Постанова
Іменем України
24 травня 2022 року
м. Київ
справа № 755/20478/19
провадження № 61-16958св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 ,
третя особа - Орган опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2020 року у складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 вересня 2005 року.
Вона та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У жовтні 2018 року ОСОБА_3 звертався до суду із позовом до неї про стягнення аліментів, у якому зазначав, що дитина ОСОБА_2 проживає з ним та перебуває на його повному утриманні (справа № 755/15847/18). У свою чергу, в межах указаної справи вона подала зустрічний позов до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_2 разом із нею.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2019 року у справі № 755/15847/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, первісний позов ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з неї на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 у розмірі 3 000,00 грн щомісячно з проведенням індексації у порядку, передбаченому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», починаючи 17 жовтня 2018 року та до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні її зустрічного позову відмовлено. Під час розгляду цієї справи суди встановили, що ОСОБА_2 проживає разом із батьком в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .
У квартирі АДРЕСА_1 , в якій ОСОБА_2 зареєстрована, остання не проживає з жовтня 2016 року до теперішнього часу.
ОСОБА_2 відмовилася проживати разом із нею (позивачкою), оскільки обрала місце проживання з батьком. Факт непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі більше року підтверджується актом від 23 листопада 2019 року, підписаним жителями квартир АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , і рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 15 липня 2019 року у справі № 755/15847/18.
Посилаючись на те, що наявність реєстрації в квартирі особи, яка в ній не проживає, тягне для неї додаткові витрати з оплати комунальних послуг, обслуговування прибудинкової території, та по суті є перешкодою у розпорядженні цим майном, ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:
- на даний час неповнолітня дитина проживає разом із батьком;
- за умовами договору оренди квартири від 24 лютого 2020 року ОСОБА_3 разом із донькою ОСОБА_2 орендує квартиру за адресою: АДРЕСА_5 ;
- за даними, які містяться у довідці з навчального закладу від 03 лютого 2020 року, ОСОБА_2 є ученицею 8-А класу спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 246 у місті Києві з поглибленням вивченням англійської мови;
- відсутні підстави вважати, що неповнолітня ОСОБА_2 втратила право на користування жилим приміщенням, належним на праві власності її матері, оскільки факт проживання дитини з одним із батьків не є підставою для втрати нею сервітуту (сервітутного права) на проживання у помешканні іншого з батьків за відсутності обставин, які б підтверджували існування домовленості між батьками та дитиною щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини. Крім того, неповнолітня особа не наділена правом обирати собі місце проживання, а її власне волевиявлення залежить від волевиявлення її батьків, тому в разі задоволення вимог щодо зняття з місця реєстрації неповнолітньої дитини буде мати місце порушення її прав, встановлених Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 червня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання дочки позивача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки малолітня дочка позивачки не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення її права користування житлом, у якому на законних підставах вона зареєстрована та права якої захищено положеннями Закону України «Про охорону дитинства». Доводи апеляційної скарги про проживання дитини за іншою адресою з батьком, наявність у останнього житла не є правовими підставами для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Крім того, посилання позивачки на положення статті 391 ЦК України є необґрунтованими, оскільки під час розгляду справи судом не було встановлено наявності перешкод у користуванні нею своєю власністю та порушення її прав у зв`язку з реєстрацією місця проживання малолітньої дочки у належній їй квартирі, що є визначальним для захисту права на підставі цієї норми права.
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У листопаді 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій її представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначає, що:
- при відмові у задоволенні позову суди не врахували наявності судового рішення про стягнення з неї аліментів на дитину, у якому встановлений факт проживання дочки із батьком;
- ОСОБА_2 лише формально зареєстрована у спірній квартирі, фактично проживає за іншою адресою;
- дочка обрала місце проживання з батьком, відмовившись від проживання з нею;
- у справі наявні докази тривалого понад один рік непроживання у спірній квартирі, які не були належним чином оцінені судами;
- на час ухвалення рішення суду першої інстанції дитина досягла 14-річного віку, а тому вона сама визначає місце свого проживання. Донька самостійно обрала своє місце проживання з батьком;
- ухвалення рішення про задоволення позову у цій справі не буде порушувати права дитини, оскільки вона фактично не проживає у спірній квартирі з 2016 року за власним бажанням та бажанням батька;
- суди не врахували показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (жителі квартир у будинку АДРЕСА_6 ) про те, що ОСОБА_2 із жовтня 2016 року не проживає у спірній квартирі, а також висновок Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини від 24 червня 2019 року, яким встановлено недоцільність визначення місця проживання дочки разом із нею.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_4 , містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема, в ній зазначено про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та вказано, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 125/2625/17, від 15 травня 2019 року у справі № 754/2366/18, від 28 серпня 2019 року у справі № 575/135/17.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , де зареєстровані вона та її неповнолітня дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 7).
Батьком неповнолітньої ОСОБА_2 є ОСОБА_3 , який у зареєстрованому шлюбі з позивачкою не перебував (т. 1, а. с. 6).