Постанова
Іменем України
26 травня 2022 року
м. Київ
справа № 755/20311/15-к
провадження № 51-5354 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Короля В.В., Лагнюка М.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Костюка О.С.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Красильникової К.О.,
потерпілого ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 22 січня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року у кримінальному провадженні № 12015100040002256 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 296, ч. 4 ст. 358 КК України,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина Республіки Вірменія, уродженця м. Гюмрі Республіки Вірменія, жителя АДРЕСА_3 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 22 січня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, та виправдано за ч. 4 ст. 358 КК України у зв`язку із недоведеністю його вини у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Крім того, зазначеним вироком розглянуто цивільні позови потерпілих, вирішено питання щодо судових витрат, вирішено долю речових доказів.
Цим же вироком також засуджено ОСОБА_4, а ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.
Судові рішення щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у касаційному порядку не оскаржуються.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він вчинив хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинене групою осіб за наступних обставин.
Так, 15 лютого 2015 року приблизно о 02:00 ОСОБА_1 разом із ОСОБА_4 на прохання ОСОБА_3 з метою розібратися із особою, яка начебто вчиняла незаконні дії відносно його дівчини, прибули за адресою: АДРЕСА_4 . При цьому ОСОБА_1 взяв із собою невстановлений досудовим розслідуванням пристрій для відстрілу гумових куль.
В подальшому, приблизно о 02:45, прибувши за вказаною адресою, тобто знаходячись у громадському місці, ОСОБА_3 розпочав конфлікт із ОСОБА_2, який супроводжувався нанесенням тілесних ушкоджень. ОСОБА_1 та ОСОБА_4, діючи узгоджено із ОСОБА_3, приєднались до вчинення хуліганських дій, та усвідомлюючи їх характер, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, безпричинно почали завдавати удари руками і ногами ОСОБА_5, який був разом із ОСОБА_2 .
В цей час ОСОБА_4, піднявши невстановлений досудовим розслідуванням предмет, схожий на пістолет, який випав у ОСОБА_1, та діючи навмисно, з хуліганських спонукань, ігноруючи існуючі в суспільстві елементарні правила поведінки, усвідомлюючи свої злочинні дії здійснив один постріл та влучив ОСОБА_2 в ліву ногу, від чого він впав на землю. Після чого, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, продовжуючи хуліганські дії, підійшли до ОСОБА_2 та почали завдавати йому ударів руками та ногами по різним частинам тіла.
Продовжуючи свої хуліганські дії, ОСОБА_4 здійснив декілька пострілів з предмету, схожого на пістолет, та влучив у ОСОБА_5 . У цей час ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишили ОСОБА_2 та підбігли до ОСОБА_5 та почали завдавати йому множинні удари руками та ногами по різним частинам тіла.
У результаті дій ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_5 заподіяно легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він у невстановлений досудовим розслідуванням час, місці та спосіб придбав для подальшого використання завідомо підроблене посвідчення старшого помічника Київського транспортного прокурора № 138 від 07 вересня 2009 року, з власною фотокарткою, однак ОСОБА_1 згідно відповіді відділу роботи з кадрами Прокуратури міста Києва від 22 квітня 2015 року в органах прокуратури не працював. Перебуваючи в приміщенні Дніпровського РУ ГУ МВС України у м. Києві, що на вул. Червоноткацька, 2 у м. Києві, для посвідчення власної особи ОСОБА_1 пред`явив працівникам правоохоронних органів зазначене вище підроблене посвідчення працівника прокуратури.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 22 січня 2021 року змінено. Звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного судом першої інстанції покарання за ч. 2 ст. 296 КК України на підставі статей 49, 74 КК України, а кримінальне провадження в цій частині закрито.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, та закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України. На обґрунтування своїх вимог вказує, що місцевий та апеляційний суди допустили істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, а висновки судів про доведеність його винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, наголошує, що вирок місцевого суду є необґрунтованим, оскільки ухвалений не на підставі об`єктивно встановлених обставин, а судовий розгляд проведено з порушенням всіх розумних строків. Вважає, що прокурор умисно затягував розгляд справи з метою уникнути постановлення щодо ОСОБА_1 виправдувального вироку, оскільки не мав доказів на підтвердження бійки. Також звертає увагу, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні йому вручено після закінчення строків досудового розслідування. Вважає, що місцевий суд відкинув усі докази, які підтверджували відсутність у його діях складу злочину, а його клопотання