Постанова
Іменем України
20 травня 2022 року
м. Київ
справа № 490/3703/19
провадження № 61-1670св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2020 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Царюк Л. М., Яворської Ж. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником 77/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських та побутових споруд АДРЕСА_1 , з яких:
- 54/100 часток зазначеного житлового будинку належитьйому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 вересня 2007 року, виданого Першою миколаївською державною нотаріальною конторою, реєстровий № 5-929;
- 69/400 часток зазначеного житлового будинку належить йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04 березня 2016 року, виданого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Швейновою Н. С., реєстровий № 71;
- 23/400 частки зазначеного житлового будинку належать йому на підставі договору дарування від 22 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Швейновою Н. С., реєстровий № 108.
ОСОБА_2 є власницею 23/100 часток вказаного житлового будинку з відповідною часткою господарських та побутових споруд на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 березня 2014 року, виданого Першою миколаївською державною нотаріальною конторою, реєстровий № 5-135.
Рішенням Центрального районного народного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 1988 року у справі № 2-3-1451/1988, сторонами за позовом у якій були правопопередники сторін, здійснено розподіл спірного житлового будинку в натурі та виділена окрема частка будинку у складі конкретно визначених приміщень та споруд, з визнанням права власності за ОСОБА_5 , спадкоємцем якого є він, в цілому на 27/50 часток зазначеного житлового будинку. ОСОБА_6 , правонаступником якої є відповідач ОСОБА_2 , та ОСОБА_7 , правонаступником якого є він, виділено в натурі конкретно визначені приміщення в житловому будинку та господарські споруди, що складали 23/50 часток житлового будинку.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 05 листопада 2014 року у справі № 2-2700/11 задоволено позов ОСОБА_7 , спадкоємцем якого є він, до ОСОБА_8 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , про реальний поділ житлового будинку та проведено реальний розподіл 46/100 часток спірного житлового будинку із господарськими та побутовими спорудами, а саме:
- ОСОБА_2 з ідеальною часткою 23/100 виділено у житловому будинку літ. «А»: кухню 2-1 площею 9,1 кв. м, ванну кімнату 2-2 площею 2,4 кв. м, житлову кімнату 2-3 площею 9,5 кв. м, всього загальною площею - 21,0 кв. м , в тому числі житлова площа - 9,5 кв. м, а також надвірні будівлі та споруди: 67/100 часток літньої кухні літ. «И», 1/4 частку замощення № 1, 1/4 частку водного крану № 2, 1/4 частку басейну № 3, 1/4 частку воріт № 5;
- ОСОБА_7 з ідеальною часткою 23/100 виділено у житловому будинку літ. «А»: житлову кімнату 2-4 площею 17,3 кв. м., а також надвірні будівлі та споруди: 42/100 частки сараю літ. «Б», 1/2 частку вбиральні літ. «Г», душ літ. «Д», літню кухню літ. «З», 33/100 частки літньої кухні літ. «И», 1/4 частку замощення № 1, 1/4 частку водного крану № 2, 1/4 частку басейну № 3, 1/4 частку воріт № 5.
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2017 року у справі № 490/4328/16-ц за його позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком зобов`язано ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні, та звільнити від власних речей нерухоме майно: житлову кімнату 2-4 площею 17,3 кв. м, сарай літ. «Б», літню кухню літ. «З», душ літ. «Д», вбиральню літ. «Г» у житловому будинку АДРЕСА_2 . Однак, зазначене судове рішення відповідач не виконала.
Крім ОСОБА_2 , у частині житлового будинку АДРЕСА_2 , що належить йому на праві власності, проживають також ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Посилаючись на те, що відповідачі продовжують протиправно користуватися господарськими та побутовими спорудами, які належать йому на праві власності, на підставі статей 319, 361, 383, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 116, 150, 155 Житлового Кодексу України (далі - ЖК України), ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив усунути йому перешкоди у користуванні житловою кімнатою 2-4 площею 17,3 кв. м у житловому будинку літ. А, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з житлової кімнати 2-4 площею 17,3 кв. м без надання іншого житлового приміщення; та звільнити від речей господарські та побутові споруди, а саме: 42/100 частку сараю літ. Б, літню кухню літ. З, 33/100 частки літньої кухні літ. И, душ літ. Д, вбиральню літ. Г.
У травні 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування житловим будинком.
На обґрунтування позовних вимог зазначали, що після ухвалення рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 05 листопада 2014 року жодна із сторін не вчинила дій, спрямованих на реєстрацію речових прав, набутих щодо виділеного в натурі майна на підставі цього рішення, а тому вважали, що відповідно до частини другої статті 331 ЦК України набуті за рішенням суду речові права на нерухоме майно у сторін не виникли. Крім того, зазначеним судовим рішенням не були остаточно визначені реальні частки сторін. Шилову належить 77/100 ідеальних, а не реальних часток спірного домоволодіння, оскільки жоден правовстановлюючий документ на право власності ОСОБА_1 не містить конкретних приміщень домоволодіння, а зазначено лише ідеальні частки. У кімнаті 2-4 знаходяться невід`ємні поліпшення, зроблені ОСОБА_2 та її сином ОСОБА_8 у період користування цією кімнатою.
Після смерті ОСОБА_7 правовідносини між ним та ОСОБА_2 щодо виділу житлової кімнати 2-4 припинилися, оскільки вони не допускають правонаступництва. Наведене підтверджується ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 червня 2015 року у справі № 490/790/15-ц, якою закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та виселення на підставі пункту 6 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Між сторонами існує спір щодо встановлення порядку володіння та користування житловою кімнатою 2-4, площею 17,3 кв. м, спірна кімната має вхід лише з кімнати 2-3, яка перебуває у користуванні родини ОСОБА_9 безперервно з 1988 року і входить до складу ізольованого приміщення квартири № 2 у вказаному житловому будинку, загальною площею 38,3 кв. м, житловою - 26,8 кв. м. ОСОБА_1 ніколи не користувався цією кімнатою та не має потреби проживати в ній, а спір виник лише у зв`язку з неприязними стосунками між сусідами в 2013 році. У 2004 році в квартиру № 2 вселилася і дочка співвласника ОСОБА_3 , яка зареєструвала своє постійне місце проживання в 2017 році та як член сім`ї власника має право користування житловими приміщеннями квартири № 2 , зокрема і кімнатою 2-4. Виділ кімнати 2-4 в натурі є неможливим без втрати її цільового призначення, оскільки тоді це приміщення стане непридатним для проживання. Крім того, одночасно стане непридатною для проживання і кімната 2-3, площа якої становить 9,5 кв. м, що значно менше мінімально встановленого розміру житлового приміщення згідно з житловим законодавством. У 2015 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник новий спір, який ОСОБА_1 помилково пов`язує з правами спадкодавця на виділ кімнати 2-4 в цілому, однак зі змісту судових рішень, ухвалених у справі № 490/4328/16-ц слідує, що той спір не стосувався реального поділу кімнати 2-4 в натурі, а рішення лише встановлювало обов`язок ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні ідеальними частками, зокрема кімнатою 2-4.
У березні 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою про зміну предмета позову, у якій, посилаючись на те, що будинок
АДРЕСА_1 є спільною частковою власністю сторін та неподільною річчю; реальний поділ зазначеного домоволодіння у натурі не відбувався; ