Постанова
іменем України
17 травня 2022 року
м. Київ
справа № 159/1612/17
провадження № 51- 2848 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Шевченко О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 4 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016030110001450, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Рівного, жительки АДРЕСА_1 ), раніше не судимої,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України
(далі - КК).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі двісті п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає суму 4 250 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.
На підставі п. 2 ч.1 ст. 49, ч.5 ст. 74 КК, ОСОБА_1 звільнено від основного та додаткового покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених ст. 49 КК.
Стягнуто з ОСОБА_1 :
на користь держави в особі фінансового управління виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області 5 319 грн 89 коп. витрат закладу охорони здоров`я - Ковельського міськрайонного територіального медичного об`єднання - на лікування потерпілого ОСОБА_2 ;
на користь потерпілого ОСОБА_2 52 752 грн 52 коп. майнової шкоди та 90 000 грн моральної шкоди;
на користь держави процесуальні витрати за проведення експертизи в сумі 2 111 гривень.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона 16 липня 2016 року о 6 годині 00 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем "Ніссан", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. Варшавській у м. Ковелі Волинської області від вул. Володимирської у напрямку м. Луцька, проїжджаючи перехрестя вулиць Варшавської - Шевченка у м. Ковелі Волинської області, грубо порушуючи вимоги п.п. 2.3 (б), 2.10 (а, д) та п. 8.7.3 (е) Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявивши безпечність та неуважність, здійснила виїзд на вказане вище перехрестя на червоне світло світлофора, що забороняє рух автомобіля, де допустила зіткнення з автомобілем "Фольксваген", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, що рухався на зелене світло світлофора по вул. Шевченка від вул. Червоного Хреста у напрямку с. Волі Ковельської Ковельського району Волинської області, після чого залишила місце пригоди.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_2 були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 4 березня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено. Виключено з визнаного доведеним обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 286 КК порушення нею п. п. 2.10 (а, д) ПДР як такі, що не перебувають у прямому причинному зв`язку з наслідками кримінального правопорушення. У мотивувальній частині вироку визнано доведеним порушення ОСОБА_1 п. п. 2.3 (б), 8.7.3 (е) ПДР під час керування нею 16 липня 2016 року біля 6.00 год. технічно справним автомобілем марки "Нісан", р.н. НОМЕР_1, що виразилося у виїзді на перехрестя вулиць Варшавської-Шевченка у м. Ковелі внаслідок проявленої безпечності та неуважності на заборонений сигнал світлофора, де допустила зіткнення з автомобілем марки "Фольксваген", р.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП потерпілий отримав тілесні ушкодження у вигляді розриву лонного зчленування, які відносяться до середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 майнову шкоду, зменшивши її до суми 52 280 (п`ятдесят дві тисячі двісті вісімдесят) гривень 60 коп., відповідно до заявленого потерпілим ОСОБА_2 цивільного позову. В решті вирок залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджена, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення і закрити кримінальне провадження у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення їх винуватості в суді і вичерпанням всіх можливостей їх отримати. Вважає, що висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. При цьому зазначає, що судами не доведено належними та допустимими доказами її винуватість у вчиненні вказаного кримінального правопорушення. Крім того, вказує, що судом безпідставно були взяті до уваги показання свідка ОСОБА_3, надані під час досудового розслідування, оскільки відповідно до ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отримав в порядку, передбаченому ст. 225 КПК. Вважає недопустимим доказом судово-медичну експертизу через неналежний порядок направлення експерту медичної документації. Вказує, що розмір заподіяної шкоди є сумнівним, оскільки встановлений без проведення експертизи. Посилається на порушення апеляційним судом вимог КПК, мотивуючи тим, що апеляційний суд належно не перевірив доводи апеляційної скарги, не зазначив підстав, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою, а обмежився лише висновками, які були надані судом першої інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Шевченко О.О. вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Шевченко О.О., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
У п.1 ч. 1, ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23, ст. 91, ст. 94 КПК суд надає оцінку доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності для підтвердження обвинувачення лише на підставі їх безпосереднього дослідження.
Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та права на захист. Без безпосереднього дослідження доказів, їх належної перевірки та оцінки, суд позбавлений можливості встановити обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та відповідно правильно кваліфікувати вчинене особою діяння.
До того ж суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас, у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Разом із тим, зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам ст. 419 КПК.
Виходячи з положень указаних статей закону, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати вичерпну відповідь на вказані у ній доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів з точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви, з яких він виходив при постановленні ухвали, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, пославшись на відповідну норму права.
Цих вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції не було дотримано у повному обсязі.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що не погоджуючись із постановленим щодо ОСОБА_1 вироком, захисник Прадищук М.М. подав апеляційну скаргу, у якій вказував про незаконність вироку місцевого суду через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначав, що висновки суду про винуватість обвинуваченої ґрунтуються на доказах, які зібрано з порушенням вимог КПК.
Однак, переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції в повній мірі не перевірив доводи апеляційної скарги захисника, не дав на них вичерпних відповідей та не зазначив належних мотивів, з яких він виходив при постановленні ухвали.
Зокрема, в ухвалі апеляційним судом не надано жодних відповідей на доводи апеляційної скарги захисника Прадищука М.М. щодо недопустимості як доказу висновку судово-медичної експертизи № 267 від 8 серпня 2016 року, котрий вказував, що експертизу було проведено за даними медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_2, яка слідчим не направлялась експерту, та не встановлено, в якому порядку зазначена документація потрапила до експерта.
Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження, постановою слідчого від 10 серпня 2016 року була призначена судово-медична експертиза, у резолютивній частині якої зазначено про можливість направлення матеріалів кримінального провадження експерту у разі необхідності.
Відповідно ж до вступної частини судово-медичної експертизи № 267
від 18 серпня 2016 року предметом дослідження експерта, у тому числі, була й медична карта № 7169-788 стаціонарного хворого Ковельської ЦРЛ ОСОБА_2 . При цьому, будь-яких інших процесуальних документів щодо порядку отримання медичної карти ОСОБА_2 та направлення її на дослідження експерту, матеріали кримінального провадження не містять.