Постанова
Іменем України
11 травня 2022 року
м. Київ
справа № 482/1058/20
провадження № 61-6627св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Виконавчий комітет Новоодеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 20 січня 2021 року у складі судді Демінської О. І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 березня 2021 року у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Виконавчий комітет Новоодеської міської ради, про визнання права довічного успадковуваного володіння землею, визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру, скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та витребування земельної ділянки.
На обґрунтування позову посилався на таке. Рішенням Виконавчого комітету Новоодеської міської ради від 05 квітня 1991 року йому було надано земельну ділянку площею 20 га у довічне успадковуване володіння для ведення селянського фермерського господарства в межах Себинської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області. 08 квітня 1991 року встановлено межі земельних ділянок на місцевості. 29 квітня 1991 року він отримав два примірники державного акта, які були зареєстровані Себинською сільською радою. 03 червня 1991 року Виконавчим комітетом Новоодеської районної ради народних депутатів Миколаївської області за ним зареєстровано фермерське господарство «Надія» (далі - ФГ «Надія»). До Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ФГ «Надія» внесено 09 березня 1995 року.
На час звернення до суду він використовував земельну ділянку за призначенням та сплачував усі належні податки, проте у травні 2020 року дізнався про те, що ГУ Держгеокадастру передало належну йому земельну ділянку десятьом особам, по 2 га кожному, які невдовзі продали свої земельні ділянки ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що він втратив державний акт, а органи державної влади та місцевого самоврядування посилаються на неможливість видати йому копію державного акта, а також на те, що передачею спірної земельної ділянки у власність іншим особам порушено його право на довічне успадковуване володіння землею, позивач просив визнати за ним право довічного успадковуваного володіння спірною земельною ділянкою, визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 17 квітня 2020 року № 7646-сг, скасувати записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 28 травня 2020 року та 01 червня 2020 року та витребувати у ОСОБА_2 спірні земельні ділянки.
Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 20 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 березня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що до участі у справі не залучено належних відповідачів: Новоодеську районну державну адміністрацію Миколаївської області, Себинську сільську раду Новоодеського району Миколаївської області та осіб, яким згідно з оспорюваним наказом надано у власність земельні ділянки, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Вони є сторонами спірних правовідносин, а рішення суду по суті спору (у разі задоволення позову) вплине на їхні права та обов`язки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову, не передаючи справи на новий розгляд.
На обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому, і лише у випадку неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів, у зв`язку з характером спірних правовідносин, суд залучає його чи їх для участі у справі зі своєї ініціативи. Мотиви, з яких суд визнав неможливим розгляд справи без зазначених осіб, повинні бути зазначені в ухвалі, копія якої разом із копією позовної заяви невідкладно надсилається залученим особам. Згідно зі статтею 17 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Проте відповідно до частини третьої статті 122 ЗК України до повноважень органів районної державної адміністрації на їхній території відноситься передача земельних ділянок із земель державної власності у власність і користування, крім випадків, визначених частинами четвертою та восьмою статті 122 ЗК України, тобто крім розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності, які згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України передає у власність або у користування центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальні органи для всіх потреб Таким органом у спірних правовідносинах є ГУ Держгеокадастру, яке зазначено ним у позові як належний відповідач у справі, оскільки своїми незаконними діями з перевищенням владних повноважень порушило законні інтереси позивача на використання земельної ділянки, наданої йому у встановленому порядку 05 квітня 1991 року Новоодеською районною радою народних депутатів у довічне успадковуване володіння.
Не можна вважати належним відповідачем Себинську сільську раду Новоодеського району Миколаївської області, яка згідно зі статтею 122 ЗК України розпоряджається в межах своєї території та за межами населеного пункту тільки землями комунальної власності, оскільки спірна земельна ділянка не була у комунальній власності, а тільки у приватній. Також Новоодеська районна державна адміністрація, яка згідно зі статтею 122 ЗК України землями державної власності сільськогосподарського призначення не розпоряджається і у складі проєктів землеустрою щодо відведення земель (згідно зі статтею 50 Закону України «Про землеустрій») не надає висновку про погодження надання земельної ділянки, у складі таких проєктів відведення також не є учасником спірних правовідносин, а тому не повинна брати участі як відповідач у справі.
Отже, рішення суду у цій справі не може вплинути на права та обов`язки ні Себинської сільської ради, ні Новоодеської районної державної адміністрації, як помилково вважають суди попередніх інстанцій.
Водночас незаконні дії ГУ Держгеокадастру як розпорядника сільськогосподарських земель державної власності від імені держави вже вплинули на його права та законні інтереси.
Щодо незалучення у цій справі попередніх набувачів права на земельні ділянки, яким ГУ Держгеокадастру наказом від 17 квітня 2020 року № 7646-сг передало у власність спірну земельну ділянку, то власник майна з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім набувачем, незалежно від того скільки разів це майно було відчужене до того як, воно потрапило у володіння останнього набувача, і це є ефективним способом захисту права власника.
Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 910/2987/18, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 12 червня 2019 року у справі № 911/848/18, від 12 лютого 2019 року у справі № 911/414/18, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 03 травня 2022 рокусправу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані рішення суддів попередніх інстанцій не відповідають.
Суди встановили, що рішенням Себинської сільської ради народних депутатів Новоодеського району Миколаївської області від 19 липня 1990 року ОСОБА_1 , як члену колгоспу «Перемога», із земельного фонду цього колгоспу виділено земельну ділянку в межах норми, передбаченої для одного колгоспного двору. Перед районною радою народних депутатів порушено питання про надання згоди на виділення землі (т. 1, а. с. 40).
Рішенням Новоодеської районної ради народних депутатів від 05 квітня 1991 року ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 20 га у довічне успадковуване володіння для самостійного ведення селянського господарства (т. 1, а. с. 14, 31, 32).
08 квітня 1991 року встановлено межі земельних ділянок на місцевості, а 29 квітня 1991 року ОСОБА_1 отримав два примірники державного акта для подальшої реєстрації у Новоодеській районній раді (т. 1, а. с. 28-30).
На підставі рішення районної ради народних депутатів від 05 квітня 1991 року Виконавчим комітетом Новоодеської районної ради народних депутатів Миколаївської областіза ОСОБА_1 зареєстровано ФГ «Надія» (т. 1, а. с. 34).
Державну реєстрацію ФГ «Надія» проведено 09 березня 1995 року (т. 1, а. с. 41-43).
17 квітня 2020 року ГУ Держгеокадастру видано наказ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення» громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (т. 1, а. с. 73).
18, 19 та 28 травня 2020 року зазначені особи продали свої земельні ділянки ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 44-67).
Згідно з частиною першою статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.
Суди встановили, що ОСОБА_2 набула право власності на спірні земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод.
Отже, оспорюваний наказ ГУ Держгеокадастру не був підставою для набуття ОСОБА_2 права власності на спірні ділянки та при розгляді цієї справи позивач зобов`язаний був довести, що особи, які відчужили відповідачці спірні земельні ділянки, отримали їх з порушенням установленої законом процедури або всупереч нормі закону.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.