Постанова
Іменем України
31 травня 2022 року
м. Київ
справа № 348/2111/18
провадження № 61-1056св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2021 року у складі судді Грещука Р. П. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Бойчука І. В., Фединяка В. Д., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення авансу.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про повернення авансу.
Позовні вимоги мотивував тим, що ОСОБА_2 згідно розписки отримала від ОСОБА_1 завдаток за земельну ділянку, яку вона зобов`язувалась йому продати після оформлення належних документів.
Однак, у зв`язку з тим, що вказана земельна ділянка не перебувала у власності ОСОБА_2 , а була комунальною власністю, ОСОБА_1 просив повернути суму авансу за розписками, а саме 56 320 дол. США.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2021 року, яка залишена без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення авансу закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України в зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Роз`яснено позивачу що даний спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що як за суб`єктивним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин, між сторонами виник спір щодо невиконання зобов`язань за договором про спільну діяльність від 26 серпня 2007 року між суб`єктами господарювання, а тому даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області.
07 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи. Заявник зазначає, що позивачем та відповідачем у цій справі є фізичні особи, а не фізичні особи - підприємці.
Позовні вимоги базуються на договірних відносинах щодо повернення сплаченого авансу за борговими розписками.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до приписів частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.