під час судового розгляду фактично ігнорував та не розглянув. Зазначає, що обвинувачення ґрунтується на неодноразово змінених показаннях засудженого ОСОБА_4 та потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_5, які суттєво відрізняються від їх показань, наданих під час попереднього судового розгляду, при цьому місцевий суд не допитав свідків та експертів, заявлених прокурором. Також зазначає, що місцевий суд вдався до перекручування фактів, поза увагою залишив те, що саме він викликав поліцію, а під час конфлікту закликав припинити бійку. Стверджує, що не мав при собі пістолету, пострілів не здійснював, а версія про це ґрунтується на показаннях раніше неодноразово судимого ОСОБА_4 . Звертає увагу, що половина речових доказів (гільз та куль) були знайдені не слідчим під час огляду місця події, а передана самими потерпілими на наступний день, що вказує про недопустимість як доказу висновку судово-балістичної експертизи. З огляду на викладене вважає, що місцевим судом не було дотримано принципу змагальності сторін, а його винуватість не доведена поза розумним сумнівом. Крім того, наголошує про відсутність в його діях хуліганства, оскільки інкриміновані обставини не свідчать про порушення громадського порядку, так як ніхто із мешканців будинку, в дворі якого відбувався конфлікт, не висловлювали скарг з цього приводу. До того ж, всі учасники конфлікту, окрім нього, були знайомі між собою, що свідчить про те, що відбулась запланована бійка, яку він намагався припинити. Стверджує, що бійка була обопільна, спровокована неправильними діями потерпілих та викликана особистими неприязними стосунками, у зв`язку з чим такі дії слід кваліфікувати як злочин проти особи, а не як хуліганство. У свою чергу апеляційний суд, грубо порушуючи вимоги кримінального процесуального закону, формально підійшов до розгляду його апеляційної скарги, не розглянув клопотання про повторне дослідження обставин справи, та не усунув порушень, допущених місцевим судом. Також вказує, що апеляційний суд, звільняючи його від відбування покарання на підставі статей 49, 74 КК України, позбавив його фундаментального права на справедливий та неупереджений суд, можливості захищати свої права та домагатися скасування незаконного вироку суду, оскільки він про таке звільнення не просив.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та захисник Красильникова К.О. підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити. Прокурор Костюк О.С. та потерпілий ОСОБА_2 заперечували щодо задоволення касаційної скарги, просили судові рішення залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У касаційній скарзі засуджений вказує про незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду в частині його засудження за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.
Зокрема, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень засуджений зазначає про невідповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам справи, вважаючи, що місцевий суд надав неправильну оцінку наявним доказам у справі.
Засуджений наголошує, що місцевий суд відкинув усі докази, які підтверджували відсутність у його діях складу злочину, за який його засуджено, а його клопотання під час судового розгляду фактично ігнорував та не розглянув.
Стверджує, що обвинувачення ґрунтується на неодноразово змінених показаннях засудженого ОСОБА_4 та потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_5, які суттєво відрізняються від їхніх показань, наданих під час попереднього судового розгляду, при цьому місцевий суд не допитав свідків та експертів, заявлених прокурором. Також зазначає, що місцевий суд вдався до перекручування фактів, поза увагою залишив те, що саме він викликав поліцію, а під час конфлікту закликав припинити бійку. Стверджує, що не мав при собі пістолету, пострілів не здійснював, а версія про це ґрунтується на показаннях раніше неодноразово судимого ОСОБА_4 .
Тобто зі змісту касаційної скарги вбачається, що, не погоджуючись із викладеними у вироку суду висновками, засуджений фактично вказує про неповноту та однобічність судового розгляду, оспорюючи відповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження, просить доказам, зокрема показанням засуджених та потерпілих, дати іншу оцінку, ніж та, яку місцевий суд надав під час розгляду кримінального провадження.
Однак такі доводи засудженого не можуть бути предметом касаційного розгляду, оскільки відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати достатність обсягу судового розгляду для постановлення остаточного рішення, здійснювати оцінку здобутих судами першої та апеляційної інстанцій доказів, вирішувати питання про їх достовірність, встановлювати інші фактичні обставини справи, ніж ті, які викладені в судових рішеннях.
З огляду на процесуальні повноваження суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту, під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами та доказовою базою, які встановлені судами попередніх інстанцій, та зобов`язаний перевіряти правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин доводи касаційної скарги засудженого в цій частині є неспроможними.
