Постанова
Іменем України
17 травня 2022 року
м. Київ
справа № 209/2946/19
провадження № 61-2460св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року у складі колегії суддів:
Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 , Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування реєстрації права власності.
Позовну заяву мотивовано тим, що він є власником комплексу будівель, загальною площею 541,7 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 (спірне майно). 05 січня 2010 року між позивачем в особі представника за довіреністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір оренди зазначеного нерухомого майна строком на 30 місяців.
06 січня 2010 року представник позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 склали акт прийому-передачі орендованого нерухомого майна, а також ОСОБА_5 передав ОСОБА_4 грошові кошти в якості передоплати за 6 місяців, кошти на проведення робіт, пов`язаних з газифікацією об`єкта оренди з обумовленням строку виконання ОСОБА_1 зобов`язань строком
до 16 березня 2010 року.
Оскільки, на думку ОСОБА_5 , позивач не виконав зобов`язання за договором, ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди об`єкта нерухомості та відшкодування збитків, який задоволено рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 квітня
2010 року та вирішено у разі відсутності коштів у нього звернути стягнення на вказане нерухоме майно.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 травня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада
2010 року, визнано та затвержено мирову угоду між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , за змістом якої ОСОБА_1 в особі ОСОБА_4 передав ОСОБА_5 спірне майно. Цією ж ухвалою суду визнано за ОСОБА_5 право власності на майно.
Вказує, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2012 року задоволено частково його касаційну скаргу, зазначені ухвали судів попередніх інстанцій скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2012 року відмовлено ОСОБА_5 в його позовних вимогах до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди об`єкти нерухомості та відшкодування збитків. Вказане рішення апеляційного суду не оскаржено, воно набрало законної сили 11 грудня
2012 року, тому позивач з 11 грудня 2012 року став законним власником спірного нерухомого майна.
Позивач з`ясував, що 02 грудня 2011 року ОСОБА_5 відчужив спірне майно на користь ОСОБА_6 , який в свою чергу 18 та 19 листопада 2016 року відчужив це майно (по Ѕ частці) на користь ОСОБА_2
ОСОБА_2 17 січня 2019 року передав спірне приміщення в іпотеку ОСОБА_3 .
Зазначає, що він має право витребувати своє майно на підставі статті 388 ЦК України, оскільки воно вибуло із власності поза його волею.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір іпотеки від 17 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , витребувати у ОСОБА_2 спірне майно, скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на це майно та зареєструвати таке право за позивачем.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 квітня 2021 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки від 17 січня 2019 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 квітня 2021 року у складі судді
Лобарчук О. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 правомірно, на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 18 та 19 листопада 2016 року, набув право власності на спірне майно, а тому до спірних правовідносин положення статті 387 ЦК України застосуванню не підлягають. Оскільки вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірне майно та реєстрацію такого права за позивачем є похідними від вимог про витребування майна, то вказані вимоги задоволенню не підлягають.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного судувід 01 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 комплекс будівель, загальною площею 541,7 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасовано реєстрацію права власності, вчинену 18 та 19 листопада 2016 року приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кудрявцевим В. О., на комплекс будівель, загальною площею 541,7 кв. м, розташований за вказаною адресою за ОСОБА_2 .
Внесено запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на комплекс будівель, загальною площею 541,7 кв. м, розташований за вказаною адресою.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки судові рішення про визнання та затвердження мирової угоди, на підставі яких спірне майно вибуло із власності позивача, скасовано, то слід вважати, що майно вибуло з володіння власника поза його волею й він має право витребовувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України. У зв`язку із викладеним суд апеляційної інстанції вважав, що підлягають задоволенню вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірне майно та реєстрацію такого права за позивачем. При цьому суд апеляційної інстанції відхилив посилання ОСОБА_2 на пропуск позивачем строку позовної давності, вважаючи, що такий строк почав свій перебіг з дня набуття останнім права власності на спірне майно (18 та 19 листопада 2016 року) та сплив 18 та 19 листопада
2019 року відповідно, тоді як із позовом ОСОБА_1 звернувся у вересні 2019 року, тобто в межам позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосуваннянорм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 186/599/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач звернувся до суду із цим позовом поза межами позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про перебіг позовної давності з дня набуття ним права власності на спірне майно, оскільки чинне законодавство не пов`язує такий перебіг з укладенням певних правочинів щодо майна. Зазначає, що перебіг позовної давності для позивача почався з 11 грудня 2012 року, з дня ухвалення судом апеляційної інстанції рішення про відмову ОСОБА_5 у задоволенні позову про розірвання договору оренди майна та відшкодування збитків.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 11 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 серпня 2005 року між ОСОБА_1 , як покупцем, та ОСОБА_7 , як продавцем, було укладено договір купівлі-продажу будівлі павільйону, загальною площею 472,8 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 03 жовтня 2008 року (справа № 2-1620-2008) визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно - комплекс будівель, що складається зі складу А-1, площею 472, 8 кв. м, адміністративно-побутової будівлі Б-1, площею 39, 0 кв. м, насосної В-1, площею 5, 6 кв. м, побутової будівлі Г-1, площею 24, 3 кв. м, розташованих за вказаною адресою.
20 жовтня 2008 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна загальною площею 541, 7 кв. м.
05 січня 2010 року між ОСОБА_1 в особі ОСОБА_4 та
ОСОБА_5 було укладено договір оренди вказаного об`єкта нерухомого майна строком на 30 місяців.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 квітня 2010 року (справа № 2-1060/10) задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_1 в особі
ОСОБА_4 про дострокове розірвання договору оренди об`єкта нерухомості та відшкодування збитків у розмірі 128 998 грн. Вирішено у разі відсутності коштів у ОСОБА_1 звернути стягнення на комплекс будівель, що орендується та належить орендодавцеві на підставі права приватної власності (спірне майно), шляхом передачі права власності на вказаний об`єкт на користь ОСОБА_5 .
У процесі виконання зазначеного судового рішення ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області
від 26 травня 2010 року (справа №2-1060/10) визнано та затверджено мирову угоду між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , відповідно до якої ОСОБА_1 в особі ОСОБА_4 добровільно передає, а ОСОБА_5 приймає вказане нерухоме майно. Визнано за ОСОБА_5 право власності на спірний комплекс будівель.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада
2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 квітня 2010 року залишено без змін.
02 грудня 2011 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу відчужив спірне майно на користь ОСОБА_6 .
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дніпровського районного суду
м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада
2010 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді вказаної справи рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 липня
2012 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 , розірвано договір оренди комплексу будівель від 05 січня 2010 року та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 кошти у розмірі 128 998 грн в рахунок відшкодування збитків за договором оренди. В іншій частині позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання договору оренди неукладеним відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 грудня
2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 липня 2012 року скасовано. Відмовлено ОСОБА_5 в його позовних вимогах до ОСОБА_1 про дострокове розірвання договору оренди об`єкта нерухомості та відшкодування збитків. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
18 та 19 листопада 2016 року ОСОБА_6 за договорами купівлі-продажу (по Ѕ частці) відчужив спірне майно на користь ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах