ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2022 року
м. Київ
справа № 420/7851/19
адміністративне провадження № К/9901/11793/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Стрелець Т.Г., Рибачука А.І.,
у попередньому судовому засіданні справу №420/7851/19
за позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління Держпраці в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 (ухвалене судом у складі: головуючого судді Токмілова Л.М.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021 (колегія у складі: головуючого судді Кравченка К.В., суддів: Джабурія О.В., Вербицької Н.В.),
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 (далі-позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області (далі - ГУ Держпраці, відповідач), в якому позивач просив:
-визнати протиправною та скасувати постанову №ОД 35 ДПС/ТД-ФС від 21.11.2019 про накладання штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 250 380 грн.
В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 зазначав, що постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ОД 35 ДПС/ТД-ФС від 21.11.2019 є протиправною та підлягає скасуванню. Позивач покликався на те, що цивільно-правові договори про надання послуг, укладені між ним, як фізичною особою-підприємцем та фізичними особами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , укладалися для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання певних результатів праці. У зв`язку з досягненням зазначеної мети взаємовідносини між ФОП ОСОБА_1 та відповідними фізичними особами припинялися. Укладені угоди не містять обов`язку виконавців бути присутніми на підприємстві у визначені робочі години, дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, обов`язку підприємства забезпечувати виконавців матеріально-технічною базою, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу. У зв`язку з цим, позивач вважає, що висновки, викладені в акті перевірки про не наявність цивільно-правових угод як таких, а що насправді містять ознаки трудового договору, є таким, що не ґрунтуються на фактичних обставинах та законодавстві, а тому висновки щодо наявності правопорушень з боку позивача є помилковими та не ґрунтуються на фактичних даних. Також, на переконання позивача, постанова про накладення штрафну є протиправною, оскільки прийнята з порушенням порядку її прийняття.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2020, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021, позов ФОП ОСОБА_1 задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що аналіз змісту цивільно-правових договорів, укладених між ФОП ОСОБА_1 та з фізичними особами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , дає підстави для висновку, що вони містять ознаки характерні саме цивільно-правовим відносинам, встановлено визначений обсяг виконання робіт та їх кінцевий результат. Тому постанова ГУ Держпраці №ОД 35 ДПС/ТД-ФС від 21.11.2019 підлягає скасуванню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Відповідач, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є оскарження ріщень, при ухваленні яких, на перконання позивача, застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 921/653/17.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу ГУ Держпраці без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін з мотивів правильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та відсутності порушення норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування судових рішень.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, з 07.12.2017 за №151617298685 перебуває на обліку в Кілійській ДПІ Ізмаїльського управління ГУ ДПС в Одеській області, основний вид економічної діяльності - 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.
У період з 10.10.2019 по 17.10.2019 на підставі наказу №563 уповноваженою особою Головного управління ДФС в Одеській області проведена документальна позапланова виїзна перевірку фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1
Головним управлінням ДФС в Одеській області за наслідками проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2018 по 31.12.2018, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 складено акт № 210/15-32-33-04/ НОМЕР_1 від 24.10.2019.
У акті перевірки № 210/15-32-33-04/ НОМЕР_1 від 24.10.2019 викладені висновки про порушення, серед іншого, позивачем :
- Постанови КМУ від 17.06.2015 № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», яке полягає у тому, що ФОП ОСОБА_1 не повідомлено територіальні органи ДФС за місцем обліку про прийняття найманих працівників на роботу: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ;
- порушення частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971, а саме: не оформлення належним чином трудових відносин з фізичними особами: ОСОБА_4 , ОСОБА_3
01.11.2019 ФОП ОСОБА_1 подав заперечення до акту перевірки № 210/15-32-33-04/ НОМЕР_1 від 24.10.2019.
За результатами розгляду відповідних заперечень, висновок акту позапланової перевірки від 24.10.2019 залишено без змін.
Відповідно до протоколу №5 засідання з розгляду справ про накладення штрафу ФОП ОСОБА_1 прийнято рішення про накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю.
Постановою ГУ Держпраці №Од35ДПС/ТД-ФС від 21.11.2019 на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України застосовано до ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 250380,00 грн. за використання праці найманих робітників в якості водіїв транспортних засобів без оформлення трудових договорів з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та без нарахування та виплати заробітних плат.
Не погоджуючись із прийнятою постановою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частин 1-3 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В касаційній скарзі заявник покликався як на підставу касаційного оскарження на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, обґрунтовуючи наведене тим, що судом апеляційної інстанції не враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 921/653/17.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 № 1985-IV «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці N 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі» (далі - Конвенція Міжнародної організації праці) система інспекції праці на промислових підприємствах застосовується до всіх підприємств, щодо яких інспектори зобов`язані забезпечити застосування правових норм щодо умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи.
Пунктом «а» статті 3 вказаної Конвенції визначено, що завданнями системи інспекції праці є забезпечення застосування правових норм у галузі умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи, як наприклад, норм щодо тривалості робочого дня, заробітної плати, безпеки праці, охорони здоров`я і добробуту, використання праці дітей і підлітків та з інших подібних питань, у тій мірі, в якій інспектори праці повинні забезпечувати застосування таких норм.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
КЗпП України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Крім того, КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України) .
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 1 Закону України від 14.10.1992 № 2694-XII «Про охорону праці» (далі - Закон № 2694-XII) працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП України).
Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.
Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно частин першої та другої статті 928 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).