Постанова
Іменем України
31 травня 2022 року
м. Київ
справа № 496/3971/20
провадження № 51-5674 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Остапука В. І.,
суддів Щепоткіної В. В., Кишакевича Л. Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Костюченка К. О.,
прокурора Мороза С. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Блажиєвої О. О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020160000000821, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Біляївського районного суду Одеської області від 23 лютого 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Вироком Одеського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок яким ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 07 липня 2020 року о 18:43 год, керуючи автомобілем "DODGEJOURNEY", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись автодорогою "Київ - Одеса" на 447 км, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу поблизу с. Алтестове Біляївського району Одеської області, порушив вимоги п. 1.5, підп. "б" п. 2.3, п. 12.3, 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху, проявив неуважність, не вжив належних і своєчасних заходів до зменшення швидкості руху аж до його зупинки, не надав дорогу пішоходу ОСОБА_2, яка перетинала проїжджу частину через нерегульований пішохідний перехід зліва направо, в результаті чого здійснив наїзд на останню. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, неповнолітня потерпіла отримала тілесні ушкодження від яких померла.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Блажиєва О.О. просить змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання, застосувавши положення ст. 75 КК України. Зазначає, що скасовуючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд при обранні заходу примусу, належним чином не обґрунтував прийнятого рішення та не навів належних мотивів з приводу того, чому виправлення ОСОБА_1 за наявних у справі даних про його особу, неможливе без реального відбування покарання. Зауважує, що засуджений визнав свою вину, щиро розкаявся у скоєному, відшкодував моральну та матеріальну шкоду потерпілій, яка при вирішенні питання щодо призначення покарання висловлювала позицію щодо призначення покарання не пов`язаного з позбавленням волі, має на утриманні хвору матір похилого віку. Вважає, що враховуючи все зазначене, а також за відсутності даних, які б свідчили про негативну поведінку і характеристики засудженого, у суду є достатньо підстав для звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор, який брав участь в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі захисника доводів, вважав, що її слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Суд першої інстанції, ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_1 та приймаючи рішення про звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.
Як убачається з вироку місцевого суду, при призначенні покарання ОСОБА_1 було враховано тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який раніше судимим не був, вчинив злочин з необережності, одружений, позитивно характеризується за місцем роботи та місцем проживання, добровільно відшкодував заподіяні потерпілій збитки, що підтверджується розпискою останньої від 07.10.2020 року та її поясненнями, наданими в судовому засіданні про те, що вона матеріальних та моральних претензій до ОСОБА_1 не має.
Зважаючи на сукупність наведеного, з урахуванням даних про особу ОСОБА_1, суд дійшов висновку про можливість виправлення та перевиховання останнього без ізоляції від суспільства, в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період іспитового строку, у відповідності із ст. 75 КК України, одночасно поклавши на нього обов`язки, які передбачені ст. 76 КК України.
Крім того, вирішуючи питання про призначення додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд урахувавши те, що ОСОБА_1 раніше ні до кримінальної відповідальності, ні до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не притягувався, потерпіла на позбавленні права керувати транспортними засобами не наполягала та наявність посвідчення водія впливає на ефективність виконання ним службових обов`язків, оскільки останній працює майстром служби експлуатації внутрішньо будинкового газового обладнання, що пов`язано з численними поїздками, прийняв рішення про можливість не призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом.
Апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури, який не погодився зі звільненням ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, констатував обґрунтованість таких доводів та, при цьому, виходив з того, що скоєний останнім злочин хоча і належить до таких, що вчинені з необережності, але необережна форма вини стосується тільки настання наслідків - у даному випадку смерті малолітньої потерпілої, оскільки, ОСОБА_1 керуючи автомобілем, свідомо порушив вимоги п. 1.5, п/п "б" п. 2.3, 12.3, 18.1., 18.4. Правил дорожнього руху, що призвело до наїзду на ОСОБА_2, внаслідок чого остання отримала тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинному зв`язку з її смертю.
Окрім того, щодо врахованої судом першої інстанції думки потерпілої, апеляційний суд зазначив, що думка потерпілого не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.
Враховуючи наведене, вказаний суд зробив висновок про те, що рішення суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_1 інституту звільнення від відбування покарання, відповідно до ст. 75 КК України, було зроблено без урахування всіх обставин, які мають правове значення при вирішенні питання щодо порядку відбування призначеного судом покарання.
Приймаючи до уваги позитивну характеристику ОСОБА_1 за місцем проживання та роботи, те, що засуджений вперше притягується до кримінальної відповідальності, активно сприяв розкриттю злочину та добровільно відшкодував заподіяну шкоду, враховуючи також позицію потерпілої, апеляційний суд прийняв рішення про призначення меншого розміру покарання ніж того, що було обрано судом першої інстанції, зокрема, в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
Водночас, виходячи з того, що ОСОБА_1 було допущене грубе порушення вимог Правил дорожнього руху, що спричинило тяжкі непоправні наслідки, апеляційний суд не погодився і з непризначенням останньому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, а також не знайшов підстав для звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням та дійшов висновку про те, що сприятиме виправленню та попередженню вчиненню ним нових злочинів покарання, яке слід відбувати реально.
З наведеними висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для застосування положень ст. 75 КК України погоджується і колегія суддів, в зв`язку з чим, твердження в касаційній скарзі захисника про необхідність звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням, вважає непереконливими.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 407, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Покарання, призначене ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції, відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України та є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для зміни оскаржуваного судового рішення, як про це ставить питання захисник у своїй касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд