Постанова
Іменем України
20 травня 2022 року
м. Київ
справа № 330/1079/20
провадження № 61-5763св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 21 серпня 1993 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який розірвано 23 березня 2006 року.
У період спільного проживання сторонами придбано житловий будинок АДРЕСА_1 . За договором купівлі-продажу покупцем є ОСОБА_2
04 липня 2013 року ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_3 , який 08 жовтня 2019 року був розірваний.
До серпня 2019 року у сторін не виникало суперечок щодо володіння ОСОБА_1 1/2 часткою домоволодіння АДРЕСА_1 , оскільки він був забезпечений житловою площею.
Із часу укладення повторно шлюбу з ОСОБА_3 він проживав у будинку, який належав дружині. Однак, літом 2019 року шлюбні стосунки у нього та ОСОБА_3 фактично припинилися і вони вирішили розлучитися, що спонукало його до реалізації своїх майнових прав на житловий будинок, який придбаний з відповідачем у період шлюбу.
23 серпня 2019 року він направив письмову заяву на адресу відповідача, яку остання отримала 31 серпня 2019 року, проте жодних дій, які свідчили б про надання йому доступу до житлового будинку, відповідач не вчинила.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд визнати житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності, набутими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період шлюбу; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 .
У липні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 зазначала, що за період шлюбу, який розірвано у 2006 році, у сторін народились дві дитини: ОСОБА_4 , 1994 року народження, та ОСОБА_4 , 2000 року народження.
Через деякий час після розірвання шлюбу сторони примирилися та знову проживали разом однією сім'єю, під час такого проживання в них народилася третя дитина - син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 зазначала, що крім будинку, сторонами у період спільного проживання за спільні кошти також придбано два автомобіля, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 , а саме: ВАЗ 21061, 1985 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , придбаний у березні 2003 року за 2 200,00 доларів США; ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_4 , 2000 року випуску, придбаний 24 листопада 2007 року за 4 000,00 доларів США.
При цьому, між сторонами була досягнута угода щодо поділу спільного майна, відповідно до якої ще у 2012 року колишнє подружжя домовилося, що будинок залишиться у її власності, оскільки з нею проживають троє їхніх дітей, а автомобілі у ОСОБА_1 .
Проте, звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 порушив домовленості колишнього подружжя, а отже у ОСОБА_2 виникло право на отримання грошової компенсації вартості спільно придбаних автомобілів.
З огляду на наведені обставини, ОСОБА_2 з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати факт проживання її та ОСОБА_1 однією сім`єю з 24 березня 2006 року по 28 червня 2012 року ; визнати автомобіль марки ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_4 , 2000 року випуску, сірого кольору, спільною сумісною власністю подружжя; стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 грошову компенсацію половини вартості транспортних засобів ВАЗ 21061, 1985 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , та ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_4 , 2000 року випуску, у порядку поділу майна подружжя у сумі 69 100,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області 08 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлено юридичний факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 24 березня 2006 року по 28 червня 2012 року. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача щодо визнання будинку спільним майном подружжя та визнання за ним права власності на 1/2 частку будинку є обґрунтованими. Разом з цим, спір щодо будинку виник у 2012 році, у подальшому позивач не брав участі в утриманні будинку, сплаті комунальних послуг та не претендував на будинок до часу розірвання шлюбу з іншою дружиною, тобто до 2019 року. Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку зі пропуском строку позовної давності.
Задовольняючи вимоги зустрічного позову про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ спільно придбаного майна подружжя, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту проживання сторін спільно однією сім`єю після розірвання шлюбу.
Позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення компенсації за продані ОСОБА_1 автомобілі суд визнав обґрунтованами. Разом з цим, судом зазначену вимогу залишено без задоволення, оскільки ОСОБА_2 звернулася до суду з пропуском строку позовної давності, який необхідно обчислювати з моменту остаточного припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами (2012 рік).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 08 грудня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна подружжя та позовних вимог ОСОБА_2 про поділ спільно придбаного майна подружжя скасовано, прийнято нову постанову. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності, набутими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період шлюбу.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 . Інші 2/3 частки будинку залишено у власності ОСОБА_2 .
Позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано автомобіль марки ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_4 , 2000 року випуску, сірого кольору, спільною сумісною власністю подружжя.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію половини вартості транспортних засобів ВАЗ 21061, 1985 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , та марки ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_3 , кузова № НОМЕР_4 , 2000 року випуску, в порядку поділу майна подружжя у сумі 69 100,00 грн.
В іншій частині рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 08 грудня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що про своє порушене право щодо поділу спільного майна сторони дізналися у 2019 році, коли в них виник конфлікт, а тому висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів у зв`язку із пропуском строку позовної давності є помилковим. Враховуючи те, що після припинення шлюбних відносин сторін, троє неповнолітніх дітей залишися проживати разом з відповідачем, позивач своєчасно не здійснював свій обов`язок щодо утримання дітей, про що свідчать розрахунки заборгованості зі сплати аліментів, суд дійшов висновку про необхідність відступити від начала рівності часток подружжя у спірному житловому будинку. Відповідач має право на отримання грошової компенсації половини вартості транспортних засобів у порядку поділу майна подружжя.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів
У квітні 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року. У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі вимоги первісного позову, а в зустрічному позові відмовити в частині вимог про поділ спільно придбаного майна подружжя, в решті оскаржувану постанову залишити без змін.
Підставою касаційного оскарження зазначено застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, від 27 грудня 2019 року у справі 297/2837/17, від 02 березня 2020 року у справі № 448/1722/16-ц.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У квітні 2021 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року. У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в частині задоволення первісного позову і залишити в цій частині рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження зазначено застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у Суду постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 390/1740/18, від 19 березня 2020 року у справі № 471/497/19, від 21 травня 2020 року у справі № 375/1429/17.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позиції інших учасників
У липні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до неправильного тлумачення заявником норм права.
У встановлений ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2021 року строк відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 до суду не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 01 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 серпня 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (до шлюбу - ОСОБА_2 ) уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 .
Під час перебування у шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дитина ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_4 .
Згідно з договором купівлі-продажу від 04 квітня 1995 року ОСОБА_2 придбала житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_2 .
Згідно з відповіддю Територіального сервісного центру № 2343 Головного сервісного центру МВС станом на 18 липня 2020 року автомобіль ВАЗ 21061, СЕДАН-В, червоного кольору, 1985 рік випуску, кузов № НОМЕР_6 , реєстраційний державний номер НОМЕР_1 зареєстрований за власником ОСОБА_1 , постановка на облік здійснена 20 березня 2003 року, підстава набуття права власності: договір купівлі-продажу. Автомобіль ВАЗ 21099, СЕДАН-В, кузов № НОМЕР_7 , сірого кольору, державний номер НОМЕР_3 з 12 липня 2012 року по 29 липня 2014 року був зареєстрований за ОСОБА_1 , з 29 липня 2014 року транспортний засіб перереєстровано на нового власника.
23 березня 2006 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_8 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась дитина - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_9 .
Згідно з довідкою Якимівської селищної ради Черноземського Старостинського округу від 07 липня 2020 року встановлено, що ОСОБА_2 у період із 24 березня 2006 року по 28 червня 2012 року проживала сумісно з чоловіком, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , мали спільний бюджет та вели спільне господарство.
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 26 липня 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
04 липня 2013 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_3 (до шлюбу - ОСОБА_3 ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_10 .
08 жовтня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_11 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до касаційних скарг постанова суду апеляційної інстанції, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно із частиною першою Прикінцевих положень Сімейного кодексу України (далі - СК України) цей Кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року.