Постанова
Іменем України
25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 757/16900/20
провадження № 61-6276св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Верховна Рада України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Верховної Ради України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 23 березня 2021 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Іванової І. В., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про визнання інформації такою,
що порушує немайнове право на використання імені.
Позов обґрунтований тим, що ВРУ на своєму офіційному сайті https://rada.gov.ua/ розмістила Пояснювальну записку від 03 березня
2020 року до проєкту Постанови ВРУ «ІНФОРМАЦІЯ_3», яка опублікована за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до пункту 1 сторінки 1 абзацу першого знизу Пояснювальної записки зазначається наступне: «Зокрема, справа щодо притягнення
до кримінальної відповідальності колишнього секретаря РНБО ОСОБА_1 . Обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 до цього часу до суду не скерований, незважаючи на те що ще в жовтні 2019 року йому оголошено про підозру у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) та статті 366-1 (декларування недостовірної інформації) Кримінального кодексу України».
Вважав, що поширена відповідачем у пункті 1 Пояснювальної записки інформація порушує його право на використання імені та правовий принцип презумпції невинуватості.
Тобто, щодо нього ще на стадії досудового розслідування найвищий представницький орган влади визначає, як єдиний правильний результат проведення досудового розслідування необхідність складення саме обвинувального акта, і для прокуратури, і для суду, як під час досудового розслідування, так і під час розгляду справи по суті, зафіксовано відповідні настанови для подальших дій при проведенні досудового розслідування
та судового розгляду справ діяти виключно упередженим з обвинувальним ухилом щодо конкретної особи.
Вважав зазначену позицію відповідача такою, що суперечить частині першій статті 62 Конституції України та статті 283 КПК України.
Обвинувального вироку, який би набрав законної сили, стосовно нього немає.
ОСОБА_1 просив визнати такою, що порушує його немайнове право на використання імені та правовий принцип презумпції невинуватості, інформацію такого змісту: «Зокрема, справа щодо притягнення
до кримінальної відповідальності колишнього секретаря РНБО ОСОБА_1 . Обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 до цього часу до суду не скерований незважаючи не те, що ще в жовтні 2019 року йому оголошено про підозру у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) та ст. 366-1 (декларування недостовірної інформації) Кримінального кодексу України», ка міститься в абзаці сьомому пункту 1 тексту Пояснювальної записки
від ІНФОРМАЦІЯ_2 до проєкту Постанови від 05 березня 2020 року
№ 526-ІХ Верховної Ради України «ІНФОРМАЦІЯ_3», що розміщений на сайті Верховної Ради України за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 23 березня 2021 року, позов задоволено.
Визнано такою, що порушує немайнове право ОСОБА_1
на використання імені та правовий принцип презумпції невинуватості, інформацію: «Зокрема, справа щодо притягнення до кримінальної відповідальності колишнього секретаря РНБО ОСОБА_1 . Обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 до цього часу до суду
не скерований, незважаючи не те що ще в жовтні 2019 року йому оголошено про підозру у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) та ст. 366-1 (декларування недостовірної інформації) Кримінального кодексу України», яка міститься
в абз. 7 п. 1 тексту Пояснювальної записки від ІНФОРМАЦІЯ_2
до Постанови № 526-ІХ від 05 березня 2020 року Верховної Ради України «ІНФОРМАЦІЯ_3», розміщений на сайті Верховної Ради України. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо ОСОБА_1 , відповідач розмістив на своєму сайті зазначений текст Пояснювальної записки, порушено немайнове право позивача
на використання імені. Наявність суспільного інтересу до публічних осіб
(в тому числі щодо порушених стосовно них кримінальних/адміністративних справ та ходу їх розслідувань) не виключає необхідності дотримання положення частини четвертої статті 296 ЦК України. Цивільним законодавством встановлено заборону не на поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути і є предметом суспільного інтересу, а саме на використання імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї при поширенні цієї інформації. Особливо в світлі існування (і можливості застосування) частини сьомої статті 296 ЦК України, в якій передбачена можливість використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах тощо, і це не буде мати наслідком порушення її немайнового права.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У квітні 2021 року ВРУ подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що до основних конституційних повноважень Верховної Ради України (далі - ВРУ) належить, зокрема, прийняття законів, постанов та інших актів. Законопроект, проект іншого акта вноситься на реєстрацію разом з проектом постанови, яку пропонується ВРУ прийняти за результатами його розгляду, списком авторів законопроекту, пропозицією щодо кандидатури доповідача
на пленарному засіданні та пояснювальною запискою (стаття 91 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»).
