Постанова
Іменем України
11 травня 2022 року
м. Київ
справа № 459/312/19
провадження № 61-4875св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 27 липня 2020 року у складі судді Жураковського А. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Савуляка Р. В., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про визнання частково недійсним кредитного договору.
На обґрунтування позову посилалася на таке. 20 березня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір № CGZ0GA00000058, за умовами якого банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 20 березня 2007 року до 20 березня 2017 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 13000,00 дол. США на споживчі цілі, а також у розмірі 1300,06 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, 1,5 % від суми виданого кредиту одноразово у момент надання кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору. Періодом сплати вважати період з 20 до 25 числа кожного місяця.
У 2016 році банк пред`явив до неї позов про стягнення кредитної заборгованості. Проте передбачені пунктами 7.1, 2.2.3, 2.2.9, 3.7, 6.2 умови договору щодо сплати коштів не є послугами, оскільки такі нею не замовлялися й не отримувалися, а тому банк внаслідок обману приховав від неї додаткову відсоткову ставку та безпідставно вказав про наявність у нього збитків. Пункти 3.2 та 7.4 договору також є недійсними, оскільки передбачають подвійну відповідальність за прострочення платежів. Пункт 3.4. договору є несправедливим через застосування методу нарахування процентів «факт/360», що збільшує розмір процентної ставки. Незаконними є також пункт 2.3.9, оскільки передбачає розголошення банківської таємниці третім особам, а відповідно до пункту 2.2.3 з моменту смерті позичальника нарахування за кредитним договором мають бути припинені і не поширюватись на спадкоємців. Також є незаконним і пункт 6.6 договору, оскільки суперечить вільному волевиявленню позичальника.
Посилаючись на недійсність та незаконність кредитного договору від 20 березня 2007 року № CGZ0GA00000058 у зазначеній частині, позивачка просила визнати недійсними пункт 7.1 у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту; останній абзац пункту 2.2.3; пункти 2.2.9, 2.3.9, 3.2, 3.7, 7.4 повністю; пункт 3.4 у частині нарахування відсотків; пункт 6.2 у частині сплати винагороди за додатковий моніторинг; пункт 6.6 у частині можливості виконання зобов`язань іншою особою.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 27 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у відповідній редакції сплата винагород, що передбачені пунктами 2.2.9, 7.1, 6.2 кредитного договору, укладеного між сторонами, відшкодування збитків, передбачених пунктом 2.2.9 кредитного договору; широкий розсуд банку згідно з пунктами 2.3.9, 6.6 договору; порядок нарахування відсотків за пунктами 3.2, 3.3, 7.4 договору; разом із супутніми пунктами 2.2.3, 3.7 договору - є несправедливими умовами. З урахуванням того, що нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними окремих частин правочину.
Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна давність, в межах якої позивачка повинна була звернутися до суду, пропущена, тому в задоволенні позову необхідно відмовити за спливом позовної давності.
Суд зазначив, що позивачка не довела, що вона не знала і не могла знати про порушення її прав, оскільки вона є стороною кредитного договору, який містить оспорювані умови, а тому перебіг трирічного строку позовної давності за вимогами щодо недійсності умов кредитного договору розпочався 20 березня 2007 року, тоді як з позовом позивач звернулась 06 лютого 2019 року, тобто після спливу трирічної позовної давності, що має наслідком відмову в задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності та відхилив доводи апеляційної скаргипозивачки про те, що вона не має спеціальних знань для аналізу умов кредитного договору і про порушення своїх прав дізналася лише після пред`явлення банком позову до неї про стягнення заборгованості, зазначивши, що позивачка не була позбавлена права звернутися за відповідною консультацією раніше.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги посилалася на те, що суди помилково застосували позовну давність до спірних правовідносин.
Судові рішення оскаржуються з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо визначення початку відліку позовної давності у справах про визнання недійсним кредитного договору, укладеного внаслідок обману, якщо для розкриття обману необхідні спеціальні знання, які відсутні у фізичної особи-споживача.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2022 рокусправу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 20 березня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір № CGZ0GA00000058, за умовами якого банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 20 березня 2007 року до 20 березня 2017 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 13 000,00 дол. США на споживчі цілі, а також у розмірі 1 300,06 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, 1,5 % від суми виданого кредиту одноразово у момент надання кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору. Періодом сплати вважати період з 20 до 25 числа кожного місяця.
Відповідно до пункту 2.2.3 зазначеного кредитного договору позичальник зобов`язується сплатити банку винагороду згідно з пунктами 7.1 та 6.2 договору.
