Постанова
Іменем України
26 травня 2022 року
м. Київ
справа № 331/267/20
провадження № 61-21485св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 22 вересня 2020 року у складі судді Світлицької В. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
У січні 2020 року ОСОБА_1 , яка 13 лютого 2021 року змінила прізвище на Сиволап, звернулася до суду з позовом до Комунальної установи «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» Запорізької обласної ради (далі - КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер»), правонаступником якої є Комунальне некомерційне підприємство «Запорізький регіональний протипухлинний центр» Запорізької обласної ради (далі - КНП «Запорізький регіональний протипухлинний центр»), про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що наказом від 06 серпня 2003 року № 61 її було призначено на посаду лікаря-анестезіолога палат інтенсивної терапії в КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер». Наказом від 30 березня 2018 року № 75-О її було переведено на посаду завідувача відділення інтенсивної терапії. Наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору (контакту) від 21 грудня 2019 року № 327-О її було звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з реорганізацією та ліквідацією структурного підрозділу. На підставі наказів від 12 липня 2019 року № 100 та від 27 серпня 2019 року № 118 відбулася реорганізація установи внаслідок ліквідації відділення анестезіології та відділення інтенсивної терапії із створенням нового відділення анестезіології та інтенсивної терапії. В новому відділенні була наявна посада завідувача. Однак всупереч статті 49-2 КЗпП України відповідач не запропонував їй цю посаду, не врахував її переважне право, хоча вона має більш високу кваліфікацію та продуктивність праці, ніж ОСОБА_3 , якому керівництво установи запропонувало посаду завідувача новоствореного відділення. Крім цього, розірвання трудового договору відбулося без попередньої згоди профкому, наказ про її звільнення підписано неуповноваженою особою. Враховуючи наведене, з урахуванням уточнених вимог, ОСОБА_1 просила: поновити її на посаді завідувача відділення інтенсивної терапії в КНП «Запорізький регіональний протипухлинний центр» з 21 грудня 2019 року; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 грудня 2019 року до дня ухвалення рішення про поновлення її на роботі.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 22 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідачем дотримана процедура звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. У відповідача дійсно мало місце скорочення чисельності працівників у зв`язку з реорганізацією окремих структурних підрозділів, внаслідок чого було скорочено посаду, яку обіймала ОСОБА_1 . В установленому законом порядку за два місяці позивача було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано їй вакантну посаду, на яку вона могла претендувати, однак позивач відмовилася від неї. Комісією не було встановлено рівних умов продуктивності праці й кваліфікації позивача з іншими працівниками, тому критерії, визначені частиною другою статті 42 КЗпП України, не застосовувалися. В КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» немає первинної профспілкової організації. Позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від основної вимоги, а тому також не підлягає задоволенню.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 31 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 22 вересня 2020 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 31 березня 2021 року скасовано і направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Судове рішення касаційного суду мотивоване тим, що відповідачем не доведено, що позивачу пропонувалися всі вакантні посади. Згідно з довідками про наявність вакантних посад станом 27 серпня 2019 року були наявні 57,50 вільних ставок, станом на 21 грудня 2019 року - 60,00 вільних ставок. Фактично відповідач запропонував позивачу лише посаду лікаря-анестезіолога. Враховуючи, що на момент звільнення позивача з роботи в установі були інші вакантні посади, які відповідач повинен був запропонувати позивачу, суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення місцевого суду про відмову в позові.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 22 вересня 2020 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач відмовилася від зайняття запропонованої їй вакантної посади лікаря-анестезіолога, яка була єдиною посадою, що відповідала її кваліфікації та спеціалізації, досвіду роботи, а в роботодавця протягом всього часу з моменту попередження про скорочення та до моменту звільнення не з`явилося нових вакантних посад, які позивач могла б зайняти. Той факт, що позивач тимчасово виконувала обов`язки заступника головного лікаря з медичної частини, не є достатньою підставою для висновку, що роботодавець зобов`язаний був працевлаштувати її на цю посаду у зв`язку з ліквідацією відділення анестезіології. Наявність вакантних посад лікаря-онколога, лікаря гінеколога-онколога, лікаря-радіолога, лікаря-статиста, сестри медичної, сестри хірургічного відділення, молодшої медичної сестри, які не були запропоновані позивачу при її вивільненні, не є підставою для висновку про порушення відповідачем вимог частини другої статті 40 КЗпП України, так як вказані вакантні посади не відповідали її кваліфікації та спеціалізації, досвіду роботи тощо.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
