ПОСТАНОВА
Іменем України
27 травня 2022 року
м. Київ
справа №826/6075/18
касаційне провадження № К/9901/14893/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року (головуючий суддя - Васильченко І.П.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ключкович В.Ю.; судді - Ганечко О.М., Сорочко Є.О.)
у справі № 826/6075/18
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2018 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу від 09 лютого 2018 року № Ф-19244-17 про сплату боргу (недоїмки), а також зобов`язати відповідача відкоригувати дані в інформаційній системі контролюючого органу.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 13 грудня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовив повністю.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2018 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року та прийняти нове рішення про скасування вимоги від 09 лютого 2018 року № Ф-19244-17 про сплату боргу (недоїмки).
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 814/779/17, в якій зазначено, що частина четверта статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2464-VI) встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком.
Верховний Суд ухвалою від 30 травня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 .
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивача зареєстровано як фізичну особу-підприємця 21 червня 2007 року за № 20650000000014827.
Згідно з Витягом з реєстру платників єдиного податку від 23 вересня 2015 року № 7279 ФОП ОСОБА_1 зареєстровано як платника єдиного податку третьої групи зі ставкою податку 4 % з 01 січня 2015 року.
Окрім того, позивач є пенсіонером з 1995 року та отримує пенсію за вислугу років.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ФОП ОСОБА_1 виповнилося 60 років при трудовому стажі більше, ніж 35 років, і згідно із Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1058-IV) платник набув статусу пенсіонера за віком.
09 лютого 2018 року відповідачем на підставі статті 25 Закону № 2464-VI прийнято вимогу № Ф-19244-17 про сплату боргу (недоїмки), згідно з якою позивачу нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 27412,08 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що від сплати за себе єдиного внеску звільняються лише ті фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування та є пенсіонерами за віком. Натомість саме собою досягнення платником віку 60 років, який дає право на отримання пенсії за віком, не звільняє його від обов`язку оформити своє право юридично, шляхом звернення до органів пенсійного фонду з відповідною заявою у випадку, якщо він виявить бажання здійснити перехід на такий вид пенсії.
Верховний Суд із наведеним твердженням судів погодитися не може з огляду на таке.
Пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску відносить фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
За приписами частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1058-IV пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом; пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) чоловіки мають право на пенсію за віком після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років.
За правилами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Отже, право чоловіків на пенсію за віком, що передбачене чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством, пов`язується, зокрема, з досягненням 60 років.
Крім того, Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2262-XII) встановлено такі види пенсій: за вислугу років, по інвалідності, в разі втрати годувальника.
Згідно зі статтею 1 Закону № 2262-XII особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262-XII право на пенсію за вислугу років мають особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільнені зі служби за вислугу років, за віком, за станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або організаційними заходами і які на день звільнення досягли 45-річного віку, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.