Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
місто Київ
справа № 487/5843/17
провадження № 61-5308св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна», державний реєстратор Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Молдованова Галина Миколаївна,
третя особа - Виконавчий комітет Миколаївської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2020 року, постановлене суддею Павловою Ж. П., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М., а також касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у листопаді 2017 року звернувся до суду з позовом про визнання незаконним набуття права власності на іпотечне майно, скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності, визнання права власності.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 березня 2012 року № 460312-КЮ (далі - кредитний договір), укладеним між Публічним акціонерним товариством Банк «Морський» (далі - ПАТ Банк «Морський») та Приватним підприємством «Вікі» (далі - ПП «Вікі»), директором якого був він, укладено іпотечний договір від 15 березня 2012 року (далі - іпотечний договір), предметом якого є нежитловий об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 (далі - предмет іпотеки, спірне нерухоме майно).
18 липня 2014 року ПАТ Банк «Морський» за договором № 486 відступило право вимоги за зазначеним іпотечним договором Товариству з обмеженою відповідальністю «Екопік-Україна» (далі - ТОВ «Екопік-Україна»).
05 липня 2016 року позивачу стало відомо, що 26 лютого 2015 року державний реєстратор Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Молдованова Г. М. (далі - державний реєстратор) здійснила державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за ТОВ «Екопік-Україна».
Позивач вважав, що перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя ТОВ «Екопік-Україна» відбувся з порушенням встановленого іпотечним договором та Законом України «Про іпотеку» порядку. Так, ТОВ «Екопік-Україна» за одним і тим самим зобов`язанням двічі звернуто стягнення: спочатку в судовому порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором, а потім - у позасудовому порядку звернуто стягнення на іпотечне майно; жодних вимог від іпотекодержателя про передачу права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання він не отримував; на день прийняття рішення про реєстрацію оцінка вартості іпотечного майна, за якою відбулося зарахування вимог, реєстратору не надавалася.
Також рішенням від 30 серпня 2017 року Заводський районний суд м. Миколаєва визнав недійсним договір про відступлення права вимоги від 18 липня 2014 року № 486, тому ТОВ «Екопік-Україна» не мало підстав для звернення до державного реєстратора із заявою про реєстрацію за ним права власності на іпотечне майно.
Із урахуванням наведених обставин ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконним набуття ТОВ «Екопік-Україна» права власності на предмет іпотеки;
- відновити становище, що існувало до порушення, а саме скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 19776904 від 04 березня 2015 року, а також скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 19776904 від 04 березня 2015 року;
- визнати за позивачем право власності на спірне нерухоме майно.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ТОВ «Екопік-Україна» та державний реєстратор заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та недоведеним належними і допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 11 червня 2020 року Заводський районний суд м. Миколаєва задовольнив позов.
Визнав незаконним набуття ТОВ «Екопік-Україна» права власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнав за ОСОБА_1 право власності на зазначене нерухоме майно.
Скасував рішення та запис про державну реєстрацію прав та обтяжень від 04 березня 2015 року індексний номер 19776904.
Здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Екопік-Україна» порушило встановлений договором та Законом України «Про іпотеку» порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Письмову вимогу про усунення порушень позивач не отримував, у зв`язку з чим у ТОВ «Екопік-Україна» не виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки. Також на день прийняття рішення про реєстрацію права власності оцінка вартості майна не була проведена, що є перешкодою для оформлення права власності за іпотекодержателем. Крім того, договори про відступлення прав вимоги були визнані недійсними, тому ТОВ «Екопік-Україна» не мало права на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Постановою від 12 березня 2021 року Миколаївський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ТОВ «Екопік-Україна», рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2020 року скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково.
Скасував рішення державного реєстратора від 04 березня 2015 року про проведення державної реєстрації права власності на нежитловий об`єкт, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Екопік-Україна», індексний номер 19776904, на підставі якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) запис про державну реєстрацію права власності на це нерухоме майно за ТОВ «Екопік-Україна».
Скасував у Реєстрі запис про реєстрацію права власності № 8947440 на нежитловий об`єкт, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 12337548101), на підставі іпотечного договору від 15 березня 2012 року зі змінами до нього за ТОВ «Екопік-Україна» та поновив запис про право власності на зазначене майно за ОСОБА_1 .
Також суд здійснив розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про неотримання позивачем вимоги іпотекодержателя про усунення порушень основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки у матеріалах справи є повідомлення про вручення поштових відправлень ПП «Вікі», директором якого є позивач, та ОСОБА_1 . Суд зазначив, що державному реєстратору було подано договір про іпотечний кредит, вимогу про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки, повідомлення про вручення поштового відправлення.
Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність в реєстраційній справі відомостей про вартість нерухомого майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19). Також апеляційний суд зазначив, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19), наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.
Крім того, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2019 року у справі № 487/6361/17, яким, зокрема, визнано недійсним договір відступлення прав вимоги за іпотечним договором, не набрало законної сили на час ухвалення судом першої інстанції рішення у цій справі. Постановою від 22 лютого 2021 року Миколаївський апеляційний суд скасував зазначене рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову у справі № 487/6361/17.
Отже, враховуючи, що перехід права власності до ТОВ «Екопік-Україна» на спірне нерухоме майно був здійснений без проведення його оцінки на момент переходу такого права власності, тому суд апеляційної інстанції зробив висновок про задоволення вимог позову в частині скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно. У задоволенні вимог про визнання незаконним набуття ТОВ «Екопік-Україна» права власності на іпотечне майно та визнання за позивачем права власності на спірне майно апеляційний суд відмовив з тих підстав, що ці способи захисту не приведуть до ефективного відновлення порушеного права позивача.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційних скарг
ТОВ «Екопік-Україна» 31 березня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просило скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
ОСОБА_1 12 квітня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2021 року змінити, виключивши з мотивувальної частини висновок суду про направлення ТОВ «Екопік-Україна» та отримання ОСОБА_1 , ПП «Вікі» вимог іпотекодержателя про погашення заборгованості за договором кредиту та попередження, що у разі несплати буде звернуто стягнення на іпотечне майно. В іншій частині постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2021 року залишити без змін.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
ТОВ «Екопік-Україна» як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначило, що:
- оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;
- безпідставним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність оцінки нерухомого майна на момент його відчуження, оскільки звіт про оцінку майна від 02 березня 2015 року долучено апеляційним судом до матеріалів справи;
- рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають правовим висновкам, викладеним, зокрема у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17 (провадження № 61-5426св19), від 15 жовтня 2020 року у справі № 754/10648/18 (провадження
№ 61-4331св20), щодо відсутності обов`язку подання заявником відомостей про вартість предмета іпотеки та порушення приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі - Конвенція);
- всупереч правовим висновкам, викладеним, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), судами вирішено спір до державного реєстратора, який є неналежним відповідачем;
- суд апеляційної інстанції всупереч частині першій статті 13, частині другій статті 264, частинам першій та шостій статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вирішив питання щодо вимог, які позивачем не заявлялися та судом першої інстанції не розглядалися, а саме щодо вимог про скасування запису про реєстрацію права власності номер 8947440 та поновлення запису про право власності за позивачем. Крім того, такий спосіб захисту суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19;
- суд апеляційної інстанції здійснив неправильний розподіл судових витрат, оскільки за наявності у справі двох відповідачів судовий збір стягнуто лише із заявника. Крім того, мотивувальна частина постанови в частині розподілу судових витрат протирічить резолютивній частині постанови.
ОСОБА_1 як підставу касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції визначив те, що:
- рішення суду апеляційної інстанції не відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі № 822/864/15 та від 12 квітня 2017 року у справі № 822/862/15, щодо повідомлення про вручення поштового відправлення, яке має бути вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ТОВ «Екопік-Україна» у травні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2021 року - без змін або закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1
ОСОБА_1 у травні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ТОВ «Екопік-Україна» відхилити.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалами від 19 квітня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ТОВ «Екопік-Україна» та ОСОБА_1 , а ухвалою від 10 травня 2022 року справу призначив до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційних скарг та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 15 березня 2012 року ПАТ Банк «Морський» та ПП «Вікі» уклали кредитний договір № 460312 КЮ.
Згідно з умовами пункту 1.1 кредитного договору банк зобов`язався надати, а боржник прийняти, використовувати та повернути банку грошові кошти, видані у формі відновлювальної кредитної лінії для ведення фінансової, господарської та іншої статутної діяльності, в тому числі на поповнення оборотних коштів, з кредитним лімітом в розмірі 10 000 000, 00 грн та сплатити відсотки за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Кредитні кошти надавалися ПАТ Банк «Морський» строком на 36 місяців, з кінцевим строком повернення не пізніше 15 березня 2015 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 15 березня 2012 року ПАТ Банк «Морський» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір.
Предметом іпотеки за цим договором є нежитловий об`єкт, який належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10 листопада 2011 року серії САЕ № 112994 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Нежитловий об`єкт складається із: літера Б-2 - цех, площею 5 313, 5 кв. м; літера Г - адміністративна будівля, площею 317, 8 кв. м; літера О - адміністративна будівля, площею 135, 6 кв. м; літера Ж - магазин-прохідна, площею 95, 6 кв. м; літера Ш - майстерня; літера Щ1 - сарай; літера Щ2 - сарай; літера Ш1 - сарай; літера Ц - вагова; літера Ц1 - навіс; літера Ч - вбиральня; літера Ю - майстерня; літера Щ - трансформаторна підстанція; літера Т - сарай; літера Є - гараж-літня кухня; літера Р - альтанка; літера Я - торговий павільйон, площею 59, 3 кв. м; літера Я1 - навіс; літери 1а, 1, 3 - 7 - огорожі; літери 8, 10, 1, 11 - споруди. Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, розміром 25 001 кв. м, кадастровий номер 4810136300:02:004:0010, що передана іпотекодавцю в оренду на 15 років відповідно до договору оренди, посвідченого 03 липня 2003 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, за номером у реєстрі 2224, та зареєстрованого в Книзі державної реєстрації договорів оренди землі 07 липня 2003 року за № 1805.
18 липня 2014 року ПАТ Банк «Морський» та ТОВ «Екопік-Україна» уклали договір № 486 про відступлення права вимоги за іпотечним договором, на підставі якого до ТОВ «Екопік-Україна» перейшло право в обсязі та на умовах, визначених іпотечним договором.
04 березня 2015 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер 19776904, відповідно до якого право власності на спірний нежитловий об`єкт зареєстровано за
ТОВ «Екопік-Україна» та внесено запис про державну реєстрацію права власності номер 8947470.
Заочним рішенням від 30 лютого 2016 року у справі № 487/6307/14-ц Заводський районний суд м. Миколаєва стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Екопік-Україна» заборгованість за кредитним договором в сумі 16 178 117, 07 грн. Це рішення набрало законної сили та перебувало на примусовому виконанні.
Рішенням від 30 серпня 2017 року у справі № 487/5704/16-ц Заводський районний суд м. Миколаєва визнав недійсними договір від 16 червня 2014 року про відступлення права вимоги за кредитним договором, договір від 18 липня 2014 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором, договір від 01 вересня 2014 року про відступлення прав за договором застави рухомого майна від 15 березня 2012 року № 460312/3/1, укладеним між ПАТ Банк «Морський» і ТОВ «Екопік-Україна».
Між тим, рішенням від 30 листопада 2017 року Апеляційний суд Миколаївської області скасував це рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволені позову ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними.
Рішенням від 17 грудня 2019 року у справі № 487/6361/17 Заводський районний суд м. Миколаєва визнав недійсними договір від 16 червня 2014 року про відступлення права вимоги за кредитним договором, договір від 18 липня 2014 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором, договір від 01 вересня 2014 року про відступлення прав за договором застави рухомого майна від 15 березня 2012 року № 460312/3/1, укладеним між ПАТ Банк «Морський» і ТОВ «Екопік-Україна», та договір від 01 вересня 2014 року про відступлення прав вимоги за договором застави рухомого майна від 15 березня 2012 року № 460312/3/2, укладеним між ПАТ Банк «Морський» і ТОВ «Екопік-Україна».
Проте постановою від 22 лютого 2021 року Миколаївський апеляційний суд скасував зазначене рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними.
Також рішенням від 12 грудня 2019 року у справі № 487/5713/17 Заводський районний суд м. Миколаєва визнав недійсним договір іпотеки.
Проте постановою від 20 січня 2021 року Миколаївський апеляційний суд скасував це рішення суду першої інстанції та в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору відмовив.
Ухвалою від 07 жовтня 2019 року у справі № 915/1997/14 Господарський суд Миколаївської області ліквідував ПП «Вікі».
Право, що підлягає застосуванню до спірних відносин
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку», тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Завершенням позасудового врегулювання спору є державна реєстрація прав власності на предмет іпотеки, що виступає забезпеченням за основним зобов`язанням за іпотекодержателем.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, чинним на час проведення державної реєстрації іпотечного майна (далі - Порядок № 868), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Відповідно до пункту 57 Порядку № 868 для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов`язання, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Отже, у пункті 57 Порядку № 868 визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі позивача
ОСОБА_1 не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про направлення ТОВ «Екопік-Україна» та отримання ОСОБА_1 , ПП «Вікі» вимог іпотекодержателя про погашення заборгованості за договором кредиту та попередження, що у разі несплати буде звернуто стягнення на іпотечне майно та вважає, що такий висновок зроблений без врахування висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 11 квітня 2017 року у справі № 822/864/15 та від 12 квітня 2017 року у справі № 822/862/15.
У згаданих постановах Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі № 822/864/15 та від 12 квітня 2017 року у справі № 822/862/15, на які посилається заявник, зроблено висновок про те, що підтвердженням отримання письмової вимоги банку, яка пересилалася поштою рекомендованим листом, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, має бути повідомлення про вручення поштового відправлення, яке має бути вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила № 270), та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211.