28 грудня 2021 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 22 вересня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 вказала, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, в постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14-а, від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17, від 17 березня 2020 року у справі № 826/510/16, від 21 лютого 2020 року у справі № 809/1353/16, від 13 березня 2020 року у справі № 813/2688/16, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 02 червня 2020 року у справі № 826/24208/15, від 22 вересня 2021 року у справі № 490/372/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статі 411 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідач надав суду перелік не всіх посад, які були вакантні з моменту її попередження про наступне вивільнення до дня звільнення. Крім цього, суди попередніх інстанцій не встановили, що кожна із зазначених відповідачем вакантних посад не відповідала її кваліфікації та спеціалізації. Апеляційний суд не звернув уваги на її доводи про те, що визначення кандидатур працівників, які мають вищу кваліфікацію та продуктивність праці, відповідачем фактично не проводилося, а було здійснено незрозуміле анонімне анкетування персоналу відділень, які ліквідовувалися. Зазначивши про визначення кваліфікації і продуктивності праці відповідною комісією, а також те, що вона не оскаржувала рішення цієї комісії, суди попередніх інстанцій не дослідили, на підставі чого вказана комісія була утворена і яким чином мали оскаржуватися ухвалені нею рішення. Суди не взяли до уваги, що спочатку в своїх заявах відповідач стверджував, що її було звільнено за згоди профспілкового комітету, а в подальшому зазначав, що такої згоди не отримував і не повинен був отримувати. Отже, її звільнення з роботи є незаконним, так як відповідач не дотримався вимог статей 40, 49-2, 49-4 КЗпП України.
18 лютого 2022 року КНП «Запорізький регіональний протипухлинний центр» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило відмовити в її задоволенні та залишити рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 22 вересня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року - без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій дали належну оцінку доводам позивача щодо недотримання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України при її звільненні з роботи. За вказаною статтею необхідно встановити не лише факт пропозиції всіх вакантних посад, але й, чи мав позивач можливість виконувати роботу, яка не була їй запропонована. Доводи позивача про те, що їй не були запропоновані всі вакантні посади, стосувалися саме посади завідувача відділення анестезіології та інтенсивної терапії, що вбачається із змісту її позовної заяви. Позивач не бажала зайняти вакантну посаду лікаря, а лише наполягала на переведенні її на посаду завідувача новоствореного відділення. Однак вказана посада не могла бути їй запропонована у зв`язку з тим, що інший працівник мав вищу кваліфікацію і переваги на зайняття цієї посади. Врахувавши та оцінивши в сукупності кваліфікацію та продуктивність праці, адміністрація закладу надала перевагу ОСОБА_3 як кандидату на посаду завідувача відділення анестезіології та інтенсивної терапії, оскільки він мав довід роботи на посаді завідувача 28 років, тоді як позивач - лише 1 рік. Також були враховані інші фактори, такі як ставлення до роботи, робота з пацієнтами, авторитет кандидатів серед колег і підлеглих, загальний стаж роботи тощо. Тобто, вирішуючи питання, кому запропонувати посаду завідувача новоствореного відділення, керівник підприємства дослідив усі наведені факти і надав перевагу працівнику з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці. При цьому було враховано результати анонімного тестування працівників, рішення тимчасової комісії, досліджено особові справи кандидатів та взято до уваги іншу інформацію. Позивач не пояснила, чому вона відмовилася від переведення її на посаду лікаря-анестезіолога, яку вона раніше обіймала та яка відповідала її кваліфікації, спеціалізації та досвіду роботи, і лише наполягала на переведенні її на посаду завідувача відділення анестезіології та інтенсивної терапії. Згода профспілки на звільнення ОСОБА_1 не була потрібна у зв`язку з відсутністю на момент її звільнення на підприємстві належним чином створеної профспілки. Крім цього, матеріали справи не містять даних про перебування позивача в будь-якій профспілці.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду міста Запоріжжя.
