Постанова
Іменем України
17 травня 2022 року
м. Київ
справа № 522/14375/20
провадження №61-449св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач) - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи (позивачі): ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2021 року в складі судді Кузнецової В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Князюка О. В., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
В обґрунтування позову вказав, що 14 серпня 2019 року між ним та відповідачем укладено договір позики, відповідно до умов якого він передав у строк до 14 серпня 2020 року в позику ОСОБА_2 1 250 000 грн, про що останній склав відповідну розписку. Крім того, умовами договору позики передбачено сплату ОСОБА_2 на його користь процентів щомісячно в розмірі 1,5 % від суми позики, а також неустойки у вигляді штрафу у розмірі 10 % від неповернутої або несвоєчасно повернутої суми позики з урахуванням процентів за договором.
З урахуванням розміру процентів та штрафу загальна сума боргу відповідача перед ним складає 1 622 500 грн.
Оскільки ОСОБА_2 не виконав обумовлених договором зобов`язань з приводу повернення позики, позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача вказану суму заборгованості.
До відкриття провадження у справі, 03 вересня 2020 року, позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні відповідачу земельні ділянки площами 0,0317 га та 0,0316 га (кадастрові номери: 5110136900:34:004:0051та 5110136900:34:004:0052).
Ухвалою Приморського районного суду від 08 вересня 2020 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
У вересні 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із заявою про вступ у справу у якості третіх осіб із самостійними вимогами на предмет спору до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору позики фіктивним.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказали, що насправді договір позики укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фіктивно, з метою заволодіння земельними ділянками (кадастрові номери: 5110136900:34:004:0051та 5110136900:34:004:0052), які незаконно вибули з володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у власність ОСОБА_2 .
Зокрема, ОСОБА_2 21 серпня 2020 року придбав спірні земельні ділянки у ОСОБА_5 , який набув право на них як іпотекодержатель за зобов`язаннями ОСОБА_6 .
Водночас, у зв`язку з незаконним володінням ОСОБА_6 спірні земельні ділянки витребувано на користь ОСОБА_3 на підставі постанови Одеського апеляційного суду від 27 червня 2019 року, яку залишено без змін постановою Верховного Суду від 24 березня 2020 року (справа № 520/12641/17).
За допомогою штучного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 намагаються створити перешкоди у виконанні рішення суду та заволодіти майном ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 січня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про прийняття позовної заяви до спільного розгляду з первісним позовом та вступ у справу третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору та прийнято до спільного розгляду з первісним позовом позов третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору позики фіктивним.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Позов третіх осіб з самостійними вимогами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір позики від 14 серпня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належала земельна ділянка, яка протиправно вибула з їхньої власності у власність інших осіб і була поділена на дві окремі земельні ділянки (кадастрові номери: 5110136900:34:004:0051та 5110136900:34:004:0052).
Усі подальші відчуження цих земельних ділянок відбувалися у період судових спорів, учасниками яких були особи, які, незважаючи на існуючі відповідні судові рішення та спори, що перебували у провадження судів і наявні заборони відчуження, продовжували відчужувати це майно іншим особами і реєструвати його на підставі рішень державних реєстраторів, які у подальшому скасовані.
Після ухвалення судового рішення у справі № 520/12641/17, яким на користь ОСОБА_3 з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 витребувано спірні земельні ділянки, останні були відчужені на користь ОСОБА_2 . Внаслідок цього ОСОБА_3 та ОСОБА_7 звернулись з позовом до ОСОБА_2 з вимогою про витребування спірних земельних ділянок та поновлення права власності (справа № 947/24419/20).
Сукупність наведених обставин, на переконання судів, доводить той факт, що правочин у вигляді договору позики від 14 серпня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , враховуючи їхню обізнаність про існування судових спорів щодо оспорювання права власності на зазначені земельні ділянки, свідчить про приховування справжніх намірів учасників правочину, а саме про свідомий намір відповідачів уникнути можливого майбутнього виконання рішення суду по витребуванню даних земельних ділянок у ОСОБА_2 .
Суд апеляційної інстанції узяв до уваги суперечливу поведінку позивача, який не оскаржував судове рішення про відмову у задоволенні його позову про стягнення суми боргу, однак наполягав на забезпеченні позову шляхом накладення арешту на спірні земельні ділянки.
