Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 202/7818/17
провадження № 61-6038св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,відповідач треті особи: - - ОСОБА_2 , П`ята дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Козак Ірина Юріївна, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2019 року в складі судді Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року в складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: П`ята дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Казак І. Ю., про визнання заповітів недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув його батько ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається із права власності померлого на квартиру АДРЕСА_1 та права власності на капітальний гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
28 серпня 2017 року позивач подав заяву до П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, однак йому стало відомо, що 09 лютого 2016 року та 16 лютого 2016 року ОСОБА_3 склав заповіти на все майно, визначивши своїм спадкоємцем дружину ОСОБА_2 .
Позивач вважає, що заповіти є недійсними, оскільки заповідач ОСОБА_3 страждав на атеросклероз судин головного мозку та інші супутні хвороби, внаслідок чого перебував у неадекватному фізичному та психічному стані, тобто на час складення спірних заповітів не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Крім того, рукописний текст та підпис у заповіті не належить заповідачу, оскільки, батько через фізичні вади не міг самостійно це зробити.
Позивач просив суд визнати недійсними заповіти ОСОБА_3 , складені 09 лютого 2016 року та 16 лютого 2016 року, посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Казак І. Ю. та зареєстровані у реєстрі за № 43, № 62 відповідно.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2019 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правомірно ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним, оскільки позивачем не доведено, що спірний правочин підписаний не заповідачем ОСОБА_3 , а іншою особою. Також відповідачем не надано належних доказів, що на день складення спірних заповітів заповідач не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргуна рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасуватирішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 17 червня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2021 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки судів не відповідають дійсним обставинам спірних правовідносин. Наголошує на тому, що при посвідченні спірних правочинів нотаріус порушила законодавство України, не було дотримано таємницю заповіту, а спірні заповіти посвідчені у присутності та з допомогою третьої (іншої) особи.
Позиції інших учасників
У липні 2021 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на безпідставність її доводів. Відповідач зазначала про законність оскаржуваних рішень; просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .
Позивач ОСОБА_1 є сином спадкодавця ОСОБА_3 , а відповідач ОСОБА_2 - дружиною спадкодавця. Сторони у справі в установлений законом строк подали заяви про прийняття спадщини.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина у вигляді права власності на квартиру АДРЕСА_1 та права власності на капітальний гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
09 лютого 2016 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Казак І. Ю. та зареєстрований у реєстрі за № 43, відповідно до якого все належне йому майно він заповів ОСОБА_4 .
Оскільки, в заповіті було допущено описку в зазначенні прізвища спадкоємця, ОСОБА_3 повторно 16 лютого 2016 року склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Казак І. Ю та зареєстрований у реєстрі за № 63., відповідно до якого все належне йому майно заповів ОСОБА_2 .
За висновком судового експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 630-19 від 07 травня 2019 року, рукописний напис: «Цей заповіт прочитано мною заповідачем ОСОБА_3 вголос та власноручно підписаний» в заповіті від імені ОСОБА_3 , складений 16 лютого 2016 року та зареєстрований приватним нотаріусом Казак І. Ю. в реєстрі нотаріальних дій за № 62, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.
Підпис від імені ОСОБА_3 та рукописний текст прізвища та ініціалів: «/ ОСОБА_3 /» в графі «Підпис» у в заповіті від імені ОСОБА_3 , що складений 16 лютого 2016 року та зареєстрований приватним нотаріусом Казак І. Ю. в реєстрі нотаріальних дій за № 62, виконані ОСОБА_3 .
Рукописний напис: «Цей заповіт прочитано мною заповідачем ОСОБА_3 вголос та власноручно підписаний» у в заповіті від імені ОСОБА_3 , складений 09 лютого 2016 року та зареєстрований приватним нотаріусом Казак І. Ю. в реєстрі нотаріальних дій за № 43, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.
Підпис від імені ОСОБА_3 та рукописний текст прізвища та ініціалів: «/ ОСОБА_3 /» в графі «Підпис» у в заповіті від імені ОСОБА_3 , що складений 09 лютого 2016 року та зареєстрований приватним нотаріусом Казак І. Ю. в реєстрі нотаріальних дій за № 43, - виконані ОСОБА_3 .
У досліджуваних підписах від імені ОСОБА_3 та рукописних написах прізвища та ініціалів «/ ОСОБА_3 /» в графі «Підпис» у цих заповітах виявлені стійкі ознаки збиваючих факторів та незвичного стану виконання, які проявились у вигляді високого ступеню розладу письмово-рухових навичок, які притаманні особам похилого віку у стані хвороби, що підтверджуються встановленими діагнозами ОСОБА_3 .
Позивач ОСОБА_1 у суді першої інстанції відмовився від клопотання про призначення посмертної психіатричної експертизи на предмет визначення психічного стану заповідача на момент складення спірних заповітів. Таке клопотання він не заявляв і у суді апеляційної інстанції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Як вказано у частинах першій та другій статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
За статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України).