Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
місто Київ
справа № 295/6056/17
провадження № 61-7366св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Служба безпеки України,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Виконавчий комітет Житомирської міської ради, Управління житлового господарства Житомирської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Служби безпеки України на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01 грудня 2020 року, ухвалене суддею Зосименком О. М., та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Миніч Т. І., Галацевич О. М., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Служба безпеки України (далі - СБУ) у травні 2017 року звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень вимог просила: визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради (далі - виконком Житомирської міськради) від 13 травня 2004 року № 278; визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру від 26 вересня 2007 року № 56213 та скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги СБУ обґрунтовувала тим, що в листопаді 2003 року квартиру АДРЕСА_1 як службове житло отримав співробітник Управління СБУ в Житомирській області ОСОБА_1 . Оскаржуваним рішенням виконкому Житомирської міськради від 13 травня 2004 року № 278 спірну квартиру виключено з числа службових приміщень, 26 вересня 2007 року приватизовано і передано у приватну власність матері ОСОБА_1 ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 26 вересня 2007 року № 56213.
СБУ зазначала, що не існувало підстав для виключення спірної квартири з числа службових, оскільки ОСОБА_1 у списках громадян, які перебувають на квартирному обліку на підприємствах, організаціях та установах м. Житомира, не значився як особа, яка потребує поліпшення житлових умов та перебуває на квартирному обліку, тому надання квартири для постійного проживання відбулося з порушенням статті 42 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) та пункту 37 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила № 470).
Приватизація квартири здійснена з порушенням норм статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки рішення про передачу квартири ухвалив неуповноважений орган - Відділ приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Житомирської міської ради (далі - УЖГ Житомирської міськради).
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ОСОБА_1 , Виконком Житомирської міськради, УЖГ Житомирської міськради заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 01 грудня 2020 року Богунський районний суд м. Житомира відмовив в задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог. Також суд зробив висновок про обрання позивачем неналежного способу захисту порушених, на його переконання, прав.
Постановою від 10 березня 2021 року Житомирський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу СБУ, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01 грудня 2020 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в позові з інших підстав.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що рішення про виключення спірної квартири із числа службових прийнято на підставі клопотання начальника Управління СБУ в Житомирській області від 27 квітня 2004 року за вих. № 27/366. Також за клопотанням від 05 жовтня 2007 року, підписаним начальником Управління СБУ в Житомирській області, надано дозвіл на приватизацію спірної квартири, що належить до відомчого житлового фонду Управління СБУ в Житомирській області, відповідачем ОСОБА_2 , яка, в свою чергу, надала органу приватизації необхідний пакет документів, на підставі яких ухвалено розпорядження про передачу їй спірної квартири у приватну власність.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
СБУ у квітні 2021 року подала до Верховного Судукасаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01 грудня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 10 березня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу обґрунтовувалася тим, що суди не надали оцінку оскаржуваному рішенню Виконкому Житомирської міськради, яке суперечить статті 42 ЖК Української РСР та пункту 37 Правил № 470, оскільки ОСОБА_1 , який не перебував на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, надано спірну квартиру для постійного проживання шляхом її виключення з числа службових.
Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що на час здійснення приватизації спірної квартири її власником була держава в особі СБУ, тому відповідно до статей 1, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та пункту 13 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (далі - Положення № 56), орган приватизації Житомирської міської ради не був наділений повноваженнями здійснювати приватизацію спірної квартири.
Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 826/3807/14. Відповідно до зазначеного висновку забезпечення військовослужбовців СБУ житлом, у тому числі звільнених зі служби та тих, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється Департаментом господарського забезпечення СБУ з урахуванням вимог ЖК Української РСР та законів України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Виконком Житомирської міськради у червні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу СБУ залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного суду від 10 березня 2021 року - без змін, посилаючись на те, що оскаржуване рішення виконкому Житомирської міськради від 13 травня 2004 року прийнято з урахуванням вимог чинного законодавства та на підставі клопотання начальника Управління СБУ в Житомирській області від 27 квітня 2004 року № 27/366. Приватизація спірної квартири здійснена з дотриманням вимог законодавства органом приватизації Житомирської міської ради за браком підстав для відмови у приватизації.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 03 червня 2021 року Верховного Суду поновив СБУ строк на касаційне оскарження і відкрив касаційне провадження, а ухвалою від 27 квітня 2022 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності державі в особі СБУ та рішенням виконкому Житомирської міської ради від 23 жовтня 2003 року № 640 «Про надання жилої площі, надання квартирам статусу службових та жилих» зазначеній квартирі надано статус службової та жилої.
