ПОСТАНОВА
Іменем України
26 травня 2022 року
Київ
справа №340/1664/20
адміністративне провадження № К/9901/29401/21
адміністративне провадження № К/9901/29534/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційними скаргами Кіровоградської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року (головуючий суддя - Петренко О.С.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року (головуючий суддя - Чепурнов Д.В., судді: Мельник В.В., Сафронова С.В.)
у справі №340/1664/20
за позовом ОСОБА_1
до Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Кіровоградської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправними та скасування рішення та наказу, поновлення на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
I. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення №279 від 9 квітня 2020 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки", прийняте кадровою комісією №2;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Кіровоградської області від 29 квітня 2020 року №91 к, яким позивача звільнено з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Кіровоградської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;
- поновити його в органах прокуратури на посаді прокурора захисту інтересів дітей та протидії насильству Кіровоградської обласної прокуратури (до перейменування - відділ ювенальної юстиції прокуратури Кіровоградської області) або рівнозначній посаді в органах прокуратури України;
- стягнути з прокуратури Кіровоградської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на посаді.
2. В обґрунтування позову посилався на те, що за результатом складання іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки отримав 92 бали, що є менше прохідного балу для успішного проходження вказаного іспиту, не погодившись з результатами іспиту 04 березня 2020 року звернувся до голови кадрової комісії із скаргою про надання можливості перескласти іспит через затримання часу проведення іспиту та погане самопочуття. Однак, вказана скарга не була розглянута. Вказує, що з оскаржуваного наказу про звільнення неможливо встановити конкретну підставу його звільнення. З урахуванням викладених обставин просив позов задовольнити.
3. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення другої кадрової комісії №279 від 9 квітня 2020 року «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки», щодо прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Кіровоградської області від 29 квітня 2020 року №91 к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури області з 04 травня 2020 року.
Стягнуто з Кіровоградської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 30 квітня 2020 року по 19 березня 2021 року в сумі 248 242,67 грн.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року рішення суду першої інстанції змінено, викладено четвертий абзац його резолютивної частини у наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 в Кіровоградській обласній прокуратурі на посаді рівнозначній прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури області (з якої було звільнено) з 04 травня 2020 року.». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій відповідачі звернулися з касаційними скаргами в яких, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
5. У запереченні на касаційні скарги позивач, посилаючись на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій просить залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін.
6. Ухвалами Верховного Суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач працював в органах прокуратури починаючи з липня 2010 року.
8. 09 жовтня 2019 року позивачем подано заяву про переведення на посаду в обласну прокуратуру та про намір пройти атестацію.
9. 03 березня 2020 року позивач проходив іспит з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, за результатами якого отримав 83 балів, що підтверджується відомістю про результати тестування В2-3, яка міститься в матеріалах справи. Також позивач проходив іспит на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, за результатом якого отримав 92 бали, що підтверджується відомістю про результати тестування В2-3, яка міститься в матеріалах справи.
10. 04 березня 2020 року позивачем подано скаргу (на підставі розд. V Порядку проходження атестації). Вказує, що не отримав результатів розгляду скарги.
11. Рішенням №279 Кадрової комісії №2 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності з використанням комп`ютерної техніки від 09 квітня 2020 року позивача визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію.
12. Відповідно до наказу прокуратури Кіровоградської області №91к від 29 квітня 2020 року позивача звільнено із посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року. Підставою звільнення є рішення кадрової комісії від 09 квітня 2020 року №279.
13. Вважаючи рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та звільнення з посади в органах прокуратури незаконними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
14. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення кадрової комісії не відповідає критерію обґрунтованості, оскільки не містить мотивів та обставин, за яких воно прийнято. У рішенні кадрової комісії вказана лише кількість отриманих позивачем за результатами іспиту балів, однак відсутні аргументи комісії виставлення саме такої кількості балів та з яких дійсних підстав виходила кадрова комісія під час ухвалення рішення.
15. Окрім того, матеріали справи не містять доказів ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому позивач займав посаду, на час прийняття наказу про звільнення. Також, відповідачами не підтверджено відповідними доказами та не доведено скорочення кількості прокурорів.
16. За таких обставин, позивач не міг бути звільнений за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" без наявності юридичного факту реорганізації, ліквідації, або скорочення штатів прокуратури Кіровоградської області, де він був працевлаштований.
17. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що наказ про звільнення із займаної посади видано з порушенням вимог чинного законодавства, а тому рішення кадрової комісії та наказ про звільнення підлягають скасуванню, а позивач поновленню на посаді, з якої його було звільнено, з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
18. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, однак зазначив, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який виключатиме можливість подальшого звернення до суду за захистом прав, свобод та охоронюваних законом інтересів, є поновлення його на роботі в Кіровоградській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури області (з якої було звільнено), та змінив рішення суду першої інстанції в цій частині.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ
19. Кіровоградська обласна прокуратура та Офіс Генерального прокурора у касаційних скаргах послались на неправильне застосування судами норм матеріального права та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ, на підставі якого затверджено Порядок № 22, та визначено що атестація прокурорів проводиться згідно з цим порядком, пункту 11, підпунктів 7, 8 пункту 22 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ щодо дискреційних повноважень Генерального прокурора на визначення складу кадрової комісії та внесення відповідних змін, пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 221 щодо ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації у разі набрання меншої кількості балів, ніж було визначено, а також щодо застосування підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ як визначеної Законом № 113-ІХ підстави для звільнення прокурорів.
20. Крім того, скаржники також зазначили, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а, де в пункті 57 вказано, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", що є таким самим юридичним фактом як і рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.
21. При цьому, скаржники указують, що звільнення позивача з посади та з органів прокуратури відбулося на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» на виконання вимог підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX.
22. У запереченнях на касаційні скарги позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду, просить залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
24. Касаційні скарги, за якими відкрито касаційне провадження, подані з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
25. Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу правомірності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації, звільнення з посади та органів прокуратури на підставі такого рішення.
26. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
27. Законом України від 2 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» Конституцію України доповнено статтею 131-1, відповідно до якої в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
28. Стаття 131-1 Конституції України вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
29. Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
30. У Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р(ІІ)/2020 зазначено, що не лише структурне положення статті 131-1 Конституції України визначає нове місце прокуратури в системі державної влади України. Те, що прокуратура належить до української системи правосуддя, опосередковано випливає також із того припису Конституції України, відповідно до якого саме в системі правосуддя згідно із законом утворюються та діють органи та установи, що провадять стосовно суддів і прокурорів рівнозначно - їх добір, професійну підготовку, оцінювання та розгляд справ щодо їх дисциплінарної відповідальності (частина десята статті 131). Річ у тім, що прокурор, діючи від імені суспільства загалом, як і суддя, діючи від імені держави, при виконанні своїх професійних обов`язків на посаді має чинити справедливо й безсторонньо. Прокуророві, подібно судді, не належить виконувати професійні обов`язки за наявності приватного інтересу. На прокурора, як і на суддю, поширюються певні обмеження, обумовлені потребою забезпечити його безсторонність і доброчесність. Із професійних обов`язків прокурора випливає потреба в доборі на цю посаду таких осіб, що відповідають особливим кваліфікаційним вимогам. Вимоги до осіб, які мають намір обійняти посаду прокурора, мають бути подібними до тих, що їх висунуто до кандидатів на посаду професійного судді. Подібність професії прокурора за правилами, що застосовуються до професії судді, має поширюватись і на запровадження механізмів та процедур у питаннях професійної підготовки, оцінювання, призначення, кар`єрного зростання, дисциплінарної відповідальності, звільнення прокурорів тощо. У цьому аспекті Венеційська Комісія зазначала: «Є цілком очевидним, що система, за якої прокурори нарівні з суддями чинять відповідно до найвищих стандартів доброчесності й безсторонності, надає більшого захисту людським правам, ніж система, що покладається лише на суддів» (Доповідь про європейські стандарти щодо незалежності судової системи: частина ІІ - служба обвинувачення, CDL-AD(2010)040, § 19).
31. Законом України «Про прокуратуру» забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
32. 19 вересня 2019 року прийнято Закон №113-ІХ, яким внесено зміни до кодексів та законів України не скільки щодо форми чи змісту діяльності прокуратури, а скільки щодо реформи органів прокуратури в частині кадрових питань. Встановлена Законом переатестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою. У Пояснювальній записці до цього законопроекту було зазначено, що він спрямований на запровадження першочергових і, багато в чому, тимчасових заходів, пов`язаних передусім із кадровим перезавантаженням органів прокуратури шляхом атестації чинних прокурорів, а також надання можливості всім доброчесним кандидатам, які мають належні теоретичні знання та практичні навички, на конкурсних засадах зайняти посаду прокурора у будь-якому органі прокуратури.
33. Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
34. Згідно з пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
35. Відповідно до пунктів 7 - 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, який визначає процедуру надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур (далі - Порядок №221).
36. Пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - №1697-VII) за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
37. Посилання у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ на нормативний припис - пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, містить інший зміст положень цієї статті, які визначають загальні підстави для звільнення прокурорів, визначені Законом №1697-VII.
38. Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
39. Таким чином, посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII і посилання в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, має місце ситуація, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах.
40. Порівнюючи співвідношення правових норм Закону №1697-VII і Закону №113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна сказати, що вони не суперечать одна одній, кожна з них претендує на відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.