Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
місто Київ
справа № 490/1021/19
провадження № 61-6841св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Міністерство оборони України, Миколаївський обласний військовий комісаріат, правонаступником якого є Миколаївський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Міністерства оборони України та Миколаївського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2020 року, постановленого суддею Гуденко О. А., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у січні 2019 року звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив стягнути з Міністерства оборони України інфляційні збитки, три відсотки річних та відшкодування моральної шкоди; стягнути з Миколаївського обласного військового комісаріату, правонаступником якого є Миколаївський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, інфляційні збитки, три відсотки річних та відшкодування моральної шкоди.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він як військовослужбовець звільнений у запас за станом здоров`я у березні 1996 року. Йому 29 березня 2013 року встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС). З урахуванням викладеного та відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" він набув право на отримання одноразової допомоги в розмірі 27-кратного місячного грошового забезпечення за останньою посадою.
02 лютого 2015 року позивачеві встановлено інвалідність ІІ групи внаслідок цієї ж причини, що давало йому право на тій же правовій підставі отримати одноразову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму з урахуванням раніше виплаченої допомоги.
Відповідачі порушили його права, встановлені законом, ігнорували судові рішення щодо цього спору та всіляко зволікали з виплатою йому одноразової допомоги. Миколаївський обласний військовий комісаріат усупереч обов`язкам оформити та подати до Департаменту фінансів Міністерства оборони України документи на одержання ним грошової допомоги у серпні 2013 року відмовив йому у її призначенні, посилаючись на наявність цього права лише в осіб, звільнених у запас після січня 2007 року; у грудні 2015 року направив подання до Міністерства оборони України щодо призначення одноразової допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи, ігноруючи його права як особи з інвалідністю ІІ групи; у березні 2016 року комісаріат також не звернувся з поданням до Міністерство оборони України про призначення йому допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи та неправомірно відмовив у цьому, пославшись на вирішення спору судом. Міністерство оборони України, у свою чергу, маючи судове підтвердження права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, у лютому 2016 року та березні 2017 року протиправно відмовляло йому у призначенні та виплаті допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи, а рішення щодо цього прийняло лише у липні 2018 року. Одноразову грошову допомогу у визначеному законом розмірі (237 410, 25 грн) ОСОБА_1 отримав лише 08 серпня 2018 року.
Посилаючись на те, що затримкою у виплаті грошових сум та необхідністю неодноразового звернення до суду за поновленням прав йому завдано як майнову, так і моральну шкоду, та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив стягнути з Миколаївського обласного військового комісаріату втрати від інфляції за час прострочення з січня 2014 року до 31 березня 2017 року - 39 925, 00 грн, три проценти річних - 7 539, 00 грн, та 240 125, 00 грн на відшкодування моральної шкоди; з Міністерства оборони України - 31 813, 00 грн втрат від інфляції та 9 444, 00 грн - три проценти річних за період з березня 2017 року до серпня 2018 року та 240 125, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
Миколаївський обласний військовий комісаріат просив відмовити у позові, зазначив, що не є належними відповідачем у справі, оскільки не є головним розпорядником коштів, яким є Міністерство оборони України. Також стверджував, що належно виконував свої обов`язки.
Міністерство оборони України також заперечувало проти задоволення позову, не погодилося з періодом нарахування інфляційний втрат та трьох відсотків річних, вважаючи, що єдиною підставою для виплати позивачу коштів є рішення комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, стверджувало, що таке рішення прийнято лише 23 липня 2018 року, отже з цього часу й виникло грошове зобов`язання у Міністерства оборони України з виплати позивачу грошових сум, а не, як помилково зазначає позивач, починаючи з 01 березня 2017 року. Вважало, що моральна шкода, яка завдана позивачу, повністю відшкодована добросовісним та оперативним виконанням рішення суду на рахунок позивача.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 22 грудня 2020 року Центральний районний суд м. Миколаєва частково задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд стягнув з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки у розмірі 31 813, 00 грн, три відсотки річних - 9 443, 00 грн та на відшкодування моральної шкоди - у розмірі 6 000, 00 грн.
Стягнув з Миколаївського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки у розмірі 39 925, 00 грн, три відсотки річних - 7 539, 00 грн та відшкодування моральної шкоди - 10 000, 00 грн.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України у зв`язку з неналежним виконанням відповідачами свого обов`язку з виплати позивачеві належного розміру одноразової грошової допомоги, розмір якої чітко визначено законодавством України. Відповідачі мали грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується судовими рішеннями, та повинні були своєчасно розглядати відповідні заяви позивача, у місячний термін прийняти рішення про виплату йому допомоги та повністю виплатити йому встановлений законом розмір одноразової грошової допомоги. Проте, протиправно заперечуючи свій обов`язок перед ОСОБА_1, відповідачі не виконували свої зобов`язання з часу звернення позивача за виплатою одноразової грошової допомоги і до 08 серпня 2018 року. З огляду на те, що відповідачі порушили грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Оскільки тривала бездіяльність Миколаївського обласного військового комісаріату та неодноразова відмова Міністерства оборони України були протиправними, що потягло несвоєчасність виплат та необхідність тривалого (протягом 4 років) судового захисту порушеного права, беручи також до уваги наявність очевидних порушень права позивача на отримання грошової допомоги та зважаючи на те, що точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою особи немає (і не може бути), а доказів наявності причинно-наслідкового зв`язку між лікуванням позивача та його душевними стражданнями внаслідок протиправної відмови відповідачів у виплаті належної допомоги позивачем не надано, проте порушення звичних життєвих звичок та способу життя особи внаслідок необхідності звернення протягом майже чотирьох років поспіль до відповідачів та різних судових інстанцій для відновлення своїх порушених прав та законних інтересів є очевидними поза розумним сумнівом, суд вважав, що завдану позивачеві протиправними діями та бездіяльністю відповідачів моральну шкоду належить відшкодувати, виходячи з розміру 3 000, 00 грн за один рік порушення прав.
