Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 524/3098/21
провадження № 61-1169св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Кременчуцький педагогічний коледж імені А. С. Макаренка,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 жовтня 2021 року у складі судді Кривич Ж. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Одринської Т. В., Пікуля В. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Кременчуцького педагогічного коледжу імені А. С. Макаренка, в якому просила скасувати наказ від 14 грудня 2020 року № 162-о/д про внесення змін до штатного розпису про скорочення посади заступника директора з виховної роботи; скасувати наказ від 11 січня 2021 року № 03-о/д про попередження ОСОБА_1 про скорочення штату та заплановане звільнення; скасувати наказ від 04 березня 2021 року № 40-о/д про внесення змін до повідомлення від 01 березня 2021 року № 9 про наявність вакантних посад; скасувати наказ від 12 березня 2021 року № 36-к про продовження роботи на посаді викладача ОСОБА_1 ; поновити на посаді заступника директора педагогічного коледжу з виховної роботи з 16 березня 2021 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 березня 2021 року.
Позов мотивувала тим, що вона працювала у відповідача на посаді заступника директора з виховної роботи з 27 серпня 2008 року. До 01 травня 2018 року її посада фінансувалася за рахунок загального фонду коледжу в межах загальної чисельності штатних одиниць.
Наказом від 23 січня 2018 року № 07-о/д її посада була переведена на фінансування до спеціального фонду коледжу і фінансувалася з цього фонду до 03 листопада 2020 року, тобто до моменту скасування наказу № 07-о/д.
У вересні 2020 року керівник учбового закладу видав наказ № 91-о/д про внесення змін до штатного розпису та про скорочення посади заступника директора з виховної роботи, після чого її попередили про звільнення у зв`язку зі скороченням штату. Однак наказами від 04 листопада 2020 року № 123-о/д та № 124-од/д припинено процедуру скорочення, оскільки керівник закладу скасував накази, на підставі яких така процедура розпочалася.
14 грудня 2020 року відповідач видав новий наказ № 162-о/д про внесення змін до штатного розпису, яким скорочено посаду заступника директора з виховної роботи з 16 березня 2021 року і введено штатну одиницю соціального педагога.
13 січня 2021 року її повідомили про наступне скорочення посади заступника директора з виховної роботи та вручили повідомлення № 8 із запропонованими трьома вакантними посадами.
01 березня 2021 року їй вручено повідомлення № 9 з наявними вакантними посадами, де їй запропоновано посаду викладача, яку вона суміщала з посадою заступника директора з виховної роботи.
Проте наказом від 04 березня 2021 року № 40-о/д посада викладача з неповним педагогічним навантаженням була вилучена з повідомлення від 01 березня 2021 року № 9.
Наказом від 12 березня 2021 року № 36-к її з 16 березня 2021 року, після скорочення посади заступника директора з виховної роботи, залишено на посаді викладача російської мови та зарубіжної літератури з неповним педагогічним навантаженням, хоча вона не надавала згоди на такі зміни істотних умов праці.
Зазначала також, що відповідач не виплатив їй вихідну допомогу, мотивуючи це тим, що вона не звільнена, а продовжує працювати викладачем. Просила визнати вищезазначені накази незаконними та їх скасувати. Крім того просила поновити її на роботі на посаді заступника директора з виховної роботи з 16 березня 2021 року та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року, у задоволенні позовуОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що посада заступника директора коледжу з виховної роботи була єдиною в установі, тому застосування у такому випадку положень статті 42 КЗпП України є безпідставним, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 грудня 2018 року в справі № 577/256/18. Крім того, суд не встановив підстав для висновку, що відповідач не дотримався вимог статті 49-2 КЗпП України, оскільки вакантні посади позивачу пропонувалися, але внаслідок скорочення посади заступника директора вона з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України не звільнялася, а продовжувала обіймати посаду викладача. Також, що посада соціального педагога вимагає наявність спеціальної освіти - повної вищої освіти за спеціальністю «Соціальна педагогіка», а такої освіти позивач не має. Оскільки ОСОБА_1 обіймала посаду заступника директора, то відповідно до положень статті 43-1 КЗпП України згода виборного органу первинної профспілкової організації на її звільнення не вимагалася.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2021 року у справі № 306/2434/18, від 18 січня 2018 року у справі № 742/897/16-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц
Заявник також посилається на те, що суди порушили та неправильно застосували норми частини третьої статті 32, частини третьої статті 40, статті 43-1, статті 42, частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
Перевіряючи обставини настання змін в організації виробництва і праці, суди попередніх інстанцій послалися на отримання у 2016 році відповідачем ліцензії за першим (бакалаврським) рівнем освіти. Проте суди не встановили, що саме змінилося в організації виробництва та праці саме заступника директора з виховної роботи з огляду на здобуття ліцензії. Не врахували, що в самому наказі на скорочення цієїпосади не має посилань на необхідності скорочення посади у зв`язку із здобуттям навчальнимзакладом ліцензії. Відповідач не надав доказів і обґрунтувань того, що зміни в організації його робити взагалі відбулись і що ці зміни дійсно потребували скорочення посади заступника директора з виховної роботи.
Судами не надано належної оцінки тому, що наказом від 23 січня 2018 року № 07-о/д «Про внесення змін до штатного розпису»відповідач вивів посаду заступника директора з виховної роботиіз штатного розпису загального фонду коледжу та включив її до штатного розпису спеціального фонду коледжу, запровадивши введення цих змін з 01 травня 2020 року. Про вказані зміни, які є істотними умовами праці, позивач не була попереджена.
Також суди не врахували та не надали належної оцінки доводам позивача, що посаду заступника директора з виховної роботи, яку вона займала, почали скорочувати у 2019 році, а не у 2016 року, за результатами отримання новоголіцензійного рівеня навчальної діяльності, тому підстави для скорочення посади не були пов`язані з цією ліцензією.
Жодних змін в організації виробництва та праці у відповідача не відбулось.
Підстав для видачі спірного наказу від 14 грудня 2020 року № 162-о/д «Про внесення змін до штатного розпису у зв`язку зі скороченням посад», яким внесено зміни до штатного розпису шляхом скорочення посади заступника директора з виховної роботи з 16 березня 2021 року та введення штатної одиниці соціального педагога не було, оскільки зміни в організації виробництва не відбулося як і не відбулося змін у штаті, який фінансувався із загального фонду, крім того, що у ньому з 01грудня 2020 року була введена посада заступника директора з навчально-методичної роботи.
Суд не звернув увагу на те, що введення нової посади заступника директора з навчально-методичної роботи (якщо це мало наслідком необхідність скорочення посади заступника директора з виховної роботи) необхідно було проводити паралельно і пропонувати цю посаду особі, посаду якої мали скорочувати, адже за кваліфікаційними вимогами позивач мала можливість зайняти цю посаду. Однак цю процедуру проводили в інший спосіб і на неї переведено особу з числа працівників коледжу. Тобто штатна чисельність керівних працівників збільшилась.
Така зміна свідчить про збільшення, а не про скорочення штату.
Стаття 42 КЗпП України встановлює переважне право працівників залишитись на роботі при вивільненні за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Однак відповідач належним чином положення вказаної статті не врахував, чим порушив її вимоги, оскільки у порівнянні із залишеною в штаті посадою заступника директора з навчально-методичної роботи та конкретно ОСОБА_2 , позивач мала більше підстав залишитися на цій посаді.
Також, в порушення вимог статті 43 КЗпП України, відповідач фактично розірвав трудовий договір з працівником, який займав посаду заступника директора з виховної роботи без згоди профспілкового органу.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що в силу положень статті 43-1 КЗПП України згода виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення заступника директора з виховної роботи не потрібна. Однак в іншій частині рішення суд вказав, що таке рішення профспілкою приймалось 25 серпня 2020 року і серед іншого вирішувалось питання про надання згоди на такі дії відповідача та вирішувалось питання про переважне право на залишення на роботі. Тобто суд дійшов до взаємовиключних висновків.
Поза увагою суду залишилась та обставина, що після погодження скорочення посади позивача з профспілкою, згідно з вимогами статті 43 КЗпП України відповідач мав звільнити її не пізніше ніж в місячний строк, однак її посаду скоротили більш ніж через 7 місяців.
Крім того, роботодавець не у повному обсязі виконав обов`язок, передбачений частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, оскільки не запропонував їй усіх вакантних посад, які виникали на підприємстві за час з моменту повідомлення про скорочення і до фактичного звільнення. Станом з 14 грудня 2020 року до 16 березня 2021 року позивачу не було запропоновано посаду соціального педагога (яка введена до штатного розпису з 16 березня 2021 року тим же наказом від 14 грудня 2020 року № 162-о/д, яким було скорочено посаду заступника директора з виховної роботи) та інші.
Також роботодавець порушив вимоги частини третьої статті 40 КЗпП України, оскільки фактично вивільнення позивача з посади відбулось 16 березня 2021 року, одночасно з її скороченням. Однак станом на вказану дату позивач перебувала на лікарняному та знаходилась в офіційній відпустці, що свідчить про незаконність процедури її звільнення з посади заступника директора з виховної роботи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У поданому до Верховного Суду відзиві Кременчуцький педагогічний коледж імені А. С. Макаренка заперечує проти доводів касаційної скарги позивача та просить залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 працювала у Кременчуцькому педагогічному коледжі ім. А. С. Макаренка з 13 серпня 2008 року на посаді викладача російської мови та зарубіжної літератури (т. 1 а.с. 20).
Відповідно до наказу від 28 серпня 2008 року № 68 з 27 серпня 2008 року її переведено на посаду заступника директора з виховної роботи із залишенням на посаді викладача російської мови та зарубіжної літератури (т. 1 а.с. 20, 139).