22 лютого 2022 року справа № 331/267/20 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 15 серпня 2003 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу в КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» на посаду лікаря-анестезіолога палат інтенсивної терапії на підставі наказу від 06 серпня 2003 року № 61, параграф 2.
Наказом головного лікаря КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» Єсаянца М. Г. від 30 березня 2018 року № 75-О ОСОБА_1 було переведено на посаду завідувача відділення інтенсивної терапії з 02 квітня 2018 року.
12 липня 2019 року головним лікарем КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» Єсаянцем М. Г. було видано наказ № 100 «Про реорганізацію окремих структурних підрозділів», яким у зв`язку з виробничою необхідністю та з метою економії бюджетних коштів наказано реорганізувати окремі структурні підрозділи КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер», а саме: об`єднати відділення анестезіології та відділення інтенсивної терапії шляхом створення відділення анестезіології та інтенсивної терапії 15 жовтня 2019 року; закрити відділення анестезіології 14 жовтня 2019 року; закрити відділення інтенсивної терапії 14 жовтня 2019 року; заступнику головного лікаря з економічних питань переглянути штатний розпис та привести у відповідність до нормативів згідно з чинним законодавством та наказами Міністерства охорони здоров`я України. ОСОБА_1 ознайомилася із вказаним наказом 12 серпня 2019 року.
27 серпня 2019 року головним лікарем КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» Єсаянцем М. Г. було видано наказ № 118 «Про внесення змін до наказу «Про реорганізацію окремих структурних підрозділів», яким наказано внести зміни до пункту 1 наказу від 12 липня 2019 року № 100 та викласти його в такій редакції: «Реорганізувати окремі структурні підрозділи КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» у зв`язку з виробничою необхідністю з метою економії бюджетних коштів, а саме: об`єднати відділення анестезіології та відділення інтенсивної терапії шляхом створення відділення анестезіології та інтенсивної терапії 01 листопада 2019 року; закрити відділення анестезіології 31 жовтня 2019 року; закрити відділення інтенсивної терапії 31 жовтня 2019 року». ОСОБА_1 ознайомилася із вказаним наказом 28 серпня 2019 року.
27 серпня 2019 року головний лікар КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» Єсаянц М. Г. попередив ОСОБА_1 , що посада, яку вона займає, підлягає скороченню та запропонував перевести її на вакантну посаду лікаря-анестезіолога у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії. При цьому позивача було попереджено, що у разі ненадходження заяви на переведення до 30 жовтня 2019 року трудовий договір з нею буде припинено з 31 жовтня 2019 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Із зазначеним повідомленням позивач ознайомилася 28 серпня 2019 року.
25 жовтня 2019 року від ОСОБА_1 надійшла заява за вх. № 1007/01-07 з пропозицією перевести її на посаду завідувача відділення анестезіології та інтенсивної терапії КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» та із запереченням щодо переведення її на вакантну посаду лікаря-анестезіолога у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії.
25 жовтня 2019 року наказом № 133 завідувача урологічного відділення КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» Мерзляка С. В. (на якого було тимчасово покладено обов`язки головного лікаря в період з 01 жовтня по 09 грудня 2019 року за наказом від 30 вересня 2019 року № 392-К) створено тимчасову комісію для визначення кандидатури на посаду завідувача новоствореного відділення анестезіології та інтенсивної терапії.
Згідно з протоколом засідання комісії від 30 жовтня 2019 року розглянуто кандидатури осіб, які подали заяви на зайняття вакантної посади завідувача новоствореного відділення анестезіології та інтенсивної терапії: ОСОБА_3 - вища освіта (1980 рік), вища каліф. категорія 2005 рік, стаж роботи зі спеціальності «анестезіологія» 39 років, стаж завідування 28 років; ОСОБА_5 - вища освіта (2002 рік), вища каліф. категорія 2018 рік, стаж роботи зі спеціальності «анестезіологія» 14 років; ОСОБА_1 - вища освіта (2001 рік), вища каліф. категорія 2014 рік, стаж роботи зі спеціальності «анестезіологія» 18 років, стаж завідування 1 рік, науковий ступінь к. м. н. Результати незалежного анонімного анкетування персоналу щодо запропонованих кандидатів: за ОСОБА_3 - 12 осіб, за ОСОБА_5 - 11 осіб, за ОСОБА_1 - 7 осіб; утрималися - 2 особи. Вирішили: одноголосно підтримати кандидатуру ОСОБА_3 на зайняття вакантної посади завідувача новоствореного відділення анестезіології та інтенсивної терапії.
Згідно з пунктом 8.5.5 Статуту КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер», затвердженого рішенням голови Запорізької обласної ради від 16 вересня 2005 року № 33, головний лікар диспансеру розробляє і затверджує структуру і штатний розпис диспансеру, визначає функції і обов`язки працівників.
Наказом завідувача урологічного відділення КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» Мерзляка С. В. від 30 жовтня 2019 року № 135 «Про внесення змін до штатного розпису» наказано внести зміни до штатного розпису з 01 листопада 2019 року, зокрема: вивести із штатного розпису відділення анестезіології 1 штатну одиницю - завідувач відділення анестезіології, лікар-анестезіолог (код КП 1229.5); вивести зі штатного розпису відділення інтенсивної терапії 1 штатну одиницю - завідувач відділення інтенсивної терапії, лікар-анестезіолог (код КП 1229.5); ввести до штатного розпису відділення анестезіології та інтенсивної терапії 1 штатну одиницю - завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії, лікар-анестезіолог (код КП 1229.5).
Листом т. в. о. головного лікаря КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» Мерзляка С. В. від 31 жовтня 2019 року № 01-07/1074 ОСОБА_1 додатково проінформовано, що відбувається скорочення однієї посади завідувача відділення. З метою вибору кандидатури завідувача відділення анестезіології та інтенсивної терапії за кваліфікаційними критеріями було проведено анонімне анкетування, засідання спеціальної тимчасової комісії, за результатами якого підтримано кандидатуру ОСОБА_3 . З дати персонального попередження від 27 серпня 2019 року № 04-35/80, в якому запропоновано посаду лікаря-анестезіолога, не з`явилося додаткових вакантних посад за відповідною спеціалізацією. Крім цього, т. в. о. головного лікаря КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» Мерзляк С. В. просив ОСОБА_1 переглянути її заперечення щодо переведення на запропоновану посаду лікаря-анестезіолога до 01 листопада 2019 року та попередив, що в іншому випадку її буде звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Наказом від 21 грудня 2019 року № 327-О заступника головного лікаря з хірургічної роботи КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» Сидоренка Д. Л. (який виконував обов`язки головного лікаря у зв`язку з його тимчасовою непрацездатністю з 16 грудня 2019 року) ОСОБА_1 було звільнено з посади завідувача відділення інтенсивної терапії, лікаря-анестезіолога (код КП 1229.5), у зв`язку з реорганізацією та ліквідацією структурного підрозділу на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Згідно з пунктом 3.5 посадової інструкції заступника головного лікаря з хірургічної роботи (1210.1) КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» заступник головного лікаря з хірургічної роботи має право виконувати обов`язки головного лікаря у разі його відсутності на підставі наказу.
Наказом від 16 грудня 2019 року № 474-К «Про покладення обов`язків головного лікаря» на час непрацездатності головного лікаря Єсаянца М. Г. було покладено обов`язки тимчасового виконання обов`язків головного лікаря на ОСОБА_6 - заступника головного лікаря з хірургічної роботи, з 16 грудня 2019 року.
Рішенням Запорізької обласної ради від 12 грудня 2019 року № 33 вирішено припинити КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер» шляхом перетворення в КНП «Запорізький регіональний протипухлинний центр».
Рішенням Запорізької обласної ради від 27 лютого 2020 року № 6 створено КНП «Запорізький регіональний протипухлинний центр» в результаті перетворення КУ «Запорізький обласний клінічний онкологічний диспансер».
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.