Постанова
Іменем України
12 травня 2022 року
м. Київ
справа № 755/12199/18
провадження № 61-9918св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва»
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
третя особа - Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року в складі судді Арапіної Н. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року в складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва») звернулося до суду з позовом про виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Позовна заява мотивована тим, що будинок АДРЕСА_2 з 16 лютого 2015 року знаходився на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва». Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 98 від 25 лютого 2018 року будинок було передано на баланс ОСББ «Воскресенський», крім об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, до яких належить квартира № 10 у цьому будинку. Наймачем квартири був ОСОБА_2 - батько ОСОБА_3 , який відповідно є батьком відповідача ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. У вказаній квартирі більше ніхто не проживав та не був зареєстрований. Після його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 самовільно зайняла вищезазначену квартиру. 18 липня 2018 року на адресу відповідача було направлено лист про звільнення самовільно зайнятої квартири, однак вона в добровільному порядку не звільнила спірне жиле приміщення. Тому позивач просить виселити ОСОБА_1 з вказаної квартири без надання іншого житла.
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом, у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила визнати за нею право користування вищезазначеною квартирою.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що шлюб між її батьками - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано 29 лютого 1980 року і їх сім`я тривалий час проживала у спірній квартирі. Вона з 1999 року вселилась до спірної квартири за згодою свого батька - ОСОБА_3 та періодично проживала в ній, мала ключі від вхідних дверей, а тому мала право користування вказаним жилим приміщенням. 14 серпня 2018 року вона звернулась до Київської міської ради із заявою про визнання її наймачем вказаної квартири, посилаючись на те, що вона постійно проживає там, бере участь у витратах на утримання та оплату комунальних послуг, іншого житла не має.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року первісний позов КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» задоволено.
Виселено ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року - без змін.
Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 не набула права користування спірним жилим приміщенням, оскільки нею не надано належних та допустимих доказів, що вона вселилася у спірну квартиру з дотриманням встановленого порядку при її вселенні. Матеріали справи не містять доказів, що була письмова згода на це наймача та всіх членів його сім`ї, вона не була зареєстрована у цьому жилому приміщенні, це житло не було її постійним місцем проживання до часу смерті наймача. Оскільки вона самовільно вселилася у спірне житло, вона підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2021 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року.
У касаційній скарзі вона просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року і справу направити на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанцій.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не були з`ясовані правові підстави для вселення відповідача у спірну квартиру та користування нею, що призвело до неправильного вирішення справи.. Апеляційним судом було застосовано норми права без врахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду: від 21 травня 2020 року в справі № 199/9418/16-ц, від 21 травня 2020 року в справі № 428/3476/17, у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року в справі № 6-60цс12.
Також заявник вказує на неналежну оцінку доказів у справі, посилаючись на порушення судами пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу).
Підставою касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27 жовтня 1965 року виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих було видано ОСОБА_2 та його сім`ї у складі: дружини - ОСОБА_5 , синів- ОСОБА_3 та ОСОБА_3 ордер № А32346 на право зайняття двокімнатної квартири АДРЕСА_4 .
На підставі рішення виконкому Київської міської ради від 10 вересня 1968 року № 1494 перейменовано частину бульвару Перова на вулицю Воскресенська у м. Києві. Ця вулиця була утворена шляхом відокремлення від Воскресенського шосе, а інша частина Воскресенського шосе була приєднана до бульвару Перова у м. Києві, місце розташування вулиці - від бульвару Перова до бульвару ОСОБА_6 у м. Києві. Будинок АДРЕСА_3 отримав поштову адресу будинок АДРЕСА_2 .
Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 61 від 13 лютого 2015 року «Про організаційно-правові заходи, пов`язані з виконанням рішення Київради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва», будинок АДРЕСА_2 з 16 лютого 2015 року був переданий на праві господарського відання та знаходиться на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва».
25 лютого 2015 року Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 98 будинок АДРЕСА_2 був переданий на баланс ОСББ «Воскресенський-7», крім об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, зокрема, квартири № 10 у цьому будинку.
Спірна квартира є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Києва.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 - батько ОСОБА_1 .
У квартирі ніхто не зареєстрований.
26 липня 2018 року ОСОБА_1 отримала лист від позивача, відповідно до якого її було повідомлено, що спірна квартира є власністю територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради та запропоновано звільнити житло.
ОСОБА_1 з дня народження ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) проживала разом з матір`ю. Шлюб між батьками ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано 18 грудня 1986 року.
Після реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 05 серпня 2005 року відповідач ОСОБА_1 проживала разом з чоловіком.
У 2005 році на ім`я ОСОБА_7 було придбано квартиру АДРЕСА_5 , в якій вона має зареєстроване місце проживання.
Відповідно до копії паспорта ОСОБА_1 , вона зареєстрована за вказаною адресою з 21 листопада 2014 року, а до цього була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 .
У спірній квартирі ОСОБА_1 від дня народження зареєстрована не була, про що свідчать надані нею копії довідок (форма-3) від 18 березня 1987 року та від 05 вересня 1990 року.
12 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до позивача із заявою про переведення на неї рахунків по комунальним послугам у спірній квартирі, а 14 серпня 2018 року - до Київської міської ради із заявою про визнання її наймачем цієї квартири.
Відповідач ОСОБА_1 та/або її батько ОСОБА_3 , який був наймачем спірної квартири, до ІНФОРМАЦІЯ_1 (дня смерті останнього) із такими заявами не звертались до позивача та/або Київської міської ради.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої та другої статті 58 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
За частинами першою, другою статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Згідно із пунктами 69-72 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер (додаток № 7), який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів. Ордер вручається громадянинові, на ім`я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред`являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім`ї, включених до ордера. При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.
Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
У статті 65 ЖК України зазначено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснено, що при вирішенні спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи є зазначене приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, чи обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням та чи не зберігає ця особа за собою право власності чи користування іншим житлом.