Постанова
Іменем України
25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 210/5014/17
провадження № 61-1724св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 вересня 2021 року у складі судді Ступака С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2022 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Короткий зміст позовних вимог
В листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 3 200 000,00 грн, 3 % річних у розмірі 274 586,00 грн, пені у розмірі 2 348 727,54 грн, інфляційних збитків у розмірі 3 141 953,43 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що 18 березня 2013 року він за письмовим договором позики, без нотаріального посвідчення, у присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 2 100 000,00 грн. Кошти у розмірі 1 000 000,00 грн надав на строк до 30 грудня 2014 року, а 1 100 000,00 грн до 30 грудня 2015 року.
Цього ж дня, 18 березня 2013 року, за нотаріально посвідченим договором позики, позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти розмірі 1 100 000,00 грн на строк до 30 грудня 2013 року.
Позивач вказує, що відповідач не повернула йому позичені кошти, ігнорує вимоги стосовно повернення позики та взагалі уникає спілкування.
За умовами пункту 2 договору позики від 18 березня 2013 року розрахунок щодо повернення суми позики в 1 000 000,00 грн має бути здійсненим не пізніше 30 грудня 2014 року, щодо повернення суми позики в 1 100 000,00 грн має бути здійсненим не пізніше 30 грудня 2015 року. За умовами пункту 2б нотаріально посвідченого договору позики від 18 березня 2013 року остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійсненим не пізніше 30 грудня 2013 року, повернення грошей на вибір позичальника може бути здійснено однією сумою, або частково, яка може бути повернена не пізніше вказаної дати
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 вересня 2021 року, яке постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2022 року залишено без змін в частині задоволених позовних вимог, позов задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за письмовим договором позики від 18 березня 2013 року у розмірі 2 100 000,00 грн, 3 % річних у розмірі 147 197,00 грн, інфляційні збитки у розмірі 1 013 338,83 грн та сплачений судовий збір у розмірі 8 000 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що між сторонами укладено договір позики, за яким відповідач отримала у борг грошові кошті, зобов`язання за укладеним договором відповідач не виконала, а тому порушене право позивача підлягає захисту.
Рішення суду першої інстанції не оскаржувалося до суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики від 18 березня 2021 року, який посвідчений приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Величко С. О. та зареєстрований в реєстрі за № 190, а тому рішення суду першої інстанції переглядалося судом апеляційної інстанції лише в частині задоволених позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2022 року, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
16 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2022 року зупинено виконання рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 вересня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2022 року до закінчення касаційного провадження.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 191/2592/19-ц.
Заявник зазначає, що договір було підписано для надання певних гарантій позивачу, а не з метою реального отримання грошових коштів.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 18 березня 2013 року між ОСОБА_1 , з однієї сторони, як позикодавцем, та ОСОБА_2 , з іншої сторони, як позичальником, укладено письмовий договір позики (а. с. 12).
Відповідно до пункту 1 вказаного договору позики позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові гроші в сумі 2 100 000,00 грн
Пунктом 2 договору позики від 18 березня 2013 року сторони за цим договором погодили, що договір позики є безпроцентним, розрахунок щодо повернення суми позики в 1 000 000,00 грн має бути здійснено не пізніше 30 грудня 2014 року, а розрахунок щодо повернення другої половини позики в 1 100 000,00 грн має бути здійснено не пізніше 30 грудня 2015 року. Виконання зобов`язання за договором має бути здійснено готівкою в межах м. Кривий Ріг, за місцем проживання позикодавця.
Пунктом 3 договору зазначено, що договір укладається на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких обставин. Позичальник підтверджує позикодавцеві та повідомляє усіх зацікавлених у тому осіб про те, що її чоловік ОСОБА_5 , дав згоду на отримання позики, зазначеної у цьому договорі грошової суми. Після повернення боргу позикодавцем буде видано позичальнику власноручну розписку про одержання грошей.
Відповідно до пункту 4 договору гарантом повернення всіх коштів зазначених в пункті 2 цього договору є ОСОБА_6 .
17 липня 2017 року позивач звернувся до ОСОБА_2 з претензією щодо виконання зобов`язань, у якій позивач зазначив, зокрема, що між ним та ОСОБА_2 було укладено ряд договорів позики з отриманням від нього сум, а саме договір позики на 2 100 000,00 грн та договір позики на 1 100 000,00 грн. Позивач зазначив, що дані договори, з невідомих йому причин ОСОБА_2 не були виконанні, у зв`язку з чим ОСОБА_1 просив ОСОБА_2 протягом 10 днів виконати взяті на себе зобов`язання (а. с. 14).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.