Як убачається з вироку, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
На підтвердження наявності у діях ОСОБА_1 ознак хуліганства місцевий суд посилається у вироку на показання самого засудженого ОСОБА_1, засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Зокрема, у вироку місцевий суд вказав, що засуджений ОСОБА_1 не заперечував того факту, що 15 лютого 2015 року він перебував біля будинку № 26 по просп. Ватутіна у м. Києві, бачив як ОСОБА_2 бив ОСОБА_3, а ОСОБА_5 штовхав ОСОБА_4 . Після чого ОСОБА_1 викликав поліцію, почав кричати "стояти, прокуратура". Потім ОСОБА_1, підійшовши до ОСОБА_5, отримав палкою по голові та впав у сніг. Через хвилин п`ятнадцять його зі снігу підняли працівники поліції. Зауважив, що ні з ким не домовлявся про вчинення будь яких дій, при собі палиці чи пістолета не мав.
Як вбачається зі змісту вироку, ОСОБА_3 повідомив, що 15 лютого 2015 року прибув до будинку № 26 по просп. Ватутіна у м. Києві, для того, щоб заступитися за його знайому ОСОБА_6 .До цього, поки був у дорозі, зателефонував ОСОБА_4 та попросив його також підійти. Прибувши на місце, побачив ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 . Привітався, запропонував ОСОБА_2 піднятися до квартири, де проживала ОСОБА_6 . Зайшовши до під`їзду, його хтось ударив, потім почув постріли, від чого закрив голову руками. Коли постріли перестали лунати він втік.
З викладених у вироку суду показань засудженого ОСОБА_4 вбачається, що 14 лютого 2015 року останній разом із дружиною відпочивав вдома у ОСОБА_1 . Ввечері йому кілька разів телефонував ОСОБА_3 та просив його підійти до місця проживання ОСОБА_6 на АДРЕСА_4, оскільки її хтось побив. Після чого, приблизно о 02:00 він з ОСОБА_1 підійшли до під`їзду зазначеного будинку, біля якого стояли потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а через 5 хвилин під`їхав ОСОБА_3 . Коли ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зайшли до під`їзду, між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, який викрикнув "стояти, прокуратура", виникла словесна суперечка, а потім штовханина. Він підняв пістолет, який випав у ОСОБА_1, та здійснив постріл у ОСОБА_2, коли до нього підбіг ОСОБА_5, він почав стріляти у останнього та завдавати йому удари рукояткою пістолета по голові. Коли до двору будинку почав заїжджати автомобіль патрульної поліції, він злякався та втік, при цьому пістолет викинув на землю.
Крім того, відповідно до вироку потерпілий ОСОБА_2 зазначив, що 14 лютого 2015 року у нього виник конфлікт з ОСОБА_6 . Коли він стояв на вулиці до будинку на АДРЕСА_4 під`їхав ОСОБА_3, підійшов до нього та запропонував піднятися до квартири. Зайшовши до під`їзду, почув галас, вийшов на вулицю та побачив як два чоловіка б`ють ОСОБА_5, після чого втрутився в бійку. У цей час ОСОБА_4 вистрілив йому у коліно, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 збили його з ніг та почали завдавати йому удари по різним частинам тіла. Потім ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по черзі били то його, то ОСОБА_5, який теж лежав на землі. У подальшому ОСОБА_4 втік, ОСОБА_3 зайшов до під`їзду, а ОСОБА_1 продовжував по черзі наносити удари йому і ОСОБА_5 . Зауважив, що протягом бійки ОСОБА_1 викрикував "стояти, прокуратура".
Відповідно до вироку потерпілий ОСОБА_5 вказав, що 15 лютого 2015 року йому зателефонував ОСОБА_2 та попросив його забрати. Він під`їхав до будинку АДРЕСА_4, а через декілька хвилин з під`їзду вийшов ОСОБА_2 . Коли вони стояли біля під`їзду, до них підійшов ОСОБА_3 та попросив ОСОБА_10 піднятися до квартири. Він намагався прослідувати за ОСОБА_2 до під`їзду, однак два чоловіка йому перегородили дорогу, відтягли до стіни та почали його бити. З під`їзду вибіг ОСОБА_2, а ОСОБА_4 вистрілив йому у ногу. Після пострілу ОСОБА_1 почав кричати "прокуратура, всім лежати", а з під`їзду вибіг ОСОБА_3 та збив ОСОБА_2 з ніг. Перед ним стояв ОСОБА_4 та почав у нього стріляти. Від болю він зігнувся, у цей час ОСОБА_1 разом із ОСОБА_4 почали його бити руками та ногами, а ОСОБА_4 пістолетом по голові. Звернув увагу, що протягом бійки якийсь чоловік з другого поверху світив з вікна ліхтарем.
