ПОСТАНОВА
Іменем України
31 травня 2022 року
Київ
справа №580/2313/20
адміністративне провадження № К/9901/33598/21; К/9901/33271/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Черкаської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року (суддя: Рідзель О.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2021 року (судді: Горяйнов А.М., Костюк Л.О., Файдюк В.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора та Черкаської обласної прокуратури про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач - 1), Черкаської обласної прокуратури (далі - відповідач - 2), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
- визнати протиправними дії Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора щодо проведення першого етапу атестації - складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора з використанням програмного забезпечення та комп`ютерної техніки, які не забезпечують, об`єктивність, достовірність та конфіденційність оцінювання результатів іспиту;
- визнати протиправним та скасувати рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 10 квітня 2020 року № 224 про неуспішне проходження заступником прокурора Черкаської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 29 квітня 2020 року № 106 к про звільнення позивача з посади заступника прокурора Черкаської області та органів прокуратури відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30 квітня 2020 року на підставі рішення кадрової комісії № 1;
- поновити позивача в Черкаській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Черкаської області з 30 квітня 2020 року;
- стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2020 року до винесення рішення у цій справі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що оскаржуваний наказ прокурора Черкаської області та рішення кадрової комісії є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства. Позивач зазначив, що підставою для його звільнення із займаної посади стало положення пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України Про прокуратуру, яка передбачає звільнення у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Проте, у зв`язку з тим, що накази про ліквідацію чи реорганізацію Прокуратури Черкаської області із Офісу Генерального прокурора до прокуратури не надходили, вказане свідчить про ненастання події, з якою пов`язано можливість застосування положень пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України Про прокуратуру.
Також позивач звертає увагу, що під час проведення анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора постійно відбувалися технічні збої в роботі комп`ютера, які комісією були залишені без уваги. Позивач стверджує, що комп`ютерна техніка та програмне забезпечення не були належним чином опломбовані, сертифіковані та перевірені на підтвердження захисту інформації, що виразилось у неправильній оцінці результатів тестування.
Також позивач зазначає, що всупереч вимогам Конституції України та трудового законодавства його було звільнено у період тимчасової непрацездатності.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10 квітня 2020 року № 224 про неуспішне проходження заступником прокурора Черкаської області ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Визнано протиправним та скасовано наказ Офісу Генерального прокурора від 29 квітня 2020 року № 106-к про звільнення позивача з посади заступника прокурора Черкаської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30 квітня 2020 року. Поновлено позивача в Черкаській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Черкаської області з 30 квітня 2020 року. Стягнуто з Черкаської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2020 року до 24 лютого 2021 року в сумі 402 009 грн. з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" не передбачає здійснення ліквідації чи реорганізації органів прокуратури України, як і не визначає скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Також положення про ліквідацію чи реорганізацію органів прокуратури України, скорочення кількості прокурорів, не передбачені на рівні будь-якого іншого нормативно-правового акту, прийнятого у зв`язку з набранням чинності вказаним Законом. У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач не міг бути звільнений на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Також суд першої інстанції врахував, що оскаржуваний наказ в якості підстави прийняття містить посилання на "рішення кадрової комісії № 1" без зазначення його номеру та дати прийняття. Водночас з такого формулювання неможливо встановити, яке саме рішення було взято до уваги і чи стосується воно саме позивача.
Стосовно рішення кадрової комісії № 1 суд першої інстанції зазначив, що невиконання суб`єктом владних повноважень вимог законодавства призводить до втрати легітимності процедури проведення атестації відносно позивача та, як наслідок, прийнятих за її результатами рішень. Крім того суд першої інстанції врахував, що рішення про неуспішне проходження атестації не є мотивованим і не містить викладу обставин, що вплинули на його прийняття.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2021 року змінено рішення суду першої інстанції, викладено абзац четвертий та п`ятий пункту першого резолютивної частини в такій редакції: "Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Черкаської області та в органах прокуратури з 01 травня 2020 року". Стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2020 року по 24 лютого 2021 року в розмірі 40 0057, 50 грн.". В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року залишено без змін.
Під час апеляційного розгляду справи апеляційний адміністративний суд виходив з того, що підставами для скасування рішення кадрової комісії № 1 від 10 квітня 2020 року № 224 є саме те, що атестацію було розпочато за відсутності фактів ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. З огляду на це колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції, що рішення кадрової комісії № 1 про неуспішне проходження атестації від 10 квітня 2020 року № 224 та наказ Генеральної прокуратури України від 15 листопада 2019 року № 1530-ц є протиправними і підлягають скасуванню, а позивач - поновленню на посаді.
