Постанова
Іменем України
20 травня 2022 року
м. Київ
справа № 369/11031/17
провадження № 61-16871св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Управління комфортом», ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду
від 15 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління комфортом» (далі - ТОВ «Управління комфортом»), ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтований тим, що з 14 червня 2016 року вона працювала на посаді менеджера по роботі з клієнтами у ТОВ «Управління комфортом», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказувала, що 01 серпня 2017 року її переведено до ТОВ «Управління комфортом», яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
11 вересня 2017 року її звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої
статті 40 КЗпП України у зв`язку зі змінами в організації праці та реорганізацією підприємства.
Проте таке звільнення відбулось з порушенням вимог статей 42, 49? КЗпП України, оскільки роботодавець не дотримав вимогу закону про попередження працівника про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення та не запропонував їй вакантні посади на підприємстві. Крім того, позивачка мала переважне право на залишення на роботі, оскільки вона є матір`ю двох дітей.
Зазначала, що незаконними діями відповідача їй заподіяно моральну шкоду, оскільки вона була змушена вживати додаткових заходів для організації власного життя. Внаслідок незаконних дій відповідача вона втратила душевний спокій, постійно перебувала у роздратованому стані, не мала засобів для забезпечення належного рівня життя своїм дітям.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати незаконним наказ від 11 вересня 2017 року № 16-К про її звільнення з 11 вересня 2017 року
за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, поновити її на посаді менеджера по роботі з клієнтами у ТОВ «Управління комфортом», стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту набрання чинності рішенням суду, відшкодувати моральну шкоду у розмірі 16 000,00 грн.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що роботодавець при звільненні позивачки дотримався вимог трудового законодавства в частині попередження про наступне звільнення, крім того, вакантні посади за відповідною професією чи спеціальністю, які могли бути запропоновані ОСОБА_1 , на підприємстві відсутні, тому роботодавець мав законні підстави для розірвання трудового договору з позивачкою на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимоги про поновлення на роботі.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2019 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині визнання незаконним наказу про звільнення позивачки та поновлення її на роботі, оскільки звільнення позивачки проведено відповідачем на законних підставах з дотриманням встановленого законом порядку, а також в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки ці вимоги є похідними від вимоги про поновлення позивачки на роботі, і їхнє задоволення прямо залежить від встановлення факту незаконності звільнення позивачки.
Постановою Верховного Суду від 02 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня
2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційний суд скасовуючи постанову апеляційного суду, виходив з того, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводам апеляційної скарги про те, що позивачці не запропоновано всі вакантні посади, які існували у роботодавця на момент її звільнення. Крім того, не надав оцінку штатному розпису ТОВ «Управління комфортом», що міститься у матеріалах справи, в якому визначено кількість посад,
у тому числі вказані вакантні посади, станом на кінець дня 11 вересня 2017 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_4 , задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано незаконним наказ ТОВ «Управління комфортом» від 11 вересня 2017 року
№ 16-К про звільнення ОСОБА_1 з посади менеджера по роботі з клієнтами
з 11 вересня 2017 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді менеджера по роботі з клієнтами у ТОВ «Управління комфортом». Стягнуто з ТОВ «Управління комфортом» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 12 вересня 2017 року
по 15 вересня 2021 року в сумі 230 579,67 грн з вирахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Відшкодовано ОСОБА_1 за рахунок ТОВ «Управління комфортом» моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що на час звільнення позивачки
ТОВ «Управління комфортом» не пропонувало ОСОБА_1 наявні вакантні посади згідно зі штатним розписом станом на 11 вересня 2017 року, тому звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40
КЗпП України, є незаконним.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду
від 15 вересня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 316/969/16-ц (провадження № 61-38003св18), від 27 липня 2021 року у справі № 659/50/20 (провадження № 61-517св21), від 27 вересня 2021 року у справі № 452/2056/18 (провадження № 61-6712св20), Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17. Також, у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України) як на підставу оскарження судового рішення. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411
ЦПК України).
Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Встановлені судами обставини
27 березня 2017 року рішенням власника ТОВ «Управління комфортом» № 1/3 «Про внесення змін до штатного розпису ТОВ «Управління комфортом» вирішено
з 11 вересня 2017 року скоротити посаду менеджера по роботі з клієнтами у зв`язку з реорганізацією та зміною в організації виробництва ТОВ «Управління комфортом». Директора ТОВ «Управління комфортом» зобов`язано провести зміни у штатному розписі згідно з цим рішенням, повідомити наступних працівників, які будуть прийняті на посаду менеджера по роботі з клієнтами, про зміни в штатному розписі
з 11 вересня 2017 року.
28 березня 2017 року ТОВ «Управління комфортом» видано наказ № 4 «Про зміну в організації праці та реорганізації підприємства ТОВ «Управління комфортом», яким внесено зміни до штатного розпису ТОВ «Управління комфортом» з 11 вересня
2017 року, скорочено одну штатну одиницю менеджера по роботі з клієнтами; зазначено про необхідність не пізніше ніж за два місяці попередити працівників
ТОВ «Управління комфортом» про можливе їх вивільнення та запропонувати працівникам, що підпадають під скорочення штату, переведення за їх згодою на інші вакантні посади. У разі відмови від переведення або браку вільних посад підготувати документи для скорочення відповідних працівників та звільнення їх за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (т. 1, а. с. 73).
28 березня 2017 року ТОВ «Управління комфортом» видано наказ № 4/1 «Про внесення змін до штатного розпису ТОВ «Управління комфортом», яким внесено зміни до штатного розпису ТОВ «Управління комфортом» із 11 вересня 2017 року: скорочено одну штатну одиницю - менеджера по роботі з клієнтами; зазначено про необхідність у разі прийняття інших співробітників на посаду менеджера по роботі з клієнтами, у період із 28 березня 2017 року по 11 вересня 2017 року, повідомляти їх про скорочення штатної одиниці; штатний розпис у новій редакції введено в дію
з 11 вересня 2017 року.
27 липня 2017 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття її на роботу на посаду менеджера по роботі з клієнтами з 01 серпня 2017 року.
27 липня 2017 року ТОВ «Управління комфортом» видано наказ № 11-К, яким
ОСОБА_1 прийнято на посаду менеджера по роботі з клієнтами з 01 серпня