Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 161/111/16
провадження № 61-7049св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 липня 2018 року у складі судді Подзірова А. О. та постанову Волинського апеляційного суду від 18 березня 2021 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке в подальшому змінило назву на акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 03 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 358/С, відповідно до умов якого остання отримала 50000 дол. США зі сплатою відсотків і винагороди відповідно до графіка погашення кредиту з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 01 березня 2018 року.
Відповідач ОСОБА_1 своїх зобов`язань не виконала належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість за договором, яка станом на 16 грудня 2015 року становила 62892,58 дол. США., яка складається з: 34483,47 дол. США заборгованість за кредитом; 13462,40 дол. США заборгованість за процентами за користування кредитом; 11941,67 дол. США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 10,66 дол. США штраф (фіксована частина); 2994,38 дол. США штраф (процентна складова).
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 03 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладені окремі договори поруки.
Відповідно до умов договорів поруки позивачем на адресу відповідачів було направлено письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань, яка залишена без задоволення.
Позивач просив:
стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 62892,58 дол. США, що за курсом 23,45 відповідно до службового розпорядження НБУ від 16 грудня 2015 року складає 1474830,95 грн, а також судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 липня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.
Cтягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 03 березня 2008 року №358/С у загальному розмірі 47 159,55 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 16 грудня 2015 року становить 1 105 891,45 грн, з яких 33 090,59 доларів США. - сума основної заборгованості, 12 053,91 доларів США - сума процентів за користування кредитними коштами, 10,66 доларів США - штраф (фіксована частина), 2 004,39 доларів США - штраф (процентна складова).
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 03 березня 2008 року №358/С у загальному розмірі 47 159,55 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 16 грудня 2015 року становить 1 105 891,45 грн, з яких 33 090,59 доларів США. - сума основної заборгованості, 12 053,91 доларів США - сума процентів за користування кредитними коштами, 10,66 доларів США - штраф (фіксована частина), 2 004,39 доларів США - штраф (процентна складова).
В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 5 529,14 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 5 529,14 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 5 529,14 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що кредитні кошти у розмірі 50 000,00 доларів США були видані відповідачу, тобто позивач взяті на себе зобов`язання за договором виконав. Натоміть учасниками справи не заперечувалось, що відповідач взяті на себе зобов`язання виконала частково та не належним чином. Визначаючи суму основної заборгованості, яку слід стягнути, суд зауважив, що згідно розрахунку позивача вона становить 34 483,47 дол. США, в той час як експерт зробив висновок, що вона становить 33 090,59 дол. США. Суд погодився із висновком експерта, який викладений у дослідницький частині, про те, що банком було неправильно визначено суму ануїтетного (щомісячного) платежу у розмірі 846,00 доларів США, в той час як такий платіж, згідно погодженої сторонами відсоткової ставки у 16% річних, розрахований банком неправильно, оскільки фактично при такому платежу відсоткова ставка становить 16,27 % річних. Суд не взяв до уваги висновок експерта, що в результаті неправильного визначеного розміру ануїтетного платежу, утворилася переплата за тілом кредиту, а тому сума основної заборгованості станом на 16 грудня 2015 року становить саме 33 090,59 доларів США, яку суд і стягнув з відповідача. Суд не погодився з висновком експерта про списання банком частини процентів за користування кредитом, оскільки відповідач не надала суду будь-яких доказів припинення зобов`язання зі сплати частини процентів за користування кредитом з підстав передбачених законом, або договором. Висновок експерта про факт списання процентів банком базується лише на власних припущеннях, які спираються на бухгалтерський облік позивача. Однак дані бухгалтерського обліку не