Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 307/3489/18
провадження № 61-13067св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 серпня 2019 року у складі судді Ніточко В.В. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Готра Т. Ю., Мацунич М. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільним та визнання права власності на ідеальну частку нерухомого майна.
Позовні вимоги мотивовано тим, що шлюб між сторонами укладений 01 березня 1994 року, розірваний 16 травня 2011 року.
За період шлюбу, а саме, з березня 1997 року по травень 2011 року сторонами побудовано житловий будинок, який знаходиться на земельній ділянці загальною площею 174,4 кв. м. по АДРЕСА_1 .
Будівництво здійснено згідно із будівельним паспортом, виданим у 1993 році на ім`я відповідача ОСОБА_2 .
Факт будівництва будинку сторонами у шлюбі підтверджено і органом місцевого самоврядування - Добрянською сільської радою, яка надала довідку № 452 від 21 березня 2011, в якій зазначено, що будинок побудований ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Починаючи з 2011 року між сторонами існував конфлікт. Відповідач ОСОБА_2 , маючи на меті перешкодити проживанню позивача та дітей у спірному будинку, 02 березня 2013 року навмисно розбив у кімнаті капітальну стіну, зняв двері, стелі і перекриття, відрізав лічильник від лінії електропередачі, поламав труби водо- та теплопостачання, що унеможливило проживання у цьому будинку.
Через певний час ОСОБА_2 відновив капітальну стіну, двері, стелі і перекриття, відновив електропостачання у будинок, водо- та теплопостачання та 29 листопада 2013 року зареєстрував за собою право власності на даний будинок з господарськими спорудами, розташований в АДРЕСА_1 , і який є спільною сумісною власністю сторін.
Наразі відповідач проживає у спірному будинку та здійснює там підприємницьку діяльність.
Також відповідач зареєстрував право власності на земельну ділянку, призначену для обслуговування спірного будинку.
Про зазначену обставину позивач довідалась у липні 2017 року, отримавши відповідну інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Зважаючи на те, що позивач залишається співвласником цього нерухомого майна, реєстрація права власності за відповідачем, як номінальним власником, створює умови для можливого порушення прав позивача шляхом відчуження цього майна, оскільки в зазначеному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про неї, як про співвласника.
Водночас, позивач вважає, що має право на виділ належної їй частки у спірному нерухомому майні в натурі та право на розпорядження нею.
З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила:
визнати житловий будинок та господарські споруди, розташовані на земельній ділянці, кадастровий номер 2124482500:02:001:0127, за адресою:
АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 227229521244, об`єктом спільної сумісної власності, набутої сторонами у шлюбі;
визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частину у цьому майні.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тячівського районного суду від 27 серпня 2019 року, яке залишене без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 07 липня 2021 року, позов задоволено.
Визнано житловий будинок та господарські споруди, що розташовані на земельній ділянці, кадастровий номер 2124482500:02:001:0127, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 227229521244, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частки житлового будинку та господарських споруд, що розташовані на земельній ділянці, кадастровий номер 2124482500:02:001:0127, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 227229521244.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони як подружжя під час перебування у зареєстрованому шлюбі набули майно, а саме житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , в якому проживали. Позивачем не пропущена позовна давність, оскільки відповідачем не спростовано те, що позивач дізналася про реєстрацію спірного майна за відповідачем лише 19 липня 2017 року.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 серпня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 липня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в порушення вимог статей 89, 263 ЦПК України, зробив висновок про наявність обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи на підставі недопустимих доказів, водночас не прийняв до уваги докази, достовірність яких не викликає сумніву. Суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі №308/2695/16-ц, від 03 грудня 2018 року у справі N525/511/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі N496/6067/15-ц, від 06 листопада 2019 у справі N682/735/18, чим порушили: частини другу та третю статті 331 ЦК України, якою встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна); частину четверту статті 267 ЦК України, за якою сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Суди не врахували, що на момент фактичного розпаду сім`ї і розірвання шлюбу готовність будинку була лише 50 відсотків, що будинок був фактично добудований і у відповідача виникло право власності на будинок, лише через два роки після розірвання шлюбу, а позивачем пропущена позовна давність, адже вона вже зверталася до суду з вимогою по суті про поділ цього ж майна подружжя ще у 2013 році. Суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі неналежних доказів, а саме: акту обстеження матеріально- побутових умов ОСОБА_1 , заяви ОСОБА_2 від 16 вересня 2011 року, надісланої ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням, заяви ОСОБА_1 на ім`я начальника УМВС України в Закарпатській області від 24 липня 2013 року, акту опису майна, довідки виконкому Добрянської сільської ради №1429 від 02 грудня 2010 року. У всіх вище наведених судом «доказах» не тільки абсолютно відсутні дані про готовність будинку на момент реєстрації шлюбу і на момент його розірвання (без чого не можливо визначити навіть, реальний розмір долі позивача), але і самі «докази» мають суб`єктивний, однобічний, недооформлений та замовний характер. В обидвох актах відсутні дати їх складення, в акті обстеження навіть зазначено, що його складено зі слів позивача; техпаспорт на ім`я позивача вже був відхилений Тячівським районним судом ще 03 жовтня 2013 року як проект, що свідчить лише про поточну інвентаризацію, заява ОСОБА_1 від 24 липня 2013 року складена через два роки після розірвання шлюбу, а в рішенні Тячівського районного суду від 07 жовтня 2013 року у цивільній справі № 307/2925/13-ц за позовом ОСОБА_1 вказано, що на момент розгляду справи, тобто навіть через два роки після розірвання шлюбу, готовність будинку була лише близько 50%. Експлуатація елементів будинку можлива лише при умові проведення їх ремонту. В будинку відсутні внутрішні комунікації, зовнішнє та внутрішнє оздоблення, підлога, сантехнічні пристрої, тощо. Суди не застосували як преюдицію рішення Тячівського районного суду від 7 жовтня 2013 року по цивільній справі № 307/2925/13-ц. Суд першої інстанції посилається як на доказ стану будинку на момент розірвання шлюбу в 2011 році на фотографії будинку, зроблені в 2013 році та в 2018 році, тобто на фотографії, вчиненні вже після виконання відповідачем великого обсягу робіт самостійно після розірвання шлюбу. Суд апеляційної інстанції не усунув порушення, допущені судом першої інстанції. Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, за визначених законом умов може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому суд може визнати право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін. Саме такі правові висновки викладені у вищевказаних постановах Верховного Суду. Шлюб між сторонами розірваний у травні 2011 року. Будівництво будинку закінчено у серпні 2013 року, він зданий в експлуатацію 31 жовтня 2013 року, що підтверджується декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, право власності на будинок зареєстровано за відповідачеві 29 листопада 2013 року. Отже, з 29 листопада 2013 року, не перебуваючи у шлюбі, відповідач став одноособовим власником будинку. Суди не мали належних підстав для визнання об`єкта спільною сумісною власністю, будівництво якого почалося задовго до шлюбу та яке було суттєво збільшено після розірвання шлюбу, і право особистої власності на яке виникло в особи майже через два роки після розірвання шлюбу і чотири роки після фактичного припинення шлюбних відносин. Перебіг позовної давності за вимогою позивача про поділ майна подружжя розпочався ще 12 серпня 2013 року, тобто з дня пред`явлення нею іншого позову про поділ майна подружжя (того ж будинку, який є предметом спору і в цій справі). Позовна заява у даній справі подана з пропуском позовної давності, без клопотання про її поновлення, без надання доказів поважності причин пропуску. Твердження позивача про незнання нею про порушення її прав, а з ним і висновки суду першої та апеляційної інстанції з цього приводу, спростовуються наявними в матеріалах даної справи рішенням Тячівського районного суду від 07 жовтня 2013 року, в якому наведено особисте твердження позивача про те, що «...вона позбавлена можливості визначити свою частку в спільному сумісному майні та розпоряджатись ним, що порушує надане їй статтею 317 ЦК України право розпорядження своїм майном», та в деякій мірі також її позовною заявою від 28 серпня 2012 року та постановою Тячівського районного суду по адміністративній справі № 711/9009/2012 від 19 листопада 2012 року, якою теж відмовлено в задоволенні позовної вимоги про скасування рішення Добрянської сільради про передачу відповідачу у власність земельної ділянки, на якій споруджений будинок.
Позиція інших учасників справи
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що касаційна скарга не спростовує презумпції спільного майна, набутого у шлюбі. Навпаки позивач мала б отримати 2/3 цього будинку, оскільки вона і її родичі фінансували та вели його будівництво, а крім того, вона ще й виховувала та доглядала двох дітей, на яких відповідач сплачував по 400 грн аліментів, котрими можна було покрити 10 % витрат на дітей. Відповідач, доводячи підробленим висновком спеціаліста 50 % готовності будівництва у іншому судовому спорі, через декілька місяців після завершення судового спору, в жовтні 2013 року, подав до ДАБІ декларацію про готовність спільно побудованого житлового будинку до експлуатації, що вказує на недобросовісність скаржника, оскільки він не залучав позивача до підписання цієї декларації, не вказував відомості про неї як співвласника, не повідомляв її про цю обставину (подачу декларації про завершення будівництва і готовності будинку до експлуатації, тощо) і цим фактом довів, що вводив в оману суд про стан незавершеного будівництва підробленим висновком спеціаліста. Презумпція віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подав заперечення на відзив на касаційну скаргу, в якому просив врахувати їх при ухваленні рішення та повністю задовольнити касаційну скаргу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
У серпні 2021 року матеріали цивільної справи № 307/3489/18 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 06 серпня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 308/2695/16-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі № 496/6067/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 682/735/18 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 березня 1994 року про 16 травня 2011 року, який розірвано за рішенням Тячівського районного суду.
Згідно рішення Добрянської сільської ради від 24 лютого 1992 року ОСОБА_2 виділено земельну ділянку під будівництво, площею 0,15 га, в АДРЕСА_2 , та згідно акту відведено її в натурі, площею 700 кв. м.
Із копії будівельного паспорту на забудову земельної ділянки забудовника ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 , вбачається, що він виданий в 1993 році.
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_1 фактично проживає в АДРЕСА_2 , є розлученою і проживає разом із сином та дочкою у спірному будинку. Будівельний паспорт на будівництво виданий у 1993 році, але будівництво будинку розпочато у 1997 році. З 2000 року сім`я проживає у даному будинку. На теперішній час будинок незавершений будівництвом і з 1994 року сім`я користується земельною ділянкою.
У довідці виконкому Добрянської сільської ради № 1429 від 02 грудня 2010 року зазначено, що згідно запису погосподарської книги № 9 особовий рахунок № НОМЕР_1 , рахується недобудований житловий будинок, який розміщений в АДРЕСА_2 , власниками якого є подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . За дворогосподарством закріплена земельна ділянка, площею 0,25 га і у будинку постійно проживає сім`я ОСОБА_3 , а саме, ОСОБА_2 - чоловік, ОСОБА_1 - дружина, ОСОБА_4 - дочка, ОСОБА_2 - син.
Рішенням Добрянської сільської ради № 118 від 25 липня 2012 року, ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, площею 0,10 га, в АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Із інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що ОСОБА_2 з 29 листопада 2013 року є власником житлового будинку в АДРЕСА_1 .
Правовстановлюючі документу на спірний будинок та земельну ділянку видані на ім`я ОСОБА_2 .
Згідно звіту від 21 липня 2017 року про оцінку майна - житлового будинку АДРЕСА_2 його вартість становить 711 356,00 грн.