Постанова
Іменем України
19 травня 2022 року
м. Київ
справа № 703/856/20
провадження № 61-17962св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,відповідач третя особа - - ОСОБА_2 , Костянтинівська сільська рада Смілянського району Черкаської області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2021 року в складі судді Прилуцького В. О. та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 .
Спадщину прийняли позивач та відповідач у справі, подавши відповідні заяви до Смілянської державної нотаріальної контори.
Після цього позивач дізнався, що його батьком 29 вересня 2016 року було складено заповіт на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений 29 вересня 2016 року секретарем Костянтинівської сільської ради, Смілянського району, Черкаської області.
Позивач постійно проживав разом з ОСОБА_3 та останній жодного разу не виявляв бажання заповісти все своє майно певній особі.
Вважає, що батько не міг скласти заповіт, а підпис на цьому документі не належить спадкодавцю, що є підставою для визнання заповіту недійсним.
ОСОБА_1 просив визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 29 вересня 2016 року, посвідчений секретарем виконкому Костянтинівської сільської ради Смілянського району від 29 вересня 2016 року.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 травня 2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи сільську раду Смілянського району Черкаської області.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правомірно ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним, оскільки позивачем не доведено, що спірний заповіт був складений (підписаний) не ОСОБА_3 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 18 травня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга подана на підставі пункту 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки судами було допущено порушення пункту 3 частини другої статті 411 ЦПК України (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувані рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, оскільки судами безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про витребування оригіналу оспорюваного заповіту з метою проведення експертизи на предмет того, чи спірний заповіт підписаний саме заповідачем ОСОБА_3 .
Позиції інших учасників
У січні 2022 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на безпідставність її доводів. Відповідач зазначала про законність оскаржуваних рішень, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , виданим 13 січня 2017 року виконавчим комітетом Костянтинівської сільської ради, Смілянського району, Черкаської області.
29 вересня 2016 року ОСОБА_3 було складено заповіт, посвідчений секретарем Костянтинівської сільської ради, Смілянського району, Черкаської області, зареєстрований в реєстрі за № 150, за яким ОСОБА_1 заповів усе належне йому майно ОСОБА_2 .
У заповіті зазначено, що він записаний та посвідчений секретарем виконкому Костянтинівської сільської ради, Смілянського району, Черкаської області Чмут Т. І. зі слів ОСОБА_3 , яким до підписання був прочитаний уголос та власноручно ним підписаний у присутності секретаря сільської ради. Особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірено, про що зазначено в тексті заповіту. Заповіт складено у двох примірниках, один з яких зберігається у справах Костянтинівської сільської ради, а інший - виданий заповідачу.
Заповіт зареєстровано у Спадковому реєстрі 08 листопада 2016 року реєстратором - Черкаська філія державного підприємства «Національні інформаційні системи», що підтверджується Інформаційною довідкою зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 04 лютого 2017 року.
Із копії спадкової справи № 52/2017, заведеної Смілянською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3 , видно, що із заявами про прийняття спадщини звернулись: син - позивач ОСОБА_1 та дочка - відповідач ОСОБА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 202 ЦК України).
Заповіт є правочином.
Статтею 1247 ЦК України визначено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.