Постанова
Іменем України
25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 185/4806/18
провадження № 61-18397св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області в складі судді Гаврилова В. А. від 04 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р. від 12 жовтня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст заяви
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідача борг за договором позики в розмірі 980 307,69 грн, три відсотки річних за період з 01 лютого 2018 року по 31 травня 2018 року в розмірі 9 668,40 грн і за період з 01 червня 2018 року по 10 квітня 2019 року в розмірі 25 219,42 грн, відсотки в розмірі облікової ставки Національного банку України в розмірі 70 219,38 грн.
Позов мотивовано тим, що 22 грудня 2017 року він позичив ОСОБА_2 35 000 дол. США, які відповідач зобов`язався повернути в строк до 31 січня 2018 року. Грошові кошти відповідач у визначений термін не повернув, а тому просив стягнути заборгованість з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, судові витрати в розмірі 8 810 грн.
ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати договір позики недійсним. Мотивував тим, що не отримував грошових коштів у позивача в борг, договору позики не укладав, а розписку він склав під психологічним тиском позивача. Сторони тривалий час перебували у відносинах підпорядкування та спільно вели справи, пов`язані з діяльністю різних суб`єктів господарювання. Розписку, на яку посилається позивач як на підтвердження договору позики, відповідач написав на вимогу позивача на підтвердження наявної між сторонами домовленості щодо компенсації частини втрачених активів у Автономній Республіці Крим, які знаходились під його контролем. ОСОБА_2 грошові кошти за втрачені в Криму активи не отримав тому повернути ОСОБА_1 не зміг.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2021 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами не було укладено договору позики та як зміст розписки від 22 грудня 2017 року, виданої ОСОБА_2 ОСОБА_1 не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів, що є істотною умовою договору позики. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не доведено факт укладення з ОСОБА_2 договору позики на 35 000 дол. США, що є підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 . Зустрічний позов також не підлягає задоволенню, оскільки судом не встановлено порушеного права ОСОБА_2 .
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив про те, що місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що позивач не довів факту укладення між сторонами договору позики, а надана позивачем розписка не містить в собі відображення факту передачі позивачем грошових коштів відповідачеві в борг, а відтак не містить ознак договору позики. Зміст підписаної відповідачем розписки не містить зобов`язання, визначеного статтею 1046 ЦК України. Фактичні обставини, зазначені у розписці, та юридична природа цього документа не свідчить про виникнення правовідносин позики між сторонами, у зв`язку із чим неукладений правочин не може бути визнаний недійсним.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року, які просив скасувати в частині відмови в задоволенні його позову та в цій частині ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що боргова розписка про отримання коштів підписана власноручно ОСОБА_2 , є документом, який виданий боржником кредитору, тобто ОСОБА_1 , за договором позики, що підтверджує його укладення і умови цього договору, засвідчує отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 певної грошової суми.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 707/2606/16-ц, від 23 травня 2018 року в справі № 171/1456/15-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відмови у задоволенні первісного позову на підставі того, що позивачем не було доведено факт укладання договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 35 000 дол. США.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2021 року відкрито провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 185/4806/18 з Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду
від 12 травня 2022 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 22 грудня 2017 року ОСОБА_2 видав ОСОБА_1 розписку, в якій вказав, що зобов`язується повернути борг в сумі 35 000 дол. США у строк до 31 січня 2018 року.
ОСОБА_1 у зазначений строк борг не повернув.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.