Постанова
Іменем України
25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 462/2075/21
провадження № 61-20270св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Сьома Львівська державна нотаріальна контора Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Сьома Львівська державна нотаріальна контора Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), про визнання майна особистою приватною власністю.
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , яка придбана на підставі договору купівлі - продажу квартири від 02 листопада 2004 року № 3815, особистою приватною власністю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що 02 листопада 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , який зареєстровано в реєстрі за № 3815.
Відповідно до вказаного договору, ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_3 і ОСОБА_2 купили в рівних частинах (кожному по одній другій частині) квартиру АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 01 жовтня 2020 року серія НОМЕР_1 .
За час свого життя ОСОБА_3 06 грудня 2013 року у Другій Львівській державній нотаріальній конторі склав заповіт, який зареєстрований за № 1-1493, відповідно до якого все його майно, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право, у тому числі належну йому на праві власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 заповів своїй дочці ОСОБА_1 , 1970 року народження.
09 грудня 2020 року у Сьому Львівську державну нотаріальну контору Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) із заявою про прийняття спадщини за законом звернулася ОСОБА_2
04 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася у Сьому Львівську державну нотаріальну контору Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) із заявою про прийняття спадщини за заповітом.
17 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Сьомої Львівської державної нотаріальної контори Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) із заявою, у якій просила зупинити видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки заперечує право на спадщину ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , як майно, яке набуте у спільну сумісну власність подружжя.
22 березня 2021 року Сьома Львівська державна нотаріальна контора Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) надала відповідь, в якій рекомендувала звернутися за захистом до суду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 14 червня 2021 року у складі судді Палюх Н. М. позов задоволено.
Визнано 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , придбаної на підставі договору купівлі-продажу квартири від 02 листопада 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Окіс І. С., зареєстрованого в реєстрі за № 3815, особистою власністю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 144,20 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що під час укладення договору купівлі-продажу обидва з подружжя висловили свою волю щодо правового режиму майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , що повністю спростовує твердження відповідача про поширення на 1/2 частки покійного ОСОБА_3 режиму спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги обставини, на які покликається позивач, як на підставу своїх позовних вимог про визнання майна особистою приватною власністю, суд першої інстанції вважав, що позов є обґрунтований, в зв`язку з чим підлягає задоволенню в повному обсязі.
Постановою Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2021 року рішення Залізничного районного суду міста Львова від 14 червня 2021 року скасовано. Постановлено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 10 716,30 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на момент подання позову ОСОБА_3 вже помер, тому відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України його цивільна правоздатність припинилася. Отже, обраний позивачем спосіб судового захисту є неналежним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Залізничного районного суду міста Львова.
07 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як підставу для касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постановах Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 727/7658/15-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 214/4692/16, від 15 вересня 2021 року у справі № 372/2583/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на підставі наявних у справі даних та доказів.
Відзив на касаційну скаргу
У лютому 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що 02 листопада 2004 року між ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 з другої сторони укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Окіс І. С., зареєстрований в реєстрі за № 3815 (а. с. 8).
Відповідно до пункту 1 договору ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_3 і ОСОБА_2 купили в рівних частинах (кожному по одній другій частині) квартиру АДРЕСА_1 .
Квартира складається з трьох кімнат, житловою площею 55,4 кв. м та кухні. Загальна площа квартири 72,9 кв. м. Комора в підвалі 3,0 кв. м.
08 листопада 2004 року Львівське обласне комунальне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки видало витяг про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 та комори в підвалі 3,0 кв. м (а. с. 9).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом від 01 жовтня 2020 року серія НОМЕР_1 (а. с. 10).
06 грудня 2013 року ОСОБА_3 склав заповіт, який посвідчений у Другій Львівській державній нотаріальній конторі за № 1-1493, відповідно до якого все його майно, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право, у тому числі належну йому на праві власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 заповів своїй дочці ОСОБА_1 , 1970 року народження (а. с. 11).
04 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Сьомої Львівської державної нотаріальної контори Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) із заявою про прийняття спадщини за заповітом (а. с. 12).
09 грудня 2020 року до Сьомої Львівської державної нотаріальної контори Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) із заявою про прийняття спадщини за законом звернулася ОСОБА_2 (а. с. 13).
17 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Сьомої Львівської державної нотаріальної контори Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) із заявою, у якій просила зупинити видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки заперечує право на спадщину ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , як майно, яке набуте у спільну сумісну власність подружжя (а. с. 15).
22 березня 2021 року Сьома Львівська державна нотаріальна контора Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) надала позивачу відповідь за № 203/02-14, згідно якої рекомендувала із вказаним питанням звернутися за захистом у судові органи (а. с. 16 - 18).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.