ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2022 року
м. Київ
справа № 807/1293/17
адміністративне провадження № К/9901/50646/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №807/1293/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2018 (головуючий суддя Іщук Л.П., судді: Обрізко І.М., Онишкевич Т.В.),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.11.2017 адміністративний позов задоволено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2018 постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.11.2017 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.
Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу у справі №807/1293/17.
Ухвалою суду від 27.05.2022 касаційний розгляд справи призначено у попередньому судовому засіданні на 30.05.2022.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідно до пункту 12.3.4 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків або змін до них офіційно оприлюднюються до 15 липня року, що передує бюджетному періоду в якому планується застосування встановлених податків або змін. В іншому випадку відповідні рішення застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Згідно з пунктом 12.5 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевого податку або змін до нього є нормативно-правовим актом, який набирає чинності з урахуванням строків передбачених пунктом 12.3.4. цього Кодексу.
У свою чергу, міською радою прийнято рішення від 16.01.2015 про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста. Рішенням міської ради від 09.07.2015 затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, де визначені інші необхідні елементи податку. Дане рішення було оприлюднено в газеті 22.08.2015 і згідно приписів пункту 12.3.4 Податкового кодексу України набрало чинності з 01.01.2017.
Таким чином, визначення усіх необхідних елементів податку, що є необхідною умовою для встановлення податку, було встановлено двома рішеннями міської ради, які набирають чинності в порядку визначеному статтею 12 Податкового кодексу України.
Як вважає позивач, станом на 01.01.2016 не було чинного рішення міської ради про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з визначеними усіма необхідними елементами податку, отже, податок за 2016 рік не встановлений. Позивач вказує. що у такому випадку контролюючі органи при обчисленні податку за 2016 рік повинні керуватися нормами підпункту 12.3.5 Податкового кодексу України і застосовувати мінімальні ставки податку, встановлені нормами статті 266 цього Кодексу, тобто ставку 0%.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2018 у справі №807/1293/17 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Податковий орган скористався правом заперечити проти доводів і вимог касаційної скарги. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено на підставі норм діючого податкового законодавства, а отже вони є законним та не підлягають скасуванню. Відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Крім того, податковий орган звернувся до суду з клопотанням про заміну сторони її правонаступником.
З урахуванням положень статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд вважає, що клопотання представника відповідача про заміну сторони у справі її правонаступником підлягає задоволенню.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 19.06.2017 Головним управлінням ДФС у Закарпатській області було прийнято податкові повідомлення-рішення, відповідно до яких позивачу визначено суми податкових зобов`язань за платежем: Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості за 2016 рік (податковий період) №33130-13 в сумі 204,63грн., №33131-13 в сумі 342,86грн., № 33132-13 в сумі 319,67грн., №33134-13 в сумі 274,65грн., №33135-13 в сумі 130,51грн. та № 33136-13 в сумі 286,48грн. (а.с.8-10).
Суми податкових зобов`язань визначено згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та у відповідності до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України.
Вважаючи прийняті податковим органом рішення протиправними, позивач звернувся до суду з вимогою про їх скасування.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що ставки податку на нерухомість, які встановлені рішенням Ужгородської міської ради №1618 від 16.01.2015 Про місцеві податки і збори , не можуть підлягати застосуванню у 2016 році, так як приймаючи рішення таке рішення Ужгородська міська рада не дотримала умов, передбачених підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України щодо офіційного оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів. З приводу рішення Ужгородської міської ради №1747 від 09.07.2015 року Про справляння у м.Ужгород місцевих податків і зборів , то таке рішення опубліковане в газеті Ужгород після 15.07.2015, тому не може застосовуватися при обчисленні податку на нерухомість за 2016 рік. Також, суд першої інстанції посилався на підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, яким визначено, що податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності. Вищевказана норма означає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.
Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції, вважав його таким, що зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції зауважив, що пунктом 4 розділу II Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році № 909-VIII від 24.12.2015 року, установлено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності. Таким чином, оскільки рішення Ужгородської міської ради є офіційно оприлюдненими і до них не застосовуються у 2016 році вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, то вони підлягають застосуванню на території міста Ужгород у 2016 році.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.
У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.4.1 статті 266 ПК України визначено, що база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується, зокрема, для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів.
За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів нежитлової нерухомості, встановлюються в залежності від майна, яке є об`єктом оподаткування.
Органи місцевого самоврядування до 1 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об`єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними відповідно до цього підпункту.
Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.