Постанова
Іменем України
25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 389/704/20-ц
провадження № 61-17743св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2020 року у складі судді Українського В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Дьомич Л. М., Письменного О. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди транспортних засобів, інших витрат, неустойки та пені, витрат за період прострочення виконання рішень.
Позовна заява мотивована тим, що 30 листопада 2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір оренди транспортних засобів, який зареєстрований в реєстрі за № 911.
Згідно з указаним договором ОСОБА_2 прийнято в строкове платне користування транспортні засоби:
сідловий -тягач - Е; марка та модель DAF FT XF - 95.430; номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; рік випуску 2003, належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , виданого Дрогобицьким ВРЕР ДАІ ГУМВС України у Львівський області 26.03.2010;
Н/причіп бортовий - Е; марка та модель SCHMITZ S01; номер шасі (кузова рами) НОМЕР_4 ; державний номерний знак НОМЕР_5 , рік випуску 2000, який належить позивачу на підставі, виданого Дрогобицьким ВРЕР ДАІ ГУМВС України у Львівський області 26 березня 2010 року.
Зазначав, що сідловин тягач - Е; марка та модель DAF FT XF - 95.430; державний номерний знак НОМЕР_2 було передано позивачем і прийнято відповідачем за актом прийому - передачі № 2/30/11/2012 та напівпричіп бортовий-Е, марки SCHMITZ, модель S01, державний номерний знак НОМЕР_6 , передано позивачем і прийнято відповідачем за актом прийому-передачі № 1/30/11/2012.
Позивач посилався на те, що згідно з договором строк оренди транспортних засобів становить 1 (один) рік і встановлюється з 30 листопада 2012 року по 30 листопада 2013 року.
Згідно з пунктом 3.1 договору орендна плата за користування транспортними засобами встановлюється сторонами у грошовій формі, в розмірі 17 250, 00 грн та сплачується відповідачем щомісячно, готівкою, рівними частинами не пізніше 10 числа кожного поточного місяця - перша частина та не пізніше 25 числа кожного поточного місяця - друга частина.
Посилався на те, що відповідач умови договору щодо сплати орендної плати не виконав внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 82 268,00 грн, а також нараховано пеню за несвоєчасне внесення плати згідно з пунктами 6.1, 6.2 договору в сумі 319 16,65 грн та 3% річних від простроченої суми в розмірі 524,65 грн.
Позивач вказував, що звертався до Знам`янського міськрайонного суду з позовами до відповідача про зобов`язання повернути транспортні засоби та стягнення заборгованості за договором оренди.
Вказував, що позивач не виконує рішення суду і не сплачує орендну плату, за час користування орендованим майном за його призначенням, а саме за період - квітень 2019 року по березень 2020 року.
Таким чином, станом на дату подання даної позовної заяви заборгованість відповідача перед ним за користування транспортними засобами становить - 191 975,80 грн, а саме : за квітень 2019 року (з 07 квітня 2019 року - 10 квітня 2019 року включно) - 2225,80 грн, за квітень 2019 року - березень 2020 року (з 11 квітня 2019 року -10 березня 2020 року включно) - 189 750,00 грн.
Зазначав, що внаслідок інфляційних процесів, відбулося знецінення національної валюти України, що завдало шкоди позивачу, по даному зобов`язанню та згідно з частиною другою статті 625 ЦК України до стягнення з відповідача підлягають інфляційні витрати за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 3839,52 грн, а також 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 5346,01 грн.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив:
стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором оренди транспортних засобів від 30 листопада 2012 року за період з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 201161,33 грн, з яких 191975,80 грн - заборгованість за договором оренди, 3839,52 грн - інфляційні витрати за весь час прострочення, 5346,01 грн - три відсотки річних від простроченої суми;
стягнути неустойку за час прострочення неповернення транспортних засобів з оренди згідно з договором від 30 листопада 2012 року в розмірі 383951,60 грн за період з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року;
стягнути пеню за прострочення сплати орендної плати за договором оренди транспортних засобів від 30 листопада 2012 року за період з 10 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 1561430,94 грн;
стягнути інфляційні витрати за весь період прострочення виконання рішення суду від 09 жовтня 2013 року (справа № 2/389/601/13) з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 1645,36 грн та три відсотки річних за цей період в розмірі 2290,94 грн;
стягнути інфляційні витрати за весь період прострочення виконання рішення суду від 06 березня 2019 (справа № 389/2275/18) з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 19342,20 грн та три відсотки річних за цей період в розмірі 26931,40 грн;
стягнути заборгованість згідно з пунктом 3.2 договору оренди транспортних засобів від 30 листопада 2012 року за кожен день користування транспортними засобами після закінчення терміну даного договору пункт 5.3, а саме з 12 травня 2013 року по 10 березня 2020 року в розмірі 1 145937,00 грн, з яких: 430387,50 грн - заборгованість згідно з пунктом 3.2 договору оренди, 627332,82 грн - інфляційні витрати за період з 12 травня 2013 року по 10 березня 2020 року, 88216,78 грн - три відсотки річних за період з 12 травня 2013 року по 10 березня 2020 року;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні витрати за весь період прострочення виконання рішення (справа № 2/389/601/13) з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 1645,36 грн та три відсотки річних за цей період прострочення виконання рішення суду з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 2290,94 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні витрати за весь період прострочення виконання рішення (справа № 2/389/2275/18) з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 19342,20 грн та три відсотки річних за цей період прострочення виконання рішення суду з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 26931,40 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що на день звернення до суду з даною позовною заявою відповідачем не було виконано рішення суду від 09 жовтня 2013 року та від 06 березня 2019 року, тобто не сплатив заборгованість за договором оренди транспортних засобів та не повернув позивачеві транспортні засоби, а тому з відповідача підлягають стягненню інфляційні витрати за весь період прострочення виконання рішень суду та три відсотки річних.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором оренди транспортних засобів від 30 листопада 2012 року за період з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 201 161,33 грн, стягнення неустойки за час прострочення неповернення транспортних засобів з оренди згідно з договором від 30 листопада 2012 року в розмірі 383 951,60 грн за період з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року, стягнення пені за прострочення сплати орендної плати за договором оренди транспортних засобів від 30 листопада 2012 року за період з 10 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року в розмірі 1 561 430,94 грн та в частині стягнення заборгованості згідно з пунктом 3.2 договору оренди транспортних засобів від 30 листопада 2012 року за кожен день користування транспортними засобами після закінчення терміну даного договору пункт 5.3, а саме з 12 травня 2013 року по 10 березня 2020 року в розмірі 1 145 937,00 грн, суд першої інстанції зазначив, що договір оренди транспортних засобів був розірваний ще з 11 травня 2013 року, а тому вимоги про стягнення заборгованості за вказані позивачем періоди є необґрунтованими, оскільки між сторонами припинені договірні відносини.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у які просив скасувати оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 жовтня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, що договір оренди транспортних засобів розірваний з 11 травня 2013 року, а тому у позивача відсутнє право на стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди транспортних засобів саме в період з 07 квітня 2019 року по 10 березня 2020 року.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2021 року до Верховного Суду подано касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якій, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову та у цій частині прийняти нову постанову про задоволення позову.
У іншій частині рішення судів не оскаржуються, а тому відповідності до вимог частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2021 року в справі № 910/11131/19, постанові Верховного Суду
від 14 листопада 2018 року в справі № 924/195/16, постанові Верховного Суду
від 11 травня 2018 року в справі № 926/2119/17 (пункт 1 частини другої статті
389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.