можуть собою підміняти юридичні підстави для припинення зобов`язання, які в даному випадку відсутні. Отже, за основу для розрахунку заборгованості за процентами річних суд взяв до уваги суму 12 303,91 дол. США. У пункті 4.6 договору сторони передбачили, що позичальник сплачує банку винагороду за оформлення кредитного договору в розмірі 0,5 % від суми кредиту, тобто банк встановив винагороду за дії, які здійснює на власну користь (оформлення кредитного договору позичальнику), що суперечить приписам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також положенням пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, тому вказаний пункт договору є нікчемним і суд застосовує наслідки недійсності цієї частини правочину. Враховуючи, що платіж у розмірі 250,00 дол. США (винагорода передбачена пунктом 4.6 договору) був сплачений саме при погашенні процентів за користування кредитом, суд зараховував ці кошти саме в рахунок сплати процентів. Отже, остаточно суд стягнув з відповідача на користь позивача проценти за користування кредитом у розмірі 12 053,91 дол. США. Суд вважав, що не підлягає до задоволення позовна вимога про стягнення з відповідача пені, оскільки до позивача вже застосована цивільно-правова санкція за порушення строку виконання грошового зобов`язання у вигляді штрафу у розмірі 10,66 доларів США - штраф (фіксована частина); 2 004,39 доларів США - штраф (процентна складова). Оскільки відповідачі поручителі кожен за окремим договором поруки, заборгованість за договором суд стягнув з них солідарно, при цьому не передбачаючи солідарне зобов`язання між самим поручителями. Доводи відповідачів стосовно припинення поруки суд не взяв до уваги, оскільки позивач звернувся до суду протягом 6 місяців з дня направлення ним вимоги про дострокове повернення кредиту, тобто з дотриманням строку, який передбачений у частині 4 статті 559 ЦК України. Так само суд не взяв до уваги доводи поручителів про припинення їх зобов`язань за періодичними платежами, оскільки позивач просив суд не стягнути поточну заборгованість за кредитом з позичальника, а скористався своїм прав на дострокове повернення всієї суми кредиту відповідно до умов договору та закону.
Постановою апеляційного суду Волинської області від 13 вересня 2018 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 2 липня 2018 року в даній справі залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що доводи апеляційної скарги щодо необхідності подальшого зменшення розміру відсотків за рахунок списання їх банком є безпідставними, оскільки позивач заперечує вчинення такої юридично значимої дії як прощення боргу і відповідач ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами протилежне. Будь-яких листів із банку, інформації щодо сплати податку на доходи фізичних осіб суду не надано. Списання нарахованих відсотків на рахунок № 3800 «Валютна позиція банку» за даними бухгалтерського обліку не свідчить про прощення боргу кредитором, який проявляє активну позицію та звернувся із даним позовом в суд. У призначенні відповідних платежів не йде мова про прощення боргу, а зазначається про суми невизнаних доходів за обезціненими кредитами. Судом першої інстанції правильно враховано висновок експерта в частині факту неправильно визначеної суми ануїтетного платежу та реальної процентної ставки, зокрема зменшено розмір заборгованості за процентами до 12303,91 дол. США.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 липня 2018 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 13 вересня 2018 року залишено без змін.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Установивши, що з вини боржника виникла заборгованість за кредитним договором, суди першої та апеляційної інстанції встановили фактичні обставини страви та дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором та процентів за користування кредитом. Доводи касаційної скарги про те, що у вказаній справі проведено економічну експертизу, висновком якої від 23 лютого 2018 року № 33 встановлено розмір суми заборгованості за відсотками за користуванням кредитом в сумі 2 666, 03 дол. США внаслідок неправильного облікування сплачених сум та списання банком 9 637,88 дол. США, а відповідач розцінює таке списання як прощення боргу відповідно до статей 509, 605 ЦК України не заслуговують уваги. Так як, судами першої та апеляційної інстанції при постановлені судового рішення враховано висновок експерта в частині факту неправильно визначеної суми ануїтетного платежу та реальної процентної ставки, у зв`язку з чим, зменшено розмір заборгованості за процентами до 12303,91 дол. США.