За змістом зазначеного рішення спірну квартиру включено до числа службових саме як квартиру Управління СБУ України в Житомирській області. На підставі цього рішення відповідачу ОСОБА_1 видано ордер на спірне жиле приміщення.
Рішенням виконкому Житомирської міськради від 13 травня 2004 року № 278 «Про виключення жилих приміщень з числа службових» квартиру АДРЕСА_1 виключено з числа службових на підставі клопотання начальника Управління СБУ в Житомирській області від 27 квітня 2004 року за № 27/366.
Розпорядженням Відділу приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Житомирської міськради від 26 вересня 2007 року № 56213 ОСОБА_2 надано дозвіл на приватизацію квартири АДРЕСА_1 та видано свідоцтво про право власності на житло від 26 вересня 2007 року № НОМЕР_1 . Право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 січня 2008 року.
Також суди встановили, що 05 жовтня 2007 року Управління СБУ в Житомирській області надало дозвіл на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , яка належала до відомчого житлового фонду Управління, ОСОБА_2 - матір`ю військовослужбовця СБУ.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 13 травня 2004 року № 278
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про Службу безпеки України» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства. Право на пільги зберігається за військовослужбовцями Служби безпеки України, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці забезпечуються жилими приміщеннями державою. Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) та членам їх сімей, які проживають разом з ними, надається жиле приміщення, що має відповідати вимогам статті 50 Житлового кодексу України. До одержання постійного жилого приміщення військовослужбовцям, зазначеним у цьому пункті, надаються службові жилі приміщення.
Відповідно до частини першої статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Відповідно до пункту 3 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37 (далі - Положення № 37), тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення.
У пункті 6 Положення № 37 передбачено, що жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Самий лише факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Отже, виключення жилого приміщення з числа службових здійснюється на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради (місцевої ради).
Оскаржуваним рішенням виконкому Житомирської міськради квартиру АДРЕСА_1 виключено з числа службових на підставі клопотання начальника Управління СБУ в Житомирській області від 27 квітня 2004 року № 27/366.
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що спірна квартира належала на праві загальнодержавної власності в особі СБУ та рішенням виконкому Житомирської міськради від 23 жовтня 2003 року № 640 «Про надання жилої площі, надання квартирам статусу службових та жилих» квартиру включено до числа службових саме як квартиру, що перебувала у віданні Управління СБУ України в Житомирській області.
Факт звернення Управління СБУ в Житомирській області до Житомирської міськради з приводу виключення спірної квартири з числа службових позивач не спростовував і не заперечував.
Доводів про те, що виключення квартири з числа службових відбулося за клопотанням неповноважного суб`єкта, у касаційній скарзі немає.
У касаційній скарзі СБУ посилалася на те, що підстав для виключення спірної квартири з числа службових не було, оскільки ОСОБА_1 у списках громадян, які перебувають на квартирному обліку на підприємствах, організаціях та установах м. Житомира, не зазначався як особа, яка потребує поліпшення житлових умов та перебуває на квартирному обліку.
Водночас суд не може надавати оцінку обґрунтованості підстав для виключення квартири з числа службових, оскільки таке питання віднесено до компетенції установи (організації), за якою на відповідному правовому статусі закріплено певне службове житло.
Як встановлено судами, рішення про виключення спірної квартири з числа службових ухвалювалося за зверненням Управління СБУ в Житомирській області як повноважного суб`єкта у віданні (оперативному управлінні) якого перебувало це державне майно, оскількипитання виключення житлового приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання відповідного органу, за яким житло закріплене, як службове.
Подальше оскарження зазначеного рішення свідчить про суперечливу поведінку органу державної влади - в системі установ Служби безпеки України, яка фактично оскаржує свої дії, спрямовані на виключення спірного житла зі складу службового житлового фонду.
Верховний Суд погодився, що виключення спірної квартири з числа службових відбулося відповідно до чинного Положення № 37, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Житомирської міськради від 13 травня 2004 року № 278. Тож рішення суду апеляційної інстанції в цій частині висновків підлягає залишенню без змін.
