Постанова
Іменем України
03 травня 2022 року
м. Київ
справа № 206/3466/18
провадження № 61-4618св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2019 року у складі судді Самсонової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позову посилалося на таке. 28 травня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк», банк), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_1 укладений кредитний договір
№ ML-301/231/2008, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 72 953,46 швейцарських франків. На забезпечення повного і своєчасного виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки від 28 травня 2008 року №SR-301/231/2008, відповідно до умов якого він зобов`язався солідарно відповідати перед банком за своєчасне виконання ОСОБА_1 всіх боргових зобов`язань перед ЗАТ «ОТП Банк». Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 12 листопада 2010 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором від 28 травня 2008 року № ML-301/231/2008. Відповідачі не виконали своїх зобов`язань, у зв`язку з чим мають заборгованість за кредитним договором, яка станом на 21 травня 2018 року становить 2 027 279,28 грн.
Оскільки заборгованість за кредитним договором не погашена, а вимоги відповідачами не виконані, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 28 травня 2008 року № ML-301/231/2008 у розмірі 2 027 279,28 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 1 908 660,29 грн; заборгованість за відсотками - 119 996,56 грн.
Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2019 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 28 травня 2008 року № ML-301/231/2008 у розмірі 2 027 279,28 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 72 945,04 швейцарських франків, що в еквіваленті становить1 908 660,29 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 4 586,02 швейцарських франків, що в еквіваленті становить119 996,56 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі належним чином не виконували своїх зобов`язань, у зв`язку із чим станом на 21 травня 2018 року виникла заборгованості у розмірі 2 027 279,28 грн, яка підлягає солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 28 травня 2008 року № ML-301/231/2008 станом на 21 травня 2018 року, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 1 908 660,29 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 119 996,56 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, проте у порушення норм процесуального права провів заочний розгляд справи за відсутності відповідачів, які не були повідомлені належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, про що в своїй апеляційній скарзі зазначала ОСОБА_1 , що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування касаційної скарги посилалася на те, що позивач звернувся до суду з цим позовом із пропуском позовної давності, розрахунок заборгованості позичальника здійснено неправильно і він є необґрунтованим, оскільки в розрахунку, який містяться в матеріалах справи, не зазначено наступного: періоди, за які розраховувалась заборгованість за тілом кредиту; залишок заборгованості на початок та кінець кожного періоду; суму грошових коштів, сплачених заявником на погашення заборгованості напрямки та підстави їх зарахування. Так, розрахунок заборгованості, підготовлений позивачем, не відображає платежі, які були здійснені на 10 619,66 швейцарських франків та 4 990,00 грн. Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування», а отже, на правовідносини, які виникли між ОСОБА_2 та банком, поширюються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», незважаючи на вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач подав позов до суду, не дотримавшись встановленого чинним законодавством порядку, не надіславши попередньо досудову вимогу про повне погашення заборгованості з врученням її позичальнику, чим грубо порушено права заявника, як споживача фінансової послуги, а тому позивачем були порушені порядок та строки надіслання повідомлення (вимоги) про дострокове погашення кредиту. Поза увагою судів попередніх інстанцій залишився той факт, що переуступка права вимоги за договором купівлі-продажу кредитного портфеля від 12 листопада 2010 року відбулась незаконно. Так, з копії договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 12 листопада 2010 року випливає, що наявні всі підстави стверджувати про те, що цей договір містить ознаки договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Зокрема, за умовами договору купівлі-продажу кредитного портфеля фактично відбулося фінансування однієї сторони іншою за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника).
Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 727/2318/16-ц, від 21 січня 2019 року у справі № 347/295/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 348/2233/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 219/7462/15-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 703/747/12, від 12 липня 2020 року у справі № 2-2062/16, від 27 серпня 2020 року у справі № 607/3439/16-ц, недослідження наявних у справі доказів.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року справу призначено до розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Суди встановили, що 28 травня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником всіх прав і обов`язків якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № ML-301/231/2008, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 72 953,46 швейцарських франків з кінцевим терміном повернення - 28 травня 2029 року, виходячи з 360 календарних днів у році, зі сплатою 5,99 відсотка річних + FIDR (т. 1, а. с. 17-21).
Банк виконав у повному обсязі умови кредитного договору від 28 травня 2008 року № ML-301/231/2008, надавши ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 72 953,46 швейцарських франків, які остання отримала особисто, що підтверджується валютним меморіальним ордером від 28 травня 2018 року № 1 (т. 1, а. с. 24).
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 28 травня 2008 року № ML-301/231/2008 між ЗАТ«ОТП Банк» та ОСОБА_2 28 травня 2008 року укладений договір поруки № SR-301/231/2008, відповідно до умов якого, останній зобов`язався солідарно відповідати перед банком за своєчасне виконання ОСОБА_1 умов зазначеного кредитного договору (т. 1, а. с. 22).
12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк», який є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк», та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», укладений договір купівлі-продажу кредитного портфеля, згідно з яким ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором від 28 травня 2008 року № ML-301/231/2008, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 26-31).
У порушення умов кредитного договору позичальник ОСОБА_1 своїх зобов`язань щодо сплати кредиту та відсотків належним чином не виконувала, станом на 21 травня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 2 027 279,28 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 72 945,04 швейцарських франків, що в еквіваленті становить1 908 660,29 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 4 586,02 швейцарських франків, що в еквіваленті становить 119 996,56 грн (т. 1, а. с. 23).
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Водночас відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).