Постановою від 18 березня 2021 року Миколаївський апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги Миколаївського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та Міністерства оборони України, рішення суду першої інстанції в частині стягнення відшкодування моральної шкоди змінив, зменшив стягнення на користь ОСОБА_1 з Міністерства оборони України відшкодування моральної шкоди з 6 000, 00 грн до 3 000, 00 грн, з Миколаївського обласного військового комісаріату - відшкодування моральної шкоди з 10 000, 00 грн до 5 000, 00 грн.
В іншій частині апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд в цілому погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що застосування правил статті 625 ЦК України вже є особливою мірою відповідальності Міністерства оборони України та Миколаївського обласного військового комісаріату за прострочення виплат грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнових прав та відшкодування втрат від знецінення грошових коштів та мірою компенсації тривалих очікувань потерпілої особи. Враховуючи конкретні обставини справи та дійсні причини затримки у виплаті коштів, апеляційний суд вважав розумним та справедливим зменшення розміру компенсації моральної шкоди з Міністерства оборони України до 3 000, 00 грн та з Миколаївського обласного військового комісаріату, правонаступником якого є Миколаївський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, - до 5 000, 00 грн.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги Міністерства оборони України
Міністерство оборони України 23 квітня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, Міністерства оборони України
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (провадження № 14-402цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-468цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), від 27 листопада 2011 року у справі № 340/385/17 (провадження
№ 14-495цс19), щодо застосування положень статті 625 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Миколаївського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки
Миколаївський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки 13 липня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову в частині вимог до Миколаївського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, Миколаївського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (провадження № 14-402цс18), від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-468цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), від 27 листопада 2011 року у справі № 340/385/17 (провадження
№ 14-495цс19), щодо застосування положень статті 625 ЦК України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у липні та листопаді 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду відзиви, у яких просив касаційні скарги Міністерства оборони України та Миколаївського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки залишити без задоволення, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 березня 2021 року - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалами від 16 червня 2021 року та від 04 жовтня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами Міністерства оборони України та Миколаївського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Ухвалою від 12 травня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 14 березня 1996 року звільнений з військової служби в запас за станом здоров`я.
29 березня 2013 року ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби з ліквідації аварії на ЧАЕС.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 27-кратного місячного грошового забезпечення за останньою посадою на день звільнення.
24 липня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до військового комісара із заявою про виплату цієї допомоги, а 15 серпня 2013 року отримав відповідь Миколаївського обласного військового комісаріату про відмову у виплаті такої грошової допомоги з посиланням на дату звільнення зі служби (до січня 2007 року).
Висновок щодо можливості виплати допомоги Миколаївський обласний військовий комісаріат до Міністерства оборони України не направляв.
Постановою від 18 березня 2014 року у справі № 484/126/14а, яка набрала законної сили згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2015 року, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області визнав протиправною бездіяльність Миколаївського обласного військового комісаріату та зобов`язав Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 як особі з інвалідністю ІІІ групи допомогу у розмірі 27-місячного грошового забезпечення за останньою посадою на день звільнення у запас.
05 лютого 2015 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації аварії на ЧАЕС.
10 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського обласного військового комісаріату із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Миколаївський обласний військовий комісаріат 24 грудня 2015 року направив до Департаменту фінансів Міністерства оборони України висновок про можливість виплати грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи безстроково на підставі судового рішення.
Такого висновку стосовно права ОСОБА_1 на одноразову грошову допомогу у зв`язку з інвалідністю ІІ групи Миколаївський обласний військовий комісаріат до Міністерства оборони України не направляв.
Комісія з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби Міністерства оборони України, 12 лютого 2016 року прийняла рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі
27-кратного місячного грошового забезпечення, визначеного на день звільнення з військової служби, в сумі 6 189, 75 грн як особі з інвалідністю ІІІ групи.
Одноразову допомогу в цьому розмірі ОСОБА_1 отримав 03 березня 2016 року.
Постановою від 13 вересня 2016 року у справі № 484/1283/16-а Одеський апеляційний адміністративний суд зобов`язав Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, з 02 лютого 2015 року.
03 березня 2017 року відповідна комісія Міністерства оборони України відмовила ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", посилаючись на ті ж обставини - звільнення зі служби до січня 2007 року.
Постановою від 05 жовтня 2017 року Одеський апеляційний адміністративний суд визнав протиправним рішення Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності від 03 березня 2017 року, зобов`язав Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням II групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, визначеного законодавством для працездатних осіб на дату встановлення групи інвалідності, з урахуванням раніше виплачених сум.
20 липня 2018 року комісія Міністерства оборони України прийняла рішення про призначення одноразової допомоги ОСОБА_1 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, в сумі 243 600, 00 грн та здійснення виплати з урахуванням раніше виплаченої допомоги (6 189, 75 грн) в сумі 237 410, 25 грн.
Наказом військового комісара Миколаївського обласного військового комісаріату від 02 серпня 2018 року № 129 вирішено здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у розмірі 237 410, 25 грн.
ОСОБА_1 отримав одноразову грошову допомогу у повному обсязі 08 серпня 2018 року.