Постанова
Іменем України
19 травня 2022 року
м. Київ
справа № 132/2991/20
провадження № 61-9112св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 26 січня 2021 року в складі судді Павленко І. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який був братом її чоловіка. Після його смерті відкрилася спадщина, що складається із права власності спадкодавця на земельну ділянку та житловий будинок.
За життя ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів їй все своє майно, тому ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини до відповідної нотаріальної контори з метою одержання свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Однак нотаріус їй повідомив, що ОСОБА_2 , яка є дружиною спадкодавця, також подала заяву про прийняття спадщини, скориставшись своїм правом на обов`язкову частку в спадщині як непрацездатна вдова.
ОСОБА_3 близько сорока років тому залишив свою дружину - відповідача ОСОБА_2 , вони проживали окремо. З 2017 року ОСОБА_3 почав хворіти різними захворюваннями, після чого йому було важко пересуватися, він майже не ходив. У 2018 році стан здоров`я ОСОБА_3 погіршився, почалася гангрена ноги, яку ампутували. З тих пір ОСОБА_3 став лежачим хворим. Позивач вказує, що про відповідача ніколи нічого не було чути, вона не проявляла ініціативи забрати ОСОБА_3 до себе та доглядати за ним. Протягом останніх трьох років позивач, її син та її чоловік доглядали за ОСОБА_3 , надаючи останньому усю необхідну допомогу, оскільки він перебував у безпорадному стані та самостійно не міг забезпечувати своє життя.
Позивач просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , оскільки відповідач ухилялася від надання будь-якої допомоги чоловіку, який її потребував.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 26 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 26 січня 2021 року - без змін.
Рішення судів мотивовані тим, що позивачем не доведено, що: спадкодавець потребував допомоги саме від відповідача; ОСОБА_3 звертався до відповідача з проханням (вимогою) про надання такої допомоги, а відповідач ухилялася від надання такої допомоги маючи на це змогу. Також не надано доказів, що ОСОБА_2 ухилялася від надання спадкодавцеві такої допомоги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2021 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 26 січня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 26 січня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було надано належної оцінки наявним доказам. Судами не було враховано висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду: від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц. У цих рішеннях зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребує, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_2 , яка є дружиною спадкодавця, з 2017 року і до дня його смерті жодного разу не запропонувала йому допомоги, не надавала коштів на його лікування і утримання, не приходила до нього і не цікавилася його здоров`ям, тобто свідомо ухилялася від виконання своїх сімейних обов`язків, не вчиняла дій для допомоги чоловіку, коли він був непрацездатним та потребував матеріального забезпечення і допомоги. Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00028641171.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, що складається із права власності на земельну ділянку та житловий будинок.
Згідно заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області 01 листопада 2019 року та зареєстрованого в реєстрі за № 233, ОСОБА_3 заповів позивачу ОСОБА_4 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, що буде належати йому на день смерті.
З копії спадкової справи № 110/2020, заведеної після смерті ОСОБА_3 , видно, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини.
Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 , виданого Присальською сільською радою Дубовського РАЦС Ростовської області (Російська Федерація), ОСОБА_3 та ОСОБА_5 уклали шлюб 21 серпня 1975 року. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_6 ».
Тривалий час (майже 40 років) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали окремо, подружніх стосунків не підтримували.
ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні хірургічного відділення у Літинській центральній районній лікарні з 03 травня 2018 року. 27 травня 2018 року виписаний із медичного закладу з лікувальними і трудовими рекомендаціями: нагляд у сімейного лікаря; виконання призначення терапевта; туалет п/о рубця.
ОСОБА_3 виписаний після ампутації правого стегна 27 травня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 . Йому було встановлено 1 групу інвалідності.
Згідно із довідками виконавчого комітету Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області № 700, № 701, № 702 від 19 жовтня 2020 року ОСОБА_3 потребував стороннього догляду після ампутації ноги, за рекомендаціями лікарів. Цей догляд здійснював племінник ОСОБА_7 до дня смерті останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 ; в подальшому продовжили здійснювати догляд за ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 разом із чоловіком ОСОБА_8 .
На день смерті ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований у будинку АДРЕСА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України вказано, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
У частині другі статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
У частині першій статті 1241ЦК України зазначено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).