Постанова
Іменем України
19 травня 2022 року
м. Київ
справа № 263/8509/20
провадження № 61-17420св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс»,
відповідачі: Маріупольська міська рада, товариство з обмеженою відповідальністю «Азовська кредитна компанія», ОСОБА_1 ,
третя особа: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс», підписану адвокатом Курібло Володимиром Анатолійовичем, на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 липня 2021 року в складі судді Кияна Д. В. та на постанову Донецького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року в складі колегії суддів Зайцевої С. А., Мальцевої Є. Є., Пономарьової О. М.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ТОВ «Проектно-будівельне підприємство «Азовінтекс» (далі - ТОВ «ПБП «Азовінтекс») звернулось з позовом до Маріупольської міської ради, ТОВ «Азовська кредитна компанія», ОСОБА_1 , третя особа: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Маріупольської міської ради, про визнання права власності.
Позов мотивований тим, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 26 березня 2012 року придбав 37/50 частини нежилого приміщення за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 1348,2 м2.
03 грудня 2013 року між Маріупольською міською радою та позивачем укладено договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 у строкове платне користування площею 0,0704 га, на якій знаходиться вказана нежитлова будівля загальною площею 1348,2 м2.
Рішенням Маріупольської міської ради № 6/21-2266 від 21 серпня 2018 року ОСОБА_2 , КС «Азовська кредитна компанія», ТОВ «ПБТ «Азовінтекс» дозволено розробку проєкту землеустрою з відводу земельної ділянки орієнтовною площею 0,0743 га для розміщення ресторану, офісу та адміністративних приміщень по АДРЕСА_1 .
Позивач здійснив часткову реконструкцію зазначеного нежитлового приміщення, а саме: реконструйована основна будівля літ А-3 (І та ІІ поверхи), підвал літ А/п та самочинно побудована двоповерхова прибудова літ А1-2, які знаходяться на орендованій земельній ділянці.
Відповідно до будівельно-технічної експертизи в період з 23 жовтня 2010 року по 04 грудня 2019 року за адресою АДРЕСА_1 фактично здійснено реконструкцію, яка відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва.
Управління державного архітектурного будівельного контролю Маріупольської міської ради відмовило в прийнятті в експлуатацію самочинно реконструйованого об`єкта через відсутність права власності на вказаний реконструйований об`єкт.
Позивач після проведення реконструкції виготовив технічну документацію на нерухомий об`єкт. Добудована прибудова до основної будівлі виконана в межах земельної ділянки, яка використовується позивачем на підставі договору оренди. Позивач не змінював цільового призначення наданої в оренду земельної ділянки.
Враховуючи наведене, ТОВ «ПБП «Азовінтекс» просить визнати за ним право власності на об`єкт нерухомості, що розташований у АДРЕСА_1 , який складається з підвалу літ. А/п, а саме приміщення № 3 (приміщення 1-21, сходові клітини І, ІV, ліфт ІІ, пандус ІІІ, загальною площею 338,4 м2), приміщення № 1 з першого поверху основної нежитлової будівлі літ. А-3, з першого поверху прибудова літ А1-2 (приміщення 1-18, сходові клітини І, ІІІ, V, ліфт ІІ, розвантажувальна ІV, загальною площею 435,9 м2), приміщення № 2 з другого поверху основної нежитлової будівлі літ А-3, з другого поверху прибудови літ А1-2 (приміщення 1-34, сходова клітина ІІ, ліфт ІІІ, загальною площею 427,7 м2), споруда КТП (комплексна трансформаторна підстанція) літ Б, огорожа № 1, тротуар І, як на єдине ціле.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, в задоволенні позову ТОВ «ПБП «Азовінтекс» відмовлено.
Суди виходили з того, що позивач не надав належних і допустимих доказів отримання дозвільних документів на самочинне будівництво та введення об`єктів нерухомого майна в експлуатацію у встановленому законом порядку та набуття цим майном статусу нерухомого майна як об`єкта цивільних прав.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2021 року ТОВ «ПБП «Азовінтекс» засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, у якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, щозвернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати наявним спір про право. Вказує, що апеляційний суд безпідставно вважав, що питання прийняття самочинно реконструйованого об`єкту до експлуатації не було предметом розгляду компетентного державного органу, оскільки 17 березня 2020 року за вих. № 522/67/14 позивач звернувся до Управління ДАБК Маріупольської міської ради із заявою про прийняття до експлуатації спірного самочинно реконструйованого об`єкту. Листом від 19 березня 2020 року № 24.308118-24.1 управління ДАБК Маріупольської міської ради повідомило про неможливість прийняття до експлуатації самочинно реконструйованого об`єкта та роз`яснило позивачу право на звернення до суду з позовом про визнання права власності на нього.
Крім того ТОВ «ПБП «Азовінтекс» вважає наявними підстави для відступу від висновків Верховного Суду України, Верховного Суду, викладених у постановах від 27 травня 2015 року в справі № 6-159цс15, від 02 грудня 2015 року в справі № 6-1328цс15 від 04 червня 2018 року в справі № 640/13030/16-ц, від 18 лютого 2019 року в справі № 308/5988/17 в частині необхідності звернення до компетентного державного органу про прийняття самочинної забудови до експлуатації, оскільки право власності на об`єкт самовільного будівництва чинним законодавством не визнається, а відповідно право на звернення до суду виникає в особи з моменту вчинення такого будівництва; чинне законодавство не передбачає можливості ні введення в експлуатацію, ні подання документів на введення в експлуатацію об`єктів самовільного будівництва до визнання права на такий об`єкт самовільного будівництва судом.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 08 листопада 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року в справі № 6-159цс15, від 02 грудня 2015 року в справі № 6-1328цс15 та постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року в справі № 640/13030/16-ц, від 18 лютого 2019 року в справі № 308/5988/17 в частині про те, що звернення до суду із позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності інформації про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають вважати про наявність спору про право, а також постанови Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 916/2791/13. Крім цього, просить відступити від висновків викладених у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року в справі № 6-159цс15, від 02 грудня 2015 року в справі № 6-1328цс15 та постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року в справі № 640/13030/16-ц, від 18 лютого 2019 року в справі № 308/5988/17 в частині необхідності звернення до компетентного державного органу про прийняття самочинної забудови до експлуатації.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ТОВ «ПБП «Азовінтекст» є власником 37/50 частин нежитлового приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 06 березня 2012 року. Вказане приміщення розташоване за адресою АДРЕСА_1 , його загальна площа 1348,2 м2 складається з частини основної будівлі літ. А-3, а саме: нежиле приміщення № 1 з підвалу літ А/п (приміщення 1-20, сходові клітини І, ІІ, ІІІ, ІV), приміщення № 1 з першого поверху літ. А-3 (приміщення 1, 2-26, тамбур І, сходові клітини ІV, ліфт V), приміщення № 2 з другого поверху літ. А-3 (приміщення 1-21, сходова клітина ІІ) майданчики а1, а2, а19-1, навіс а20-1, тамбур а18-1 загальною площею 988,2 м2.
Згідно з договором оренди земельної ділянки від 03 грудня 2013 року Маріупольська міська рада надала ОСОБА_1 , КС «Азовська кредитна компанія» та ТОВ «ПБП «Азовінтекс» в платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0704 га, на якій знаходиться вказана нежитлова будівля, строком на 10 років (з 08 жовтня 2013 року до 08 жовтня 2023 року).
Згідно пункту 9.1.2. договору оренди земельної ділянки орендар має право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі, споруди та заклади, багаторічні насадження.