Постанова
Іменем України
25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 344/12943/15-ц
провадження № 61-17423св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі: виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Дузінкевич Лілія Богданівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 березня 2020 року в складі судді Пастернак І. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Бойчука І. В., Фединяка В. Д., Девляшевського В. А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Дузінкевич Лілія Богданівна, про визнання недійсним рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Дузінкевич Л. Б., про визнання недійсним рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що після смерті їхньої матері ОСОБА_4 вони, як спадкоємці, набули право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Квартира № 2 у вказаному будинку належить на праві приватної власності ОСОБА_3 .
У відповідь на звернення ОСОБА_2 щодо оформлення права власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 повідомив, що станом на 01 січня 2013 року право власності на вказану земельну ділянку загальною площею 0,0653 га, цільове призначення якої - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, зареєстровано за ОСОБА_3 та на її ім`я, на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 29 квітня 2002 року, видано державний акт на право приватної власності на землю від 21 травня 2002 року № 8833.
Позивачі вказували, що їм достеменно відомо, що їх батьки заяву про відмову від приватизації земельної ділянки на користь ОСОБА_3 не надавали та не підписували.
Приватизація всієї земельної ділянки, на якій розташований двоквартирний будинок, одним із його співвласників є порушенням норм законодавства та прав інших співвласників.
Враховуючи наведене, позивачі просили:
- визнати недійсним пункт 6 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 29 квітня 2002 року № 134 в частині затвердження матеріалів земельно-кадастрової інвентаризації та передачі в приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0653 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку за вказаною адресою, серії ІФ 15/02-008833, виданий 21 травня 2002 року на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 29 квітня 2002 року № 134 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 8833.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що спірна земельна ділянка, розташована на АДРЕСА_3 не входила до спадкового майна, яке позивачі прийняли після смерті своєї матері ОСОБА_4 . За життя ОСОБА_4 не приватизувала спірну земельну ділянку. Позивачі не довели, що їхні батьки зверталися до органів місцевого самоврядування з приводу приватизації земельної ділянки у зв`язку з приватизацією державного житлового фонду. Натомість в матеріалах справи міститься їх нотаріально посвідчена заява як співвласників квартири АДРЕСА_1 про відмову від приватизації земельної ділянки та надання згоди ОСОБА_3 на приватизацію всієї земельної ділянки, яка відноситься до цього будинку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
16 грудня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявники посилаються на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказують, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17, постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року в справі № 263/68/17, від 03 червня 2020 року в справі № 560/1049/16, від 28 липня 2020 року у справі № 308/14387/15-ц, від 12 серпня 2020 року в справі № 367/2641/15-ц.
В касаційній скарзі зазначається, що суди не розглянули та не вирішили клопотання позивачів про визнання обов`язковою особистої явки в судове засідання третьої особи - приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Дузінкевич Л. Б.; про виклик у судове засіданні представника Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області з метою встановлення наявності чи відсутності оригіналів технічної документації на оформлення права власності на спірну земельну ділянку, зокрема, оригіналу заяви батьків позивачів про відмову від приватизації земельної ділянки; про виклик свідків, які могли підтвердити, що відповідач ОСОБА_3 чинить позивачам перешкоди в доступі до їхнього житла, яке знаходиться на спірній земельній ділянці; судами не досліджено та не надано правової оцінки повідомленню районного відділу поліції в місті Івано-Франківську, що підтверджує протиправні дії відповідача щодо вчинення позивачам перешкод у користуванні належним їм нерухомим майном.
Заявники вказують на те, що процедура оформлення права власності на спірну земельну ділянку проведена з порушенням норм чинного законодавства та порушує права позивачів, які не мають змоги користуватися майном, належним їм на праві власності та належним чином його обслуговувати, оскільки ОСОБА_3 чинить їм перешкод у доступі до їх житла.
Крім того, заява на оформлення права власності на спірну земельну ділянку подана ОСОБА_3 одноособово, що суперечило вимогам чинного на той час законодавства, оскільки крім неї співвласниками квартири № 2 у двоквартирному будинку були ще чотири особи, які не давали їй згоди на оформлення права власності на спірну земельну ділянку.
