ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 368/807/19
провадження № 51-6072км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Анісімова Г. М., Луганського Ю. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Вараниці В. М.,
у режимі відеоконференції:
захисника Матюшенкова Д. В.,
представника потерпілого Степаніщевої В. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Матюшенкова Д. В. на вирок Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019110190000147, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Севастополя Автономної Республіки Крим та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Обухівського районного суду Київської області від 11 червня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Цивільний позов ОСОБА_2 задоволено частково, постановлено стягнути із ОСОБА_1 на користь потерпілого 751,29 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 грн - моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат та арешту майна у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 07 квітня 2019 року приблизно о 09:00, будучи в стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи навпроти будинку № 11, розташованого на вул. Расавській у м. Кагарлику Київської області, під час сварки з ОСОБА_2, що виникла через існування в них конфлікту з приводу меж земельних ділянок та домоволодінь в с. Слобода Кагарлицького району Київської області, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, маючи умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, дістав з кишені куртки складний ніж, яким завдав потерпілому не менше п`яти цілеспрямованих ударів у життєво-важливі органи - тулуб та голову, однак свого умислу на позбавлення життя потерпілого не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки той, діючи з метою самозахисту, повалив на землю ОСОБА_1 та притиснув його до землі, тим самим позбавивши можливості останнього продовжувати активні дії. У результаті таких дій ОСОБА_1 заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Київський апеляційний суд ухвалою від 22 вересня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі захисник Матюшенков Д. В., посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність іневідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить змінити постановлені щодо ОСОБА_1 судові рішення в частині кваліфікації дій засудженого та перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 125 цього Кодексу і призначити йому покарання у виді штрафу. Також захисник просить стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого 3000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до тверджень про наявність у діях ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.
Вважає, що поведінка засудженого до, під час та після вчинення кримінального правопорушення свідчить про відсутність у нього умислу на вбивство потерпілого.
Як стверджує ОСОБА_3, засуджений діяв із неконкретизованим умислом і повинен відповідати лише за фактично заподіяні наслідки, а саме за заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень.
Також захисник не погоджується з розміром відшкодування моральної шкоди, оскільки, на його думку, ОСОБА_2 не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння йому моральної шкоди в розмірі 30 000 грн.
У письмовому запереченні на касаційну скаргу захисника Матюшенкова Д. В. потерпілий ОСОБА_2, посилаючись на безпідставність доводів цієї касаційної скарги, просить залишити її без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Матюшенков Д. В. підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор Вараниця В. М. та представник потерпілого Степаніщева В. В., надавши відповідні пояснення, заперечили проти задоволення касаційної скарги захисника та просили залишити без зміни постановлені у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 судові рішення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що подана касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Аргументи захисника викладені з метою оспорювання встановлених за результатами судового розгляду обставин з викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Зазначені обставини перевірив суд апеляційної інстанції.
За результатами перевірки судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
Так, постановляючи вирок, суд першої інстанції врахував показання:
засудженого, який своєї вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав і вказав, що до нього підійшов потерпілий для з`ясування стосунків щодо написаної до селищної ради скарги та першим на нього напав, а він з метою захисту і його залякування дістав ніж та завдав йому декілька ударів. Також зазначив, що наміру вбивати потерпілого в нього не було;
потерпілого ОСОБА_2, який вказав, що у нього з ОСОБА_1 склалися неприязні стосунки. Коли на автостанції він підійшов до нього, між ними виникла сварка, під час якої засуджений витягнув з кишені розкладний ніж і зі словами: "я тебе заріжу", завдав удар у живіт та в ніс, після цього він повалив ОСОБА_1 на землю;
свідків: ОСОБА_4, який вказав, що бачив сутичку ОСОБА_1 з потерпілим та розкладний ніж в руці засудженого, який він ногою відбив, а потерпілий притиснув ОСОБА_1 до землі; ОСОБА_5, який пояснив, що бачив, як засуджений лежав на землі, а зверху на ньому сидів потерпілий і в останнього йшла кров з обличчя, а на відстані двох метрів від них лежав ніж.
А також суд узяв до уваги письмові докази: довідку Кагарлицької ЦРЛ від 07 квітня 2019 року № 166, згідно з якою у ОСОБА_2 наявні тілесні ушкодження у виді різаних ран носа та обличчя;
протоколи слідчих дій, а саме: огляду місця події від 07 квітня 2019 року, відповідно до якого на ділянці тротуару навпроти автостанції, розташованої на вул. Незалежності, 11 у м. Кагарлику виявлений ніж та плями бурого кольору, зовні схожі на кров; огляду предметів від 08 квітня 2019 року, згідно з яким оглянуто DVD-R диск із відеозаписом подій, які відбулися 07 квітня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп`яніння від 07 квітня 2019 року, відповідно до якого ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння (0,58‰);
висновки експертів: від 19 червня 2019 року № 25-116, згідно з яким ніж, виявлений під час огляду місця події, не належить до холодної зброї; від 24 червня 2019 року № 92, відповідно до якої в ході судово-медичної експертизи за документами у ОСОБА_2 виявлені ушкодження у виді різаних ран обличчя та носа, а також колото-різана рана черевної стінки (непроникаюча), що належать до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я.
З`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у закінченому замаху на умисне вбивство і кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК.
У поданій касаційній скарзі сторона захисту не заперечує факту заподіяння ОСОБА_1 ножем ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, однак вважає, що суди попередніх інстанцій дали неправильну юридичну оцінку діям засудженого, оскільки останній, за її твердженням, діяв з неконкретизованим умислом та не мав умислу на вбивство потерпілого, а тому такі дії підзахисного необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 КК.
Верховний Суд відхиляє ці доводи сторони захисту з огляду на таке.
Так, ч. 1 ст. 115 КК передбачено відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, а ч. 2 ст. 125 КК - відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
Під час кваліфікації злочинів проти життя і здоров`я особи питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Залежно від характеру передбачення суспільно небезпечних наслідків виділяють умисел конкретизований і неконкретизований. Конкретизований умисел - це умисел, за якого особа передбачає конкретний характер суспільно небезпечних наслідків свого діяння, а неконкретизований - за якого особа передбачає можливість настання альтернативних суспільно небезпечних наслідків. Дії винуватого кваліфікуються як замах лише за наявності конкретизованого (визначеного) умислу.
У цій справі суд першої інстанції встановив, що про наявність у ОСОБА_1 визначеного умислу на вбивство ОСОБА_2 свідчить сукупність усіх обставин вчиненого засудженим діяння, зокрема знаряддя злочину (ніж), спосіб нанесення, характер, локалізація тілесних ушкоджень, інтенсивність та цілеспрямованість дій засудженого, а саме завдання п`яти ударів у життєво важливі органи (голову і тулуб) потерпілого, а також поведінка засудженого, який у момент завдання удару потерпілому кричав: "я тебе заріжу".
Зміст досліджених судом фактичних обставин і доказів дали достатні підстави вважати, що ОСОБА_1, завдаючи ударів ОСОБА_2, діяв з прямим умислом на заподіяння смерті потерпілому, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх наслідки у виді смерті потерпілого і бажав їх настання, проте його дії не призвели до заподіяння смерті завдяки діям потерпілого.