Постановою Волинського апеляційного суду від 18 березня 2021 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 липня 2018 року в даній справі залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції правильно враховано висновок експерта в частині факту неправильно визначеної суми ануїтетного платежу та реальної процентної ставки, зокрема, зменшено розмір заборгованості за процентами до 12303,91 дол. США. Разом з тим не можна вважати встановлений факт збільшення обсягу відповідальності поручителів, про що зазначає відповідач ОСОБА_3 в апеляційній скарзі. Так, з кредитного договору, укладеного між банком та відповідачкою ОСОБА_1 убачається, що невід`ємною частиною договору є додаток №1, відповідно до якого встановлено графік погашення кредиту, відсотків і винагороди. Згідно із даним додатком встановлений ануїтентний платіж в сумі 846 дол. США щомісячно. Враховуючи, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поручилися за виконання боржником даного кредитного договору згідно графіка погашення кредиту в повному обсязі, і лише під час проведення експертизи було виявлено помилку і неправильне нарахування відсотків, то в даному випадку відсутнє збільшення обсягу відповідальності поручителів. Доводи апеляційної скарги про припинення поруки не заслуговують на увагу. Порука припиняється після закінчення строку, встановленому в договорі поруки. З матеріалів справи вбачається, що в даному випадку позивач скористався своїм правом на дострокове повернення всієї суми кредиту відповідно до умов договору, зокрема, підпункту «а» пункту 2.3.3, внаслідок чого змінив строк виконання зобов`язання, зазначивши, що суму боргу слід погасити протягом п`яти днів з дня отримання повідомлення, яке було надіслано відповідачам рекомендованим листом 31 серпня 2015 року, при цьому 05 січня 2016 року банк звернувся до суду з даним позовом, не пропустивши шестимісячний термін. Враховуючи, що позивач направив вимогу про дострокове повернення усієї суми боргу, а не просив стягнути поточну заборгованість, то так само безпідставним є твердження в апеляційній скарзі про припинення зобов`язань поручителів за періодичними платежами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 липня 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 18 березня 2021 року скасувати, направити справу на новий апеляційний розгляд, зупинити дію рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 липня 2018 року та постанови Волинського апеляційного суду від 18 березня 2021 року в частині стягнення з нього боргу як поручителя.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди при розгляді справи не взяли до уваги, що умовами договору кредитування передбачено погашення боргу шляхом щомісячних платежів. На момент висунення вимоги про стягнення всієї суми боргу - 29 серпня 2015 року мала місце прострочка низки платежів в сумі 18722,36 дол. США, порука щодо яких припинилась ще до висунення вимоги, оскільки строк їх сплати вже сплинув. Тим самим суди не застосували правові висновки Верховного Суду про те, що зміна строку виконання основного зобов`язання шляхом реалізації кредитором права на дострокове стягнення суми заборгованості не змінює строк чинності поруки, визначений сторонами у договорі поруки. Відповідно в частині чергових платежів, строк виконання яких минув до 29 серпня 2016 року на суму 18722,36 дол. США порука вже була припинена. Крім того, висновком експерта встановлено, що відсоткова ставка за договором становить не 16%, а 16,27%, а реальна навіть 17,64%. Він, як поручитель, зобов`язався відповідати перед банком за виконання зобов`язання в повному обсязі, серед якого сплата відсотків за користування кредитом в розмірі 16%. Отже суд повинен був врахувати фактичне збільшення процентної ставки без згоди поручителя та визнати у зв`язку з цим поруку припиненою та відмовити в позові до поручителів.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху. Встановлено для усунення недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Продовжено ОСОБА_3 строк на усунення недоліків касаційної скарги до 06 липня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_2 від сплати судового збору за подання касаційної скарги. Відкрито касаційне провадження у справі № 161/111/16. Витребувано справу з суду першої інстанції.
У вересні 2021 року матеріали цивільної справи № 161/111/16 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).