Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 592/11042/20
провадження № 61-3031св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Акціонерне товариство «ОТП Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Галімон Надія Анатоліївна, на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 11 листопада 2020 року у складі судді Фоменко І. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І, Ткачук С. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «ОТП Банк» (АТ «ОТП Банк», банк), Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу кредитного портфеля від 24 грудня 2010 року, укладений між ПАТ «ОТП Банк» і ТОВ «ОТП Факторинг України», в частині передачі прав вимоги за зобов`язаннями ОСОБА_2 , що виникли на підставі кредитного договору від 25 червня 2008 року, визнати недійсним договір відступлення прав вимоги від 24 грудня 2010 року, укладений між ПАТ «ОТП Банк» і ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в частині передачі прав вимоги за договором іпотеки від 25 червня 2008 року.
Позов мотивовано тим, що позивач є спадкоємцем майна після смерті батька ОСОБА_3 - Ѕ частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває під іпотечною забороною на підставі договору іпотеки, укладеного з ОСОБА_3 для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ЗАТ «ОТП Банк» за кредитним договором від 25 червня 2008 року.
Позивач вважала, що боргові зобов`язання ОСОБА_2 не могли бути передані за договором факторингу ТОВ «ОТП Факторинг Україна», оскільки останнє не було фінансовою установою і не було включено до Державного реєстру фінансових установ, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 28 серпня 2003 року № 41.
Крім того, з умов оскаржуваного договору купівлі-продажу кредитного портфеля не вбачається реального здійснення оплати за отримані права вимоги до ОСОБА_2 , що суперечить істотним умовам оскаржуваного правочину.
ТОВ «ОТП Факторинг Україна», як новий кредитор, фактично набув право одержати прибуток у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною такої вимоги, встановленої спірним договором, проте розмір грошової вимоги, яка була відступлена, перевищував ціну її відступлення, що свідчить про те, що спірний правочин не був спрямований на настання реальних наслідків.
Також відповідач не виконав вимоги, передбачені пунктом 4.3 договору купівлі-продажу кредитного портфеля, щодо повідомлення боржників/поручителів про укладення договору протягом 20 робочих днів з дати набрання ним чинності.
Договір відступлення права вимоги від 24 грудня 2010 року посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., що є порушенням статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на момент укладення спірних правочинів, оскільки іпотечне майно знаходиться у м. Суми. До того ж ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мало генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 28 січня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що оспорювані договори відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», положенням ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання їх недійсними.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 03 грудня 2009 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є фінансовою компанією та має право здійснювати фінансові послуги, зокрема надавати послуги факторингу без отримання ліцензії та/або дозволів відповідно до законодавства.
Доводи позивача про те, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна», не маючи ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій, не будучи фінансовою установою, не має права на укладення договору факторингу, є безпідставними, оскільки на момент укладення договору відступлення права вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» мало статус фінансової установи, а тому, відповідно до пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, мало право здійснювати фінансові послуги з факторингу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, уякій, посилаючись на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що спірний договір купівлі-продажу кредитного портфелю не є документом, що посвідчує право відповідача укладати договори факторингу, а надане відповідачем свідоцтво датоване 28 лютого 2011 року, тобто після укладення спірного договору, та не містить печатки. Перехід права вимоги на повернення валютного кредиту є валютною операцією, здійснення якої може бути здійснено виключно за наявності ліцензії Національного банку України, а набути право грошової вимоги до фізичної особи може лише банківська установа, тому ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не мав такого права.
Крім того, з оскаржуваного договору купівлі-продажу кредитного портфеля не вбачається здійснення оплати за отримані права вимоги до боржника, а всі правочини щодо іпотечного майна повинні були здійснюватись на території Сумського міського нотаріального округу.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень, заявник посилається на застосування судами норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-145цс14, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/6659/17, від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17 (провадження № 61-46099св18), від 16 грудня 2020 року у справі № 461/2900/11 (провадження № 61-2309св18), від 20 січня 2021 року у справі № 1512/1742/12 (провадження № 61-12778св19), у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/19 (провадження № 14-16цс20), від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18).
Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 червня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» (пізніше - АТ «ОТП «Банк»), та ОСОБА_2 укладено кредитний договір,за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 35 525,00 дол. США, строком кредитування до 25 червня 2023 року, зі сплатою відсотків у порядку та на умовах, визначених договором.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 25 червня 2008 року між банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку передана квартира АДРЕСА_2 , що належить іпотекодавцям на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу від 11 грудня 2007 року.
24 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг України» укладений договір купівлі-продажу кредитного портфеля, згідно з умовами якого продавець продав (переуступив) покупцю права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку № 1 до договору), в тому числі кредитний договір від 25 червня 2008 року № ML-C00/500/2008 (боржник ОСОБА_2 ), а покупець прийняв такий кредитний портфель та зобов`язався сплатити на користь подавця винагороду.
24 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг України» укладений договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., реєстраційний номер 9966, відповідно до якого ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитними договорами, що забезпечені іпотекою/заставою (згідно з витягом з додатку № 1 до договору), в тому числі за кредитним договором від 25 червня 2008 року № ML-C00/500/2008та договором іпотеки (майнової поруки) від 25 червня 2008 року № PLM-C00/500/2008.
ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме Ѕ частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває під іпотечною забороною на підставі договору іпотеки від 25 червня 2008 року № ML-C00/500/2008, укладеного для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ЗАТ «ОТП Банк» за кредитним договором від 25 червня 2008 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У статті 350 Господарського кодексу України (далі - ГК України) факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
За змістом частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.
У статті 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.
У частинах першій, другій статті 7 цього ж Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.
Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.