Оцінка правомірності набуття відповідачем права власності на спірну квартиру
Згідно з частиною четвертою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).
Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом (стаття 345 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЖК Української РСР жилі будинки і жилі приміщення в будівлях, що належать державі, є державним житловим фондом.
Згідно з частиною першою статті 5 ЖК Української РСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником (стаття 18 ЖК Української РСР).
Частиною третьою статті 9 ЖК Української РСР передбачено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (тут і далі - в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) приватизація державного житлового фонду
(далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Частинами першою, третьою, п`ятою, дев`ятою та десятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення. Державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону. Органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону.
Згідно з пунктами 2, 13, 14, 17 Положення № 56 (тут і далі - в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передачі у власність громадян підлягають квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму. Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною виконавчою владою, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Державний житловий фонд, який перебуває в повному господарському віданні або в оперативному управлінні державних підприємств, установ та організацій, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року у справі № 1-9/2009, зазначено, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу зазначених конституційних положень ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, якою встановлено, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.
Тож громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, а рішення про приватизацію приймає уповноважений на це орган, створений місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, й передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації.
У справі, що переглядається, суди не врахували, що відповідний державний житловий фонд, до складу якого входить спірна квартира, не передано у комунальну власність. Спірна квартира на час здійснення її приватизації належала державі на праві загальнодержавної власності в особі СБУ на підставі свідоцтва про право власності від 09 жовтня 2013 року, серії НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Житомирської міської ради
(т. 1 а.с. 21).
Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року як Основний Закон держави, принципово відокремила комунальну власність від державної власності, визначивши коло об`єктів та суб`єктів - уповноважених органів на розпорядження майном, в залежності від того, в комунальній чи державній власності перебуває таке майно. Державним майном після запровадження Конституції України та реалізації її положень почало вважатися лише те майно, що знаходиться у власності держави та перебуває у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій чи установ. До комунальної власності відноситься майно, належне певній територіальній громаді міста, селища або села, яка самостійно або через створені нею органи здійснює управління об`єктами права комунальної власності. Тож розпорядження органами місцевого самоврядування державним майном, за загальним правилом та без спеціального делегування повноважень або доручення, є неможливим, оскільки порушуватиме конституційні принципи.
У статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та у пункті 13 Положення № 56 не міститься вказівка на те, що органи приватизації, створені місцевою державною виконавчою владою та органами місцевого самоврядування, можуть здійснювати приватизацію державного житлового фонду, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій чи установ. У наведених положеннях законодавства для суб`єкта владних повноважень визначено міру дозволеної поведінки, що, враховуючи положення статті 19 Конституції України, зміст правила частини першої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» і пункту 13 Положення № 56, потрібно розуміти таким чином, що вони не встановлюють дискрецію для органів приватизації, створених органами місцевого самоврядування, на вирішення питання про приватизацію не лише житлового фонду, який перебуває у комунальній власності, а й державного житлового фонду, який належить на праві державної власності і знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій чи установ. Ці норми права встановлюють імперативне правило, що підлягає виконанню, за змістом якого приватизація державного житлового фонду, який належить на праві державної власності і перебуває у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій чи установ, здійснюється органами приватизації, створеними саме цими підприємствами, установами чи організаціями.
Отже, за змістом частини першої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та пункту 13 Положення № 56 приватизація державного житлового фонду, який знаходиться у комунальній власності, здійснюється уповноваженими на це органами, створеними органами місцевого самоврядування, а у разі якщо державний житловий фонд перебуває у державній власності та перебуває у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій чи установ, тоді уповноваженим органом приватизації належного їм державного житлового фонду буде орган приватизації, створений в таких державних підприємствах, організаціях чи установах, за якими закріплене таке житло.
Оскільки спірна квартира на час здійснення приватизації належала на праві власності державі та перебувала у віданні (управлінні) СБУ, то саме власник або уповноважений ним орган вправі був вирішувати питання про передачу її у власність ОСОБА_2 . Отже, належним органом, який вправі був вирішувати питання про приватизацію спірної квартири, є відповідний орган, створений у структурі органів (складі) СБУ, у повному господарському віданні або оперативному управлінні якого перебуває відповідний відомчий державний житловий фонд.