ПОСТАНОВА
Іменем України
01 червня 2022 року
Київ
справа №640/7870/19
адміністративне провадження № К/9901/36246/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинною постанови, за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів Григоровича П.О., Каракашьяна С.К., Смолія І.В. від 10.07.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Карпушової О.В., Губської Л.В., Епель О.В. від 12.11.2019,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі також КМУ, відповідач), у якому просила визнати протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)» від 30.11.2016 №929 в частині абзаців 2-5 пункту 161 (далі також спірна, оскаржувана постанова).
2. В обґрунтуванні вимог позовної заяви позивачка посилалася на те, що спірною постановою Відповідача (в оскаржуваній частині) встановлені вимоги до вивіски та зовнішніх рекламних конструкцій аптечного закладу, які, однак, на думку ОСОБА_1 , суперечать положенням законів України, порушують принцип свободи підприємницької діяльності та принцип непорушності прав інтелектуальної власності, й така постанова (в частині) прийнята відповідачем поза межами його повноважень, чим порушено її права та законні інтереси.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.07.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019, позов задоволено повністю.
4. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідач, приймаючи спірну постанову, не взяв до уваги положення Закону України від 15.12.1993 №3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», який, на переконання судів, є спеціальним у спірних правовідносинах, тоді як прийнятий ним акт, який є підзаконним нормативно-правовим актом, не може за своєю правовою сутністю суперечити положенням вказаного Закону.
5. У оскаржуваних судових рішеннях підкреслюється, що відповідно до встановлених судовим розглядом обставин цієї справи, у позивачки виникло право використання знаку для товарів і послуг «Аптека оптовых цен», зокрема, шляхом нанесення його на вивіску та зовнішні рекламні конструкції аптечного закладу.
6. Водночас, суди попередніх інстанцій зауважили, що обмеження здійснення майнових прав інтелектуальної власності можуть встановлюватися виключно законами, а не будь-якими іншими актами, що мають нижчу юридичну силу. Обмеження може встановлюватися виключно при дотриманні умови, що воно не створить істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб`єктів цих прав.
7. Отже, суди дійшли висновку, що обмеження, встановлене спірною постановою (абзаци другий - п`ятий пункту161) створює істотні перешкоди для нормальної реалізації прав та інтересів, на захист яких подано цей позов, практично унеможливлює їх здійснення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та відмовити у задоволенні позову.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка є фізичною особою-підприємцем і основним видом її діяльності є роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах (47.73), що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
10. Власником знаку для товарів і послуг «Аптека оптовых цен» є ОСОБА_2 з яким позивачка, як ліцензіат, уклала ліцензійний договір №1 від 22.04.2019 про надання права на використання торгової марки.
11. Згідно умов вказаного договору, зокрема пункту 1.5, невиключна ліцензія за цим Договором надається Ліцензіатові для використання відповідно до умов цього Договору та умов, які визначені у Свідоцтві (за класами Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації послуг), зокрема: Клас 35: Інтерактивне рекламування через комп`ютерну мережу; комерційна інформація і консультації для споживачів (центри підтримки споживачів); послуги з постачання для інших (закуповування товарів та надавання постачальницьких послуг іншим фірмам); послуги щодо роздрібного або оптового продажу фармацевтичних, ветеринарних і гігієнічних препаратів та медичних товарів; представлення продуктів через засоби комунікації з метою роздрібного продажу; розповсюджування рекламних матеріалів; розсилання поштою рекламних матеріалів.
12. У оскаржуваних судових рішеннях заначено, що вищенаведені обставини підтверджені належними та допустимими доказами і не є спірними.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
13. Вимоги касаційної скарги відповідач мотивує тим, що викладені у оскаржуваних судових рішеннях висновки є помилковими та ґрунтуються на неправильному застосуванні судами норм матеріального права.
14. Зокрема, скаржник вказує, що Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» регулює відносини, що виникають у зв`язку з набуттям і здійсненням права інтелектуальної власності на знаки для товарів і послуг в Україні. Пункти 2, 4 статті 16 зазначеного Закону визначають дії які можуть здійснюватися володарями/ліцензіатами торгового знаку, та відповідно, дії, здійснення яких особами, що не мають права на використання товарного знаку, вважаються протиправними та тягнуть за собою відповідальність таких осіб.
15. Таким чином, на переконання КМУ, ліцензійні умови за своєю правовою природою є законодавчо визначеними вимогами до порядку проведення певних видів діяльності, і така діяльність може легально обмежуватися у разі невідповідності ліцензійним умовам.
16. Відповідач вважає, що за такого правового регулювання реалізація права інтелектуальної власності в окремих видах господарської діяльності, зокрема права на використання знака для товарів і послуг на вивіски аптечного закладу, повинно відповідати, у визначених випадках, ліцензійним умовам здійснення господарської діяльності. У разі ж, якщо використання знака для товарів і послуг протирічить таким ліцензійним умовам, то таке використання знаку може бути обмежено відповідно до приписів статті 418 Цивільного кодексу України.
17. При цьому, КМУ акцентує увагу на наявності у нього компетенції на встановлення ліцензійних умов відповідно до положень Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», що спростовує висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач у спірних правовідносинах діяв з за межами наявних у нього повноважень.
18. На реалізацію зазначеної компетенції Кабінет Міністрів України й прийняв постанову від 31.11.2016 № 929, якою затвердив Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів).
19. Посилаючись на вищевикладені аргументи, відповідач наголошує. що висновок суду першої інстанції про протиправність окремих положень оскаржуваної постанови ґрунтується на помилковому тлумаченні положень вищевказаних актів законодавства України у їх системному зв`язку щодо визначення можливості обмеження використання торгового знаку в певних випадках.
20. У відзиві на касаційну скаргу позивачка викладені відповідачем доводи та вимоги заперечує, оскільки вважає, що такі засновані на помилковому розумінні правових норм.
21. Повторюючи аргументи, які викладались у позовній заяві, позивачка наполягає на тому, що право на використання нею об`єкта права інтелектуальної власності виникло на законних підставах та на підставі чинного договору, а запроваджені КМУ обмеження не враховують вимоги законів України як актів вищої юридичної сили, їм суперечать і порушують вищенаведене право ОСОБА_1 .
22. З огляду на це, позивачка вважає, що судами попередніх інстанцій не було допущено порушень норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
23. Вирішуючи цей спір, судами першої та апеляційної інстанцій застосовано, норми Законів України від 27.02.2014 №794-VII «Про Кабінет Міністрів України», від 02.03.2015 №222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності» та від 15.12.1993 №3689-XII «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».
24. Так, згідно з преамбулою до Закону України «Про Кабінет Міністрів України» цей Закон визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України.
25. За приписами частин першої, другої статті 3 вищевказаного Закону Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
26. Статтею 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначені основні завдання Кабінету Міністрів України, а відповідно до частин першої, другої статті 3 цього Закону діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
27. Частиною першою статті 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
28. Відповідно до положень частин першої, другої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
29. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 7, абзацу першого частини другої статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» Кабінет Міністрів України постановою №929 від 30.11.2016 затвердив Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів).
30. Пунктом 1 названої вище постанови Уряду встановлено, що ці Ліцензійні умови встановлюють вичерпний перелік вимог, обов`язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії для провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів).
31. Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх суб`єктів господарювання, зокрема на зареєстрованих в установленому законодавством порядку юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, фізичних осіб - підприємців, які провадять господарську діяльність з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) (далі - суб`єкт господарювання).
32. Пунктом 161 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) передбачено, що на фасаді будівлі, в якій розміщується аптечний заклад, установлюється вивіска із зазначенням виду закладу. На видному місці перед входом до аптечного закладу розміщується інформація про найменування ліцензіата, режим роботи аптечного закладу.
33. На вивісці та зовнішніх рекламних конструкціях аптечного закладу дозволяється, крім використання позначення виду аптечного закладу, розміщувати найменування ліцензіата, найменування аптечного закладу та/або знака для товарів і послуг (логотипа), який належить ліцензіату на законних підставах, за умови, що найменування ліцензіата, найменування аптечного закладу та/або знак для товарів та послуг (логотип) не містить:
вказівки щодо рівня або іншої ознаки цін, яка може вплинути на наміри споживача щодо придбання товарів у такому закладі;
інформації, що може вводити споживача в оману, про орієнтованість аптечного закладу на обслуговування певних соціальних груп населення;
порівнянь з іншими аптечними закладами.
За бажанням ліцензіат встановлює сигнальний покажчик аптечного закладу та його структурного підрозділу, загальний опис якого затверджується МОЗ.
Аптечним закладам присвоюється порядковий номер та за бажанням ліцензіата найменування.
34. Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності», який, як вказано у преамбулі, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.
35. За визначенням понять, наведених у частині першій статті 1 вищезгаданого Закону, ліцензіатом є суб`єкт господарювання, який має ліцензію на провадження встановленого законом виду господарської діяльності. Ліцензійні умови - нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, іншого уповноваженого законом органу державної влади, положення якого встановлюють вичерпний перелік вимог, обов`язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії. Ліцензія - запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про рішення органу ліцензування щодо наявності у суб`єкта господарювання права на провадження визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.
36. Ліцензіат зобов`язаний виконувати вимоги ліцензійних умов відповідного виду господарської діяльності, а здобувач ліцензії для її одержання - відповідати ліцензійним умовам. Ліцензійні умови та зміни до них розробляються органом ліцензування, що є центральним органом виконавчої влади, підлягають погодженню спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та затверджуються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, визначених законом (частина перша, абзац перший частини другої статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»).
37. За правилами частини десятої статті 9 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», до ліцензійних умов не можуть бути включені вимоги: 1) щодо додержання законодавства України у відповідній сфері та/або окремих законів у цілому; 2) законодавства, обов`язкові до виконання всіма суб`єктами господарювання.
38. Колегія суддів підкреслює, що відповідно до частини першої статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, а положеннями частин першої, сьомої статті 41 Основного Закону передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
39. Верховний Суд також акцентує увагу на приписах статті 5 Господарського кодексу України, відповідно до якої правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб`єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб`єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.
Суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
40. За змістом частини першої статті 6, частини першої статті 7 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом. Відносини ж у сфері господарювання регулюються, окрім Конституції України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
41. Засоби державного регулювання господарської діяльності визначені статтею 12 Господарського кодексу України, за змістом частин першої - третьої якої держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.
Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, окрім іншого, ліцензування.
Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
42. Відповідно ж до частин першої - третьої статті 14 Господарського кодексу України ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.
Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 цього Кодексу.
Відносини, пов`язані з ліцензуванням видів господарської діяльності, регулюються законом.
43. Таким законом є Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» за визначенням пункту 6 частини першої статті 1 якого ліцензування - засіб державного регулювання провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, спрямований на забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ліцензування, захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.
44. Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, регулює Закон України «Про захист прав споживачів», який встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів (преамбула до Закону України «Про захист прав споживачів»).
45. Статтею 19 вищевказаного Закону встановлена заборона нечесної підприємницької практики, яка, за змістом частини першої цієї статті, включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
46. Відповідно до приписів частини другої цієї ж статті Закону України «Про захист прав споживачів», якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг.
Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.
47. Торговельною маркою у розумінні норм статті 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» визнається позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб, а зареєстрованою торговельною маркою є торговельна марка, на яку видано свідоцтво або яка має міжнародну реєстрацію, що діє на території України.
48. Права, що випливають із свідоцтва, визначені статтею 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», за змістом якої власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.