Доводи інших учасників справи
У січні 2021 року Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить при ухваленні рішення враховувати раніше надані пояснення, доводи та докази. При цьому посилається на те, що на виконання ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 березня 2016 року управління надіслало на адресу суду завірену належним чином копію технічної документації по проведенню земельно-кадастрової інвентаризації земельної ділянки на АДРЕСА_3 .
У лютому 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 17 травня 2001 року госпрозрахунковою групою з приватизації державного житлового фонду, квартира АДРЕСА_4 належить на праві приватної сумісної власності ОСОБА_3 та членам її сім`ї: ОСОБА_5 - матері, ОСОБА_6 - брату, ОСОБА_7 - сину та ОСОБА_8 - дочці, в рівних долях (т. 1 а. с. 63).
Згідно із технічним паспортом, який виданий 23 березня 2001 року, будинок на АДРЕСА_3 є двоповерховим (т. 1 а. с. 59).
Відповідно до довідки від 01 березня 2002 року, виданої ЖЕО № 2 будинок АДРЕСА_3 знято з балансу ЖЕО № 2 на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 27 грудня 2001 року «Про передачу у власність громадян житлових будинків» (т. 1 а. с. 62).
Згідно із довідкою Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації від 20 липня 1990 року ідеальна частка квартири АДРЕСА_4 складає 52/100 частки (т. 1 а. с. 64).
Відповідно до схеми забудови земельної ділянки, затвердженої головним архітектором м. Івано-Франківська в 1990 році, площа земельної ділянки АДРЕСА_3 (квартири № 1 та № 2 ) становить 579,91 кв. м (т. 1 а. с. 64 зворот).
Відповідно до технічної документації по проведенню земельно-кадастрової інвентаризації земельної ділянки та оформленню документа, що посвідчує право приватної власності на земельну ділянку, ОСОБА_3 23 березня 2001 року зверталася до міського голови міста Івано-Франківська із заявою про безоплатну передачу у приватну власність земельної ділянки на АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку (т. 1 а. с. 54).
Актом від 11 грудня 2001 року проведено встановлення та узгодження на місці меж земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 57).
Висновком Івано-Франківського міського відділу земельних ресурсів від 16 квітня 2002 року № 74 погоджено передачу земельної ділянки на АДРЕСА_3 , загальною площею 0,0653 га у приватну власність ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 55, 56).
Висновком Управління архітектури і містобудування у грудні 2001 року погоджено передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки на АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 58).
Згідно із заявою, справжність підписів на якій засвідчено 12 вересня 2001 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дузінкевич Л. Б., ОСОБА_4 та ОСОБА_9 як співвласники квартири АДРЕСА_1 , відмовилися від приватизації земельної ділянки та надали згоду ОСОБА_3 на приватизацію всієї земельної ділянки, яка відноситься до будинку АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 61).
Рішенням Івано-Франківської міської ради від 25 січня 2002 «Про делегування окремих повноважень щодо управління землями міста» виконавчому комітету Івано-Франківської міської ради делеговані повноваження щодо управління комунальною власністю - землями міста Івано-Франківська (т. 1 а. с. 50).
Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 29 квітня 2002 року № 134 ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0653 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 52).
На підставі вказаного рішення 21 травня 2002 року ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на землю. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 8833 (т. 1 а. с. 3).
Рішенням Івано-Франківської міської ради від 22 жовтня 2002 року № 421 (пункт 15) за зверненням ОСОБА_10 , яка проживає в сусідньому будинку на АДРЕСА_6 , відмінено дію пункту 5 додатку 1 до рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 29 квітня 2002 року № 134 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки на АДРЕСА_3 , оскільки при підготовці матеріалів земельно-кадастрової інвентаризації була допущена технічна помилка.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Іваново-Франківської області від 18 лютого 2003 року у справі № 2-2912/2003, яке набрало законної сили, визнано недійсним пункт 15 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 22 жовтня 2002 року, яким відмінено дію пункту 5 додатку 1 до рішення міськвиконкому від 29 квітня 2002 року № 134 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки на АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 98, 99).
Встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 жовтня 2014 року, виданого державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 3-1602 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 після смерті своєї матері ОСОБА_4 прийняли у спадщину по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.