Постановляючи вирок, місцевий суд, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, не встановив будь-яких підстав для сумнівів у правдивості показань засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а також потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щодо обставин вчинення злочину та його наслідків.
Переконливих аргументів на підтвердження недостовірності вищевказаних показань засуджених та потерпілих не наведено також і в касаційній скарзі.
При цьому колегія суддів не бере до уваги доводи засудженого ОСОБА_1, які викладені у касаційній скарзі, про те, що обвинувачення ґрунтується на неодноразово змінених показаннях засудженого ОСОБА_4 та потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_5, які суттєво відрізняються від їхніх показань, наданих під час попереднього судового розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.
Тобто, постановляючи вирок, місцевий суд позбавлений процесуальної можливості враховувати показання засуджених та потерпілих, які не сприймав безпосередньо, у тому числі надані ними під час попереднього судового розгляду, а тому доводи касаційної скарги засудженого у цій частині є неспроможними.
До того ж, колегія суддів не погоджується з твердженнями засудженого ОСОБА_1 про те, що місцевий суд не допитав свідків та експертів, заявлених прокурором, а тому його винуватість у вчиненні хуліганства не доведена у передбаченому законом порядку.
Статтями 22, 290, 349 КПК України визначено право сторони обвинувачення обґрунтовувати свою позицію про доведеність винуватості особи доказами, зібраними під час проведення досудового розслідування, обсягу яких, на переконання сторони обвинувачення, буде достатньо для доведення винуватості особи та притягнення її до кримінальної відповідальності за інкримінований цій особі злочин.
Зокрема, за змістом ст. 22 КПК України прокурор є самостійним у своїй процесуальній діяльності, у тому числі щодо визначення обсягу доказів, які сторона обвинувачення буде долучати в суді та на підставі яких доводитиме винуватість особи. Тобто, надання доказів до суду, які прокурор вважатиме достатніми для підтвердження обвинувачення, є правом, а не обов`язком сторони обвинувачення.
У свою чергу положення ч. 6 ст. 22 КПК України передбачають, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Тобто, відмова прокурора від допиту того чи іншого свідка або від використання певних доказів не свідчить про порушення вимог процесуального закону, оскільки суд має приймати рішення виключно на підставі тих доказів, які були надані сторонами кримінального провадження під час судового розгляду.
Надуманими колегія суддів вважає доводи засудженого щодо формальності розгляду та ігнорування його клопотань під час судового розгляду.
Зазначені обставини, а також повнота судового розгляду в цілому були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який не встановив будь-яких порушень вимог процесуального закону під час розгляду клопотань засудженого.
Таких порушень не встановлено й під час касаційного розгляду.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що відмова у задоволенні клопотань учасників судового провадження, які, на переконання суду, не були обґрунтовані належним чином, не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення лише з тих підстав, що сторона захисту з такими висновками суду не погоджується.
З цих же підстав необґрунтованими є доводи засудженого про те, що половина речових доказів (гільз та куль) були знайдені не слідчим під час огляду місця події, а передана самими потерпілими на наступний день, що вказує про недопустимість як доказу, висновку судово-балістичної експертизи.
Зі змісту вироку вбачається, що у мотивувальній його частині як на доказ винуватості ОСОБА_1 відсутні посилання на висновок судово-балістичної експертизи. До того ж пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення, яке визнане судом доведеним, кваліфіковане як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене групою осіб. При цьому така кваліфікуюча ознака, як застосування предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, саме ОСОБА_1 не інкримінувалася.
Місцевим судом досліджено як доказ винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину дані, що містяться у протоколах огляду місця події від 15 лютого 2015 року та 17 лютого 2015 року, постановах про визнання речовими доказами та передачу їх на зберігання від 21 вересня 2015 року, протоколі огляду предметів від 21 вересня 2015 року.
Також судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у довідках Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги від 15 лютого 2015 року про встановлені у потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_5 діагнози, висновках судово-медичної експертизи № 804/Е від 30 квітня 2015 року, № 805/Е від 30 квітня 2015 року та № 785/Е від 21 травня 2015 року.
Місцевий суд у вироку вказав, що зазначені докази в їх сукупності є послідовними, не містять протиріч та узгоджуються між собою.
Тобто висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до вимог закону та визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку.
З цих підстав місцевий суд у вироку спростував версію ОСОБА_1 про те, що він не вчиняв жодних хуліганських дій, а навпаки викликав поліцію та намагався припинити бійку, оскільки така версія спростовується здобутими доказами та не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду.
Таким чином, у вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.