Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 369/12362/18
провадження № 61-22295св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 , правонаступником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Грета Фінанс»,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрим»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Березовська Ольга Валеріївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Грета Фінанс», на постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль», банк), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрим», про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позову посилалася на таке. 30 серпня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі - АППБ «Аваль»), правонаступником якого стало Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), а надалі - АТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 014/9441/74/44115, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 280 000,00 дол. США, а останній зобов`язався у строк до 30 серпня 2026 року повернути кредитору зазначену суму та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 12 % річних, комісію згідно з умовами договору та тарифами кредитора, а також виконати всі інші зобов`язання у порядку та у строки, визначені кредитним договором. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_2 30 серпня 2006 року укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. Предметом іпотеки за зазначеним договором є нерухоме майно - земельна ділянка та домоволодіння, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
15 вересня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний Індустріальний Банк» (далі - ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк») укладені договори відступлення права вимоги за зазначеними кредитним договором та договором іпотеки. 15 вересня 2017 року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Фінстрим» укладені договори відступлення права вимоги за зазначеними кредитним договором та договором іпотеки.
15 вересня 2017 року між ТОВ «Фінстрим» та ОСОБА_1 укладені договори відступлення права вимоги за зазначеними кредитним договором та договором іпотеки.
Відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв`язку з чим виникла заборгованість, розмір якої на момент відступлення права вимоги становив 46 736 929,94 грн. Вимогу про усунення порушень за кредитним договором відповідач отримав 28 квітня 2016 року, проте у тридцятиденний термін їх не усунув. Відповідно до пункту 5.5.1 договору іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим або кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. У такому випадку цей договір, згідно зі статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку», вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, який у цьому випадку є правовстановлюючим документом. На підставі договору відступлення права вимоги за договором іпотеки ОСОБА_1 набула у власність нерухоме майно: житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки відповідач ОСОБА_2 не погодився на позасудовий спосіб погашення заборгованості, передбачений статтею 37 Закону України «Про іпотеку», та звернувся до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов`язання за кредитним договором не виконані, позивачка просила позов задовольнити, зокрема, стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь заборгованість за кредитним договором від 30 серпня 2006 року № 014/9441/74/44115 у розмірі 46 736 929,94 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 247 751,57 дол. США, що в еквіваленті становить 6 481 680,54 грн; заборгованості за відсотками - 241 551,60 дол. США, що в еквіваленті становить 6 319 476,82 грн; пені - 33 935 772,58 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 247 751,57 дол. США, заборгованість за відсотками у розмірі 241 551,60 дол. США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що боржник порушив умови договору щодо сплати кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, тому позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за тілом кредиту та відсотками підлягають задоволенню. Вимоги в частині стягнення пені суд визнав безпідставними, оскільки у матеріалах справи відсутні розрахунок заборгованості за пенею та правове обґрунтування її нарахування.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2019 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, а всі наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Оскільки позивачка набула право власності на спірне нерухоме майно шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку позасудового врегулювання на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, суд першої інстанції, не застосувавши положення статті 36 Закону України «Про іпотеку», дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
На обґрунтування касаційної скарги посилалася на те, що у пункті 1.4 іпотечного договору зазначено, що предмет іпотеки оцінюється у розмірі 1 750 825 грн, водночас розмір позовних вимог становить 46 736 929,94 грн. Апеляційний суд не встановив усіх обставин справи, не перевірив розрахунок кредитної заборгованості, наданий позивачкою, не визначив, на покриття яких складових кредитної заборгованості та в якій сумі було здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки, та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову. Звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, не свідчить про припинення договірних відносин, не звільняє боржника від відповідальності та не позбавляє кредитора права на отримання відповідних сум. Зобов`язання за кредитним договором не припинилося в силу його невиконання, а вартості набутого у власність предмета іпотеки не вистачило на погашення боргу у повному обсязі, тому кредитор за приписами статті 591 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини сьомої статті 47 Закону України «Про іпотеку» має право на стягнення суми, що не вистачає для погашення заборгованості.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року замінено позивача ОСОБА_1 на її правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Грета Фінанас».
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року касаційне провадження у цій справі зупиненодо закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/17048/17.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року розгляд справи № 910/17048/17 завершено.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2022 року поновлено провадження у цій справі та призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанцій не відповідає.
Суди встановили, що 15 вересня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» укладені договори відступлення права вимоги за кредитним договором від 30 серпня 2006 року № 014/9441/74/44115 та договором іпотеки від 30 серпня 2006 року.
15 вересня 2017 року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Фінстрим» укладені договори відступлення права вимоги за вищевказаними кредитним договором та договором іпотеки.
15 вересня 2017 року між ТОВ «Фінстрим» та ОСОБА_1 укладені договори відступлення права вимоги за вищевказаними кредитним договором та договором іпотеки.
Відповідно до додатку № 1 до договору відступлення права вимоги від 15 вересня 2017 року, станом на 15 вересня 2017 року заборгованість боржника ОСОБА_2 перед первісним кредитором становить 489 303,17 дол. США та за пенею 33 935 772,58 грн та складається із заборгованості за кредитом - 247 751,57 дол. США, що в еквіваленті становить 6 481 680,54 грн; заборгованості за відсотками - 241 551,60 дол. США, що в еквіваленті становить 6 319 476,82 грн; заборгованості за пенею - 33 935 772,58 грн.
Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджено, що 01 листопада 2017 року державним реєстратором Козловим Ю. В. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок та земельну ділянку, що були предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним з ОСОБА_2 , за ОСОБА_1 .
Підставою виникнення права власності ОСОБА_1 на вказане іпотечне майно зазначено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки (а. с. 33-34).
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя. У разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, а усі наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Оскільки позивачка набула право власності на спірне нерухоме майно шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку позасудового врегулювання на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, суд першої інстанції, не застосувавши положення статті 36 Закону України «Про іпотеку», дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором.
З таким висновком погодитись не можна з огляду на таке.
Судами встановлено, що спір у справі № 369/12362/18 виник у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 кредитних зобов`язань за кредитним договором від 30 серпня 2006 року № 014/9441/74/44115.
Виконання ОСОБА_2 кредитних зобов`язань за кредитним договором було забезпечено іпотекою, заставою нерухомого майна.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 кредитних зобов`язань, 01 листопада 2017 року позивачка вжила заходів до звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом набуття його у власність.
Зокрема, судами встановлено, що позивачкою було зареєстроване право власності на нерухоме майно, передане в іпотеку АППБ «Аваль» за іпотечним договором від 30 серпня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. за реєстровим № 2934з, а саме земельну ділянку та домоволодіння, загальною площею 430 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас згідно з пунктом 3.1.8 іпотечного договору у випадках, якщо суми від продажу предмета іпотеки та суми від реалізації іншого майна, що буде заставленим в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, він має право в судовому порядку вимагати отримання суми, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна іпотекодавця.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 19 жовтня 2016 року) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 19 жовтня 2016 року) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
За змістом частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 19 жовтня 2016 року) іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
Посилаючись на указану норму права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки у спірних правовідносинах мало місце позасудове врегулювання та звернення стягнення на предмет іпотеки, то вимоги позивачки про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягають.
Проте з таким висновком повністю погодитися не можна, оскільки суд апеляційної інстанції застосував зазначені норми матеріального права без урахування особливостей фактично встановлених обставини справи та інших норм права та умов кредитного договору, укладеного між банком та ОСОБА_2 .
У постанові від 22 лютого 2022 року у справа № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування норми права, що міститься в частині четвертій статті 36 Закону України «Про іпотеку», погодилася з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними в постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), про те, що в разі завершення позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними.