1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2022 року

м. Київ

справа № 240/1941/20

адміністративне провадження № К/9901/10738/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Радишевської О. Р., Шевцової Н. В.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року (суддя Нагірняк М. Ф.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року (головуючий суддя Сушко О. О., судді: Залімський І. Г., Мацький Є. М.)

І. Суть спору

У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Житомирської обласної державної адміністрації (далі - відповідач, Житомирська ОДА), у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Житомирської ОДА від 27 січня 2020 року № 11-к;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління культури та туризму Житомирської ОДА з 27 січня 2020 року;

- стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 січня 2020 року по дату винесення рішення.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що звільнення останньої є незаконним, оскільки відповідачем порушено вимоги статті 87 Закону України «Про державну службу» та статті 49-2 Кодексу законів про працю України. Відповідачем при звільненні позивачки не було запропоновано рівноцінні посади, що свідчить про упереджене відношення до неї.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.

З 07 вересня 2018 року по 27 січня 2020 року ОСОБА_1 перебувала на посаді начальника Управління культури та туризму Житомирської ОДА, що відносилася до категорії «Б» посад державної служби.

Згідно з пунктом 5 розпорядження голови Житомирської ОДА від 26 вересня 2019 року № 337 «Про упорядкування структури обласної державної адміністрації» (далі - Розпорядження) утворено Департамент культури, молоді і спорту Житомирської ОДА.

Відповідно до пункту 6 цього Розпорядження припинено шляхом приєднання Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту Житомирської ОДА та Управління культури та туризму Житомирської ОДА до Департаменту культури, молоді і спорту Житомирської ОДА.

31 жовтня 2019 року позивачка отримала попередження про майбутнє вивільнення з займаної посади на підставі Розпорядження. Крім того, позивачці було запропоновано вакантні посади, які входили до складу новоствореного департаменту, а саме: заступник начальника управління - начальник відділу культурно-мистецьких установ Управління культури та туризму; головний спеціаліст відділу культурно-мистецьких установ Управління культури та туризму; провідний спеціаліст відділу культурно-мистецьких установ Управління культури та туризму; завідувач сектору з питань персоналу Департаменту культури, молоді та спорту; головний спеціаліст сектору з питань персоналу Департаменту культури, молоді та спорту; начальник відділу у справах релігій, національностей та охорони культурної спадщини Управління культури та туризму; державний реєстратор відділу у справах релігій, національностей та охорони культурної спадщини управління культури та туризму; головний спеціаліст у справах релігій, національностей та охорони культурної спадщини Управління культури та туризму; заступник начальника управління - начальник відділу молодіжної політики та національно - патріотичного виховання Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; головний спеціаліст відділу молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; провідний спеціаліст відділу молодіжної політики та національно-патріотичного виховання Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; начальник відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; заступник начальника відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; головний спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; провідний спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; начальник відділу - головний бухгалтер відділу фінансово-господарського забезпечення Департаменту культури, молоді та спорту; заступник начальника відділу фінансово-господарського забезпечення Департаменту культури, молоді та спорту; головний спеціаліст відділу Департаменту культури, молоді та спорту; спеціаліст Департаменту культури, молоді та спорту; водій легкового автомобіля Департаменту культури, молоді та спорту; головний спеціаліст у справах релігій, національностей та охорони культурної спадщини Управління культури та туризму; заступник начальника управління-начальник відділу молодіжної політики та національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; головний спеціаліст відділу молодіжної політики та національно-патріотичною виховання, молоді та спорту; провідний спеціаліст відділу молодіжної політики та національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; начальник відділу фізичної культури та спорту управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; заступник начальника відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; головний спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту; провідний спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно- патріотичного виховання, молоді та спорту; спеціаліст відділу фізичної культури та спорту Управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту.

Однак ОСОБА_1 відмовилась від переведення на запропоновані посади, оскільки уважає, що такі посади не рівноцінні, а нижчі за посаду, яку вона обіймає.

Відповідно до розпорядження Житомирської ОДА від 24 грудня 2019 року № 406-к ОСОБА_1 31 грудня 2019 року звільнено з посади начальника Управління культури та туризму Житомирської ОДА у зв`язку із скороченням цієї посади, відповідно до пункту 1 частин першої та четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Розпорядженням відповідача від 27 січня 2020 року № 11-к внесено зміни до розпорядження Житомирської ОДА від 24 грудня 2019 року № 406-к щодо дати звільнення ОСОБА_1 , зумовленої листками її непрацездатності, відповідно до якого позивачка вважається звільненою із займаної посади 27 січня 2020 року.

Не погодившись з таким рішенням відповідача та вважаючи звільнення незаконним, позивачка звернулася до суду з цим позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідачем при звільненні позивачки дотримано вимоги чинного трудового законодавства, у тому числі положення частини другої статті 40, частин другої і третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України та статті 87 Закону України «Про державну службу», а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем було запропоновано ОСОБА_1 вакантні посади у новоствореному департаменті, однак остання відмовилася від них. При цьому, доводи позивачки про те, що відповідач повинен був запропонувати виключно рівнозначні вакантні посади, які відносилися до категорії «Б» посад державної служби, суди уважають безпідставними і такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки норми Закону України «Про державну службу» прямо зазначають, що рівнозначна посада не ототожнюється з певною категорією посади державної служби.

Також суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що призначення на ті посади, на які позивачка бажала перевестися, не віднесено до повноважень Житомирської ОДА. Крім того, відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про державну службу» вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. В розумінні вимог статті 22 цього Закону конкурс на зайняття посад державної служби з метою добору осіб, здатних професійно виконувати посадові обов`язки, проводиться на зайняття вакантної посади державної служби. Такі конкурси призначалися відповідно до досліджених судом розпоряджень Житомирської ОДА від 10 жовтня 2019 року № 291-к, від 17 жовтня 2019 року № 300-к, від 24 жовтня 2019 року № 303-к та від 08 січня 2020 року № 3-к. Жодних обмежень щодо права позивачки на участь в таких конкурсах суду не надано.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

29 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

V. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу до Житомирського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

На обґрунтування своєї позиції скаржниця посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 805/84/16-а та від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17 щодо незаконного звільнення позивача та незастосування частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. На думку скаржниці, роботодавець є таким, що виконав обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Позивачка стверджує, що судами попередніх інстанцій взагалі не надано будь-якої оцінки її доводам стосовно того, що нею до моменту фактичного звільнення (27 січня 2020 року) було подано заяву про відкликання заяви-згоди на звільнення та надання згоди на переведення на вакантну посаду у департаменті культури, молоді і спорту Житомирської ОДА (26 грудня 2019 року).

Відповідачем поданий відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Житомирська ОДА зазначає, що одночасно із попередженням про наступне вивільнення відповідачем були запропоновані всі наявні вакантні посади, від зайняття яких позивачка відмовилась. Також, відповідач уважає, що посилання скаржниці на порушення частини п`ятої статті 22 Закону України «Про державну службу» у якій зазначено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. Тобто, у даному випадку законодавством чітко передбачено, що таке призначення є правом відповідача, як державного органу, а не обов`язком.

У відповіді на відзив позивачка стверджує, що викладені відповідачем факти у відзиві не відповідають дійсним обставинам справи. Відповідачем лише зазначено, що позивачці пропонувалися посади, від яких вона відмовилася. При цьому, ніяк не спростована відмова позивачці у задоволені її заяви від 26 грудня 2019 року про відкликання заяви-згоди на звільнення, яка була подана останньою до фактичного звільнення.

VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначений Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).

Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону.

За приписами пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.


................
Перейти до повного тексту