При цьому суди дійшли висновку про те, що сторони спірного правочину намагались лише ускладнити майбутнє виконання рішення суду по витребуванню даних земельних ділянок без наміру створення інших правових наслідків, що має ознаки фіктивного правочину, який підлягає визнанню недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У січні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 березня 2021 року у справі № 362/388/15-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 486/1602/18, від 17 березня 2021 року у справі № 759/12171/17, від 26 травня 2021 року у справі № 750/5751/20-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 489/6532/19, від 17 березня 2021 року у справі № 299/396/17, від 03 березня 2021 року у справі № 1527/13038/12, від 22 травня 2019 року у справі № 756/15401/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки, яких дійшли суди попередніх інстанцій щодо наявності умислу сторін спірного правочину, не відповідають дійсності.
Хронологія та послідовність обставин справи виключають будь-який умисел сторін правочину щодо фіктивності договору позики від 14 серпня 2019 року. Так, з позовом про стягнення із ОСОБА_2 боргу за цим договором позики ОСОБА_1 звернувся до суду у серпні 2020 року, тоді як ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_8 про витребування спірних земельних ділянок та поновлення права власності лише у вересні 2020 року (справа № 947/24419/20). Зазначене, на переконання заявника, виключає можливість обізнаності ОСОБА_2 , і тим більше ОСОБА_1 , про існування судового спору щодо права власності ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки та не може свідчити про приховування справжніх намірів учасників правочину.
Отже, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у порушення статті 81 ЦПК України не довели відсутність спільних намірів учасників оспорюваного договору позики на настання юридичних наслідків укладенням цього правочину.
Суд апеляційної інстанції не встановив обставин для кваліфікації спірного договору як фраудаторного, оскільки на момент його вчинення ОСОБА_2 не був боржником по відношенню до ОСОБА_3 або ОСОБА_4 .
Також заявник вказує на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є сторонами оспорюваного договору позики, який не породжує для них будь-яких правових наслідків та не порушує охоронюваних законом інтересів, тому в силу частини третьої статті 215 ЦК України у них не виникло права оспорювати укладений між сторонами договір позики.
На думку заявника, суд першої інстанції у порушення статті 52 ЦПК України об`єднав вимоги позивача та третіх осіб у одне провадження, оскільки позовна заява третіх осіб не стосується предмету позову ОСОБА_1 .
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
09 лютого 2022 року справу передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Земельна ділянка площею 0,0633 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0010, яка розташована по АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На цій земельній ділянці знаходилося також належне ОСОБА_9 нерухоме майно у вигляді 26/50 частин будинку.
Внаслідок поділу вказаної вище земельної ділянки були утворені дві земельні ділянки площами 0,0317 га та 0,0316 га (кадастрові номери: 5110136900:34:004:0051та 5110136900:34:004:0052), які належать ОСОБА_3 (2/3 частини) та ОСОБА_4 як спадкоємцям після смерті ОСОБА_9 .
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 липня 2015 року по цивільній справі № 520/15855/14-ц затверджено мирову угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 , за умовами якої визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/3 від 26/50 частин жилого будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,0633 га по АДРЕСА_1 , та за ОСОБА_10 відповідно на 1/3 частину від 26/50 частин жилого будинку, розташованого на цій же земельній ділянці.
08 лютого 2017 року ОСОБА_11 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області Бородавко Б. Б. від 24 липня 2006 року, який діяв від імені ОСОБА_9 , за договорами купівлі-продажу, посвідченими приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Копейчиковим І. В., відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_12 . Після чого ця земельна ділянка, площею 0,0633 га була відчужена ще двічі і останнім набувачем - ОСОБА_13 на підставі заяви про поділ була поділена на 2 земельні ділянки площами: 0,0317 га та 0, 0316 га.
Згідно з інформацією від нотаріуса Брусилівського районного нотаріального округу Житомирської області Бородавко Б. Б. він не посвідчував довіреність від імені ОСОБА_9 на ім`я ОСОБА_11 .
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 03 жовтня 2018 року у справі 520/12641/17 частково задоволено позов ОСОБА_3 .
