Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 760/12176/20-ц
провадження № 61-17209св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Русіна Наталія Олександрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Стащук Володимир Анатолійович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Немировської О. В., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Русіна Н. О., про встановлення факту спільного проживання та визнання права на спадкування за законом.
На обґрунтування позову посилалася на таке. З 2008 року вона перебувала у цивільному шлюбі (без реєстрації) та проживала з ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилася спадщина, до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи № 26/2020, заведеної Дев`ятою київською державною нотаріальною конторою 15 січня 2020 року. Їй стало відомо, що після смерті ОСОБА_3 до Дев`ятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом звернувся брат померлого - ОСОБА_2 29 квітня 2020 року вона направила поштою до Дев`ятої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за законом на майно, що залишилось після смерті ОСОБА_2 , та просила видати на її ім`я свідоцтво про право на спадщину за законом. Проте вона не отримувала ні відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з недоведеністю факту проживання однією сім`єю разом з померлим, ні позитивного рішення нотаріуса у видачі свідоцтва. Встановлення зазначеного факту дає їй право на спадкування майна померлого як спадкоємцю четвертої черги.
Позивачка просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю з померлим ОСОБА_3 з 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартирі АДРЕСА_1 ; визнати за нею право на спадкування за законом першої черги після смерті ОСОБА_3 .
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Стащук В. А., звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Стащук В. А., залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків, зокрема, для сплати судового збору.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Стащук В. А., на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року повернуто заявниці.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у зв`язку з відсутністю кошторисних призначень з КЕКВ - 2240 «Оплата послуг» пересилання копії ухвал про усунення недоліків виявилось неможливим. 28 липня 2021 року копію ухвали Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 рокуадвокату ОСОБА_1 - Стащуку В. А.направлено на електронну адресу, яка зазначена в апеляційній скарзі: ІНФОРМАЦІЯ_2 , отже, датою отримання копії ухвали є 28 липня 2021 року. Проте недоліки апеляційної скарги усунуто не було, судовий збір не сплачено.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Стащук В. А., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Київського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги посилалася на те, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги заявниці, оскільки копію ухвали суду апеляційної інстанції про залишення її апеляційної скарги без руху було направлено на електронну адресу, проте позивачка та її представник такої не отримували. На адресу суду повідомлення про отримання позивачкою ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не надходило. Подання документа в електронному вигляді на електронну пошту без використання системи «Електронний суд», без електронного підпису дає підстави вважати такий документ непідписаним. При поданні апеляційної скарги позивачка та її представник не заявляли про необхідність спрямування на їхні електронні адреси копій ухвалених судових рішень.
Судове рішення також оскаржується з підстав порушення норм процесуального права: статті 350-8, пункту 59 розділу IV «Перехідні положення» ЦПК України, статей 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01 липня 2021 року у справі № 522/3546/20.
У грудні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Белінський П. Є., у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін.
На обґрунтування відзивів посилався те, що ухвала Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року була направлена ОСОБА_1 у передбачений законом спосіб, а тому відсутні підстави для її скасування.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, - порушення норм процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 рокусправу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.
У пункті 8 частини першої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки це є порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення у справах «Delcourt v. Belgium» (Делькур проти Бельгії) від 17 січня 1970 року та рішення у справі «Hoffmann v. Germany» (Гоффман проти Німеччини) від 11 жовтня 2001 року).
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить зазначену статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, що надаються сторонам у цивільних справах, а й захищає, у першу чергу, те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
У рішенні у справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду у них.