Пунктом 2.2.9 цього договору передбачено, що позичальник зобов`язується на підставі наданих банком підтверджуючих документів відшкодувати витрати/збитки банку, які виникли у зв`язку з наданням бюро кредитних історій інформації про позичальника (банк повідомляє позичальника про назву та адресу бюро, до якого передаватиме інформацію про позичальника), а також сплатою послуг, які надані або будуть надані в майбутньому з метою реалізації прав банку за даним договором, а також за договорами іпотеки, поруки й т. п., укладеними з метою забезпечення зобов`язань позичальника за цим договором. До послуг, вказаних, у цьому пункті, відносяться: представництво інтересів банку в суді й перед третіми особами. Позичальник зобов`язується відшкодувати банку в повному обсязі витрати на надання правової допомоги юридичних фірм, адвокатів, інших осіб (при залученні їх для представництва інтересів банку), пов`язаних з розглядом суперечок за даним договором у судах всіх інстанцій, у т. ч. апеляційної й касаційної, а також на підприємствах, організаціях всіх форм власності, в органах державної влади й управління - в строк, зазначений у письмові вимозі банку.
Згідно з пунктом 2.3.9 договору банк має право будь-яким способом доводити до відома третіх осіб інформацію про заборгованість позичальника за цим договором, а також про наявність (відсутність) і стан майна, переданого в забезпечення виконання зобов`язань, у разі порушення позичальником будь-якого із зобов`язань за цим договором, а у разі виїзду позичальника за межі території України - з моменту підписання сторонами цього договору.
У пункті 3.2 кредитного договору зазначено, що відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), при порушенні позичальником зобов`язань з погашення кредиту, передбачених пунктами 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі, зазначеному у пункті 7.4 змінної частини цього договору, на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Розраховані відповідно до цього пункту договору відсотки сплачуються позичальником щомісяця в період сплати понад зазначену у пункті 1.1 суму щомісячно платежу за кредитним договором (у випадку погашення заборгованості шляхом надання щомісячного платежу й установлення його сум в пункті 1.1). При встановленні банком у порядку, передбаченому пунктом 2.3.2, зменшеної процентної ставки, умови даного пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки.
Відповідно до пункту 3.4 зазначеного договору нарахування відсотків здійснюється в останню дату сплати відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Відсотки розраховуються щомісяця, за період з першої дати поточного періоду сплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми кредиту.
За пунктом 3.7 договору позичальник сплачує банку винагороду, в розмірі й строки, зазначені в пункті 7.1 даного договору. Якщо згідно з пунктом 7.1 цього договору передбачена щомісячна сплата винагороди, то вона встановлюється у фіксованому розмірі (зазначеному в пункті 7.1) від дня списання коштів з кредитного рахунку до дати повного погашення кредиту. При цьому, незалежно від кількості днів, що пройшло від дня закінчення останнього періоду сплати до остаточного погашення кредиту, винагорода сплачується у вищевказаному розмірі. Нарахування винагороди на прострочену заборгованість за кредитним договором не проводиться.
Відповідно до пункту 6.2 цього договору, при невиконанні позичальником умов, передбачених пунктом 2.2.11 договору, банк зобов`язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку. При цьому позичальник сплачує банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється в гривнях. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати.
Згідно з пунктом 6.6 кредитного договору виконання зобов`язань за договором здійснюється за місцем знаходження підрозділу банку, що надав кредит. Зобов`язання позичальника, за згодою банку, можуть бути виконані іншою особою.
Відповідно до абзацу першого пункту 7.1 зазначеного договору банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 20 березня 2007 року до 20 березня 2017 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 13 000,00 дол. США на споживчі цілі, а також у розмірі 1 300,06 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, 1,5 % від суми виданого кредиту одноразово у момент надання кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору. Періодом сплати вважати період з 20 до 25 числа кожного місяця.
У пункті 7.4 цього договору зазначено, що відповідно до статті 212 ЦК України, при порушенні позичальником зобов`язань з погашення кредиту, передбачених пунктами 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,43 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позовна давність, у межах якої позивачка повинна була звернутися до суду пропущена, тому в задоволенні позову необхідно відмовити за спливом позовної давності, перебіг якою необхідно відраховувати з 20 березня 2007 року, тобто з часу укладення кредитного договору, окремі положення якого є предметом спору в цій справі.
Щодо вирішення вимог в частині визнання пунктів 2.2.9, 2.3.9, 3.2, 3.7, 7.4, пункту 3.4 у частині нарахування відсотків, пункту 6.6 у частині можливості виконання зобов`язань іншою особою кредитного договору недійсними
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час пред`явлення позову та ухвалення оскаржуваних рішень, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до несправедливих відносяться положення договорів, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.