Постанова
Іменем України
31 травня 2022 року
м. Київ
справа № 442/5141/17
провадження № 61-18969св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним (без застосування наслідків його недійсності), у якому просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений державним нотаріусом Першої Дрогобицької нотаріальної контори Єдин Л. В. 24 травня 2002 року, реєстраційний номер 1-1200.
В обґрунтування позову позивач вказує, що ОСОБА_3 , не будучи визнаним недієздатним, у момент вчинення зазначеного правочину перебував в такому стані, коли не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Позивач зазначає, що є онуком ОСОБА_3 , який ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. ОСОБА_3 до дня своєї смерті проживав у належному йому на праві власності будинку АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 з початку 1990 років зловживав алкоголем. У зв`язку з поганим ставлення діда до матері позивача, ОСОБА_4 , у зв`язку із її розлученням з батьком позивача, ОСОБА_3 10 квітня 1992 року склав заповіт, посвідчений Дрогобицькою державною нотаріальною конторою за реєстраційним № 2-32, в якому заповів все своє майно, в тому числі і житловий будинок АДРЕСА_1 своїм онукам, тобто позивачу і його брату - відповідачу ОСОБА_2 .
Позивач вказує, що з травня 2001 року повернувся у вказаний будинок і з цього часу у цьому будинку проживали він, його брат (відповідач) та їхній дід ОСОБА_3 .
Відповідач впродовж 2000-2002 років навчався, а в серпні 2002 року поїхав на заробітки в Італію, де був безперервно до квітня 2008 року.
Таким чином, найбільше часу із дідом проводив позивач, який завжди надавав діду посильну допомогу, займався його лікуванням та доглядом. Саме тому дід постійно повідомляв, що залишить позивачу як мінімум половину свого майна.
З 1998 року позивач почав помічати у ОСОБА_3 значне послаблення пам`яті, з приводу чого він неодноразово звертався до лікаря-психіатра.
Позивач вважає, що дід не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними через стійкий розлад психічної діяльності, а також знаходився під дією психологічного тиску зі сторони відповідача, тобто його внутрішнє волевиявлення, як заповідача, не було вільним і не відповідало його волі, а відображало волю інших осіб, які здійснили вплив на нього.
Відповідно до заповіту від 24 травня 2002 року, який посвідчений державним нотаріусом Першої Дрогобицької нотаріальної контори Єдин Л. В. ОСОБА_3 все своє майно, що буде належати йому на день його смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, а також те, на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_2 , 1983 року народження.
Про наявність заповіту від 24 травня 2002 року позивач дізнався лише у 2012 році, а про те, що у діда встановлено розлади психічної діяльності і він страждав Корсаковським психозом, він дізнався з медичної картки діда, яку його мати знайшла випадково у речах, що залишилися після його смерті у червні 2017 року. І лише за наведених обставин він усвідомив, що його законні права, як спадкоємця майна покійного діда, порушено, а тому він змушений звернутися до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 грудня 2020 року у складі судді Гарасимків Л. І. позов задоволено.
Визнано заповіт ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений державним нотаріусом Першої Дрогобицької нотаріальної контори Єдин Л. В. 24 травня 2002 року, реєстраційний номер 1-1200, недійсним з тих підстав, що ОСОБА_3 не будучи визнаним недієздатним у момент вчинення правочину, перебував в стані, коли не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 за своїм психічним станом був позбавлений здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час складання заповіту 24 травня 2002 року.
Постановою Львівського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року скасовано рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 02 грудня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оспорюваний заповіт не порушує права позивача. У випадку визнання заповіту недійсним право на спадщину за законом мають спадкоємці першої черги, до яких позивач не належить. Посилання позивача на наявність заповіту на його ім`я, складеного у 1992 році, апеляційний суд відхилив, оскільки копія такого заповіту відсутня в матеріалах справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
23 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як підставу для касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В касаційній скарзі заявник посилається також на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Відзив на касаційну скаргу
У лютому 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що згідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено відповідний актовий запис № 697 (т. 1 а. с. 53 - зворот).
Відповідно до заповіту від 24 травня 2002 року, який посвідчений державним нотаріусом Першої Дрогобицької нотаріальної контори Єдин Л. В. ОСОБА_3 все своє майно, що буде належати йому на день його смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, а також те, на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_2 , 1983 року народження (т. 1 а. с. 54).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;