Проте, встановивши, що звільнення відбулося з порушенням установленого законом порядку, з посиланням на статті 235, 240-1 КЗпП України та із врахуванням правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 11 лютого 2021 року у справі № 640/21065/18, від 27 квітня 2021 року у справі № 826/8332/17, від 31 травня 2021 року у справі № 0840/3202/18 поновив позивача на попередній роботі на раніше займаній посаді. Змінюючи рішення суду першої інстанції апеляційний адміністративний суд зазначив, що суд першої інстанції, правильно визначив період вимушеного прогулу - з 01 травня 2020 року по 24 лютого 2021 року, проте неправильно визначив кількість робочих днів - 206, в той час як фактично у вказаному періоді було 205 робочих днів. Тому стягну середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 400 057, 50 грн.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
Касаційна скарга відповідачів подана на підставі пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
У касаційних скаргах відповідач - 1 та відповідач - 2 просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
Відповідачі зазначають, що при винесені рішення судом першої та апеляційної інстанції не врахований висновок постанови Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а, де в п. 57 вказано, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог п. 19 розд. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", що є таким самим юридичним фактом як і рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.
Вказують на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 9 розд. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ на підставі якого затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 та визначено, шо атестація прокурорів проводиться згідно з цим порядком, пункт 13 щодо визначення переліку етапів атестації прокурорів, пункту 15 щодо повноважень кадрових комісій, а також щодо застосування пп. 2 пункту 19 як визначеної Законом № 113-ІХ підстави для звільнення прокурорів.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційні скарги відповідачів позивач просив залишити їх без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою Черкаської обласної прокуратури на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2022 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
З 2000 року позивач проходив службу в органах прокуратури України на різних прокурорських посадах, остання - заступник прокурора Черкаської області.
15 жовтня 2019 року позивач подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
Відповідно до даних відомості про результати тестування у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора позивач набрав 63 бали.
На засіданні Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, затверджено список осіб, які не пройшли тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, набравши менше 70 балів, та подали заяви про оскарження результатів (протокол від 10квітня 2020 року №8). До вказаного списку за №45 включено позивача.
10 квітня 2020 року кадровою комісією №1 прийнято рішення № 224 "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора", яким не допущено позивача до проходження наступних етапів атестації.
Керуючись статтею 9, пунктом 2 частини 2 статті 41 Закону України "Про прокуратуру", пунктом 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" наказом Генерального прокурора від 29 квітня 2020 рок № 106 к позивача звільнено з посади заступника прокурора Черкаської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України Про прокуратуру з 30 квітня 2020 року.
Позивач, вважаючи рішення кадрової комісії та наказ про звільнення незаконними, звернувся до суду з цим позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За змістом статті 2 КЗпП України право громадянина України на працю є одним з основних трудових прав працівників.
Положеннями статті 5-1 КЗпП України передбачено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі також - Закон № 1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX (надалі - Закон № 113-IX (діє з 25 вересня 2019 року)) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
Статтею 14 Закону № 1697-VII у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.
Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України "Про прокуратуру" кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.
У тексті Закону № 1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 11 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Пунктом 14 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
На виконання вимог Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).
За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Відповідно до пункту 11 Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора.
У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце, кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.
У виключних випадках, за наявності заяви, підписаної прокурором або належним чином уповноваженою ним особою (якщо сам прокурор за станом здоров`я не може її підписати або подати особисто до комісії) про перенесення дати іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, або дати іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, або дати співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, кадрова комісія має право протягом трьох робочих днів з дня отримання такої заяви ухвалити рішення про перенесення дати складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора.
Заява має бути передана безпосередньо секретарю відповідної кадрової комісії не пізніше трьох днів з дати, на яку було призначено іспит, співбесіду відповідного прокурора. До заяви має бути долучена копія документа, що підтверджує інформацію про поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проходження співбесіди. У разі неможливості надати документальне підтвердження інформації про причини неявки в день подання заяви прокурор має надати таке документальне підтвердження в день, на який комісією було перенесено проходження відповідного етапу атестації, однак до початку складення відповідного іспиту, проходження співбесіди.
Якщо прокурор не надасть документальне підтвердження інформації про поважні причини його неявки до початку перенесеного складення відповідного іспиту, проходження співбесіди, комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Якщо заява прокурора подана до кадрової комісії з порушенням строку, визначеного цим пунктом, або якщо у заяві не вказані поважні причини неявки прокурора на складення відповідного іспиту, проведення співбесіди кадрова комісія ухвалює рішення про відмову у перенесенні дати та про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Інформація про нову дату складення відповідного іспиту, проведення співбесіди для такого прокурора оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора). З моменту оприлюднення відповідної інформації прокурор вважається повідомленим належним чином про нову дату проведення відповідного етапу атестації.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).
Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV "Про міжнародні договори України" (зі змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За сталою практикою Європейського суду з прав людини приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Суду в справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)).
Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення Суду в справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002)).