Пояснювальна записка є обов`язковим супровідним документом
до законопроекту, проекту іншого акта парламенту, а також його складовою частиною при підготовці питання до розгляду, оскільки містить обґрунтування необхідності прийняття нормативного документа, в тому числі до Постанови Верховної Ради України «ІНФОРМАЦІЯ_3» (реєстр. № 3154).
Ураховуючи зміни, внесені до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» від 16 січня 2020 року, всі документи проходять через систему електронного документообігу. У зв`язку з цим парламент як орган законодавчої влади в публічній площині повинен дотримуватися регламентних процедур, що зумовлює створення справи законопроекту
в електронній формі. Водночас після внесення документів
в систему електронного врядування та прийняття Верховною Радою України рішення із зазначених питань, зокрема прийняття Постанови «ІНФОРМАЦІЯ_3», інформація у зареєстрованих документах (у тому числі в пояснювальній записці) не може бути змінена.
Використання імені ОСОБА_1 у внутрішній документації парламенту, до якої, безперечно, відповідно до статті 91 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» належить Пояснювальна записка до законопроекту № 3154 від ІНФОРМАЦІЯ_2, було зроблено
з припущенням авторів законопроекту, яке поставлено в провину Генеральному прокурору, про відсутність процесуального нагляду з боку прокуратури за досудовим розслідуванням у ряді резонансних кримінальних проваджень, зокрема і щодо позивача, якого підозрювали у вчиненні злочину під час перебування на публічній службі.
Отже, суди не встановили належного відповідача у справі, не врахували,
що автором права є суб`єкт законодавчої ініціативи, та залишили поза увагою, що розміщення на сайті тексту Пояснювальної записки не належить до повноважень ВРУ, а здійснюється структурними підрозділами Апарату ВРУ.
Відповідач вважає, що інформація, зазначена у Пояснювальній записці
до проєкту Постанови ВРУ, зокрема щодо притягнення до кримінальної відповідальності Першого заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони ОСОБА_1, завдяки інформації, поширеній у засобах масової інформації мала публічний та відкритий для загалу характер, оскільки стосувалася до особи, яка за службовим статусом займала відповідальне (особливо відповідальне) становище.
Крім того, інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу,
і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення (стаття 29 Закону України «Про інформацію»).
Зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 760/20787/18
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Доводи інших учасників справи
У червні 2021 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначав,
що твердження скаржника є безпідставними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Печерського районного суду м. Києва та зупинено дію рішення Печерського районного суду м. Києва
від 18 вересня 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ІНФОРМАЦІЯ_2 на сайті ВРУ за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 розміщено Пояснювальну записку від ІНФОРМАЦІЯ_2 до проекту Постанови ВРУ «ІНФОРМАЦІЯ_3»,
в пункті 1 першої сторінки перший абзац знизу міститься наступна інформація: «…Зокрема, справа щодо притягнення до кримінальної відповідальності колишнього секретаря РНБО ОСОБА_1 . Обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 до цього часу до суду
не скерований, незважаючи не те що ще в жовтні 2019 року йому оголошено про підозру у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) та ст. 366-1 (декларування недостовірної інформації) Кримінального кодексу України…».
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 01 червня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 28, 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особистим немайновим благом, яке охороняється цивільним законодавством, є ім`я.
Відповідно до частини третьої статті 296 ЦК України використання імені фізичної особи з метою висвітлення її діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти, стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали тощо), допускається без її згоди.
Частиною четвертою статті 296 ЦК України передбачено, що ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення
та в інших випадках, передбачених законом.
Зазначене положення є похідним від гарантованої частиною першою статті 62 Конституції України презумпції невинуватості, яка передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те,
що за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо ОСОБА_1 , інформація щодо нього зазначена в Пояснювальній записці від ІНФОРМАЦІЯ_2 до проєкту Постанови ВРУ «ІНФОРМАЦІЯ_3», яка опублікована ВРУ за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 на офіційному сайті https://rada.gov.ua/, порушено немайнове право позивача
на використання імені.
Обґрунтовуючи відсутність порушення немайнового права позивача
на використання імені, відповідач у касаційній скарзі посилається на статтю 29 Закону України «Про інформацію», якою передбачено, що інформація
з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Частиною четвертою статті 296 ЦК України встановлено пряму заборону
на використання (обнародування) імені фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення
та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 272 ЦК України фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав, а згідно із частиною третьою статті 273 цього Кодексу діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.