Визнано недійсними договори від 08 лютого 2017 року купівлі-продажу частин 26/50 частин житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 248,7 кв. м, та земельної ділянки, площею 0,0633 га, яка розташована за цією ж адресою, кадастровий номер 5110136900:34:004:0010, укладені між ОСОБА_9 , від імені якого на підставі довіреності від 24 липня 2006 року діяв ОСОБА_11 , та ОСОБА_12 , посвідчені приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиковим І. В.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 27 червня 2019 року скасовано рішення Київського районного суду міста Одеси від 03 жовтня 2018 року в частині відмови в позовних вимогах щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсними договорів іпотеки, скасування державної реєстрації права власності та скасування запису майна обтяження майна іпотекою та встановлення заборони та в цій частині прийнято постанову, якою скасовано записи про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_13 на земельні ділянки: площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052 та площею 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:0004:0051, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_13 на користь ОСОБА_3 2/3 частини земельної ділянки: площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052, та площею 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:0004:0051, які розташовані на АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частини цих земельних ділянок.
У задоволенні позовних вимог щодо визнати недійсним договорів іпотеки від 16 лютого 2018 року та у скасуванні записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження майна іпотекою та встановлення заборони - відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі 520/12641/17 постанову Одеського апеляційного суду від 27 червня 2019 року залишено без змін.
14 серпня 2019 року між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у строк до 14 серпня 2020 року в позику ОСОБА_2 1 250 000 грн, про що останній склав відповідну розписку.
Умовами договору позики передбачено сплату ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процентів щомісячно в розмірі 1,5 % від суми позики, а також неустойки у вигляді штрафу у розмірі 10 % від неповернутої або несвоєчасно повернутої суми позики з урахуванням процентів за договором.
У зв'язку із невиконанням позичальником умов договору виникла заборгованість, яка з урахуванням розміру процентів та штрафу станом на 14 серпня 2020 року складає 1 622 500 грн.
Під час вирішення судами спору щодо спірних земельних ділянок у справі № 520/12641/17, учасником якого був ОСОБА_13 , останній 06 лютого 2018 року уклав договори іпотеки з ОСОБА_5 , згідно з якими передав останньому земельні ділянки в іпотеку.
Рішенням Київського районного суду міста Одеси по цивільній справі № 947/6698/20 від 19 червня 2020 року визнано недійсними договори іпотеки від 16 лютого 2018 року, укладені між ОСОБА_13 та ОСОБА_5 , щодо земельних ділянок, площею 0,0316 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0052, та площею 0,0317 га, кадастровий номер 5110136900:34:004:0051, розташованих по АДРЕСА_1 .
Скасовано записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження майна іпотекою та встановлення заборон на нерухоме майно щодо цих земельних ділянок, внесені на підставі договорів іпотеки від 16 лютого 2018 року.
Рішеннями державного реєстратора прав на нерухоме майно Лиманської районної державної адміністрації Одеської області Гриба М. П. від 18 серпня 2020 року припинено право власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на спірні земельні ділянки та проведено державну реєстрацію права власності на ці земельні ділянки за ОСОБА_5
21 серпня 2020 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_2 вказані земельні ділянки, а останній на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно від 21 серпня 2020 року зареєстрував право власності на вказане нерухоме майно.
У провадженні Київського районного суду міста Одеси знаходиться цивільна справа № 947/24419/20 за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Лиманської районної державної адміністрації Одеської області Гриба М. П., ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання незаконними рішень, витребування майна та поновлення права власності щодо спірних земельних ділянок.
Наказом Міністерства юстиції України від 25 вересня 2020 року № 3338/5 скасовані рішення державного реєстратора Лиманської районної державної адміністрації Одеської області Гриба М. П. від 18 серпня 2020 року № № 53663942, 53664180, якими припинено права спільної часткової власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та зареєстровано право власності на земельні ділянки за ОСОБА_5 .
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 19 червня 2020 року у справі № 947/6698/20, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, визнано недійсними договори іпотеки від 16 лютого 2018 року, укладені між ОСОБА_13 та ОСОБА_5 щодо спірних земельних ділянок, та скасовано записи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження майна іпотекою та встановлення заборон на нерухоме майно щодо цих земельних ділянок, внесені на підставі договорів іпотеки від 16 лютого 2018 року.
Співзасновниками TOB «ЕКО ГРЕЙН» (ЄДРПОУ 43110259) є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також ТОВ «ПОБЕДА-1» (ЄДРПОУ 43110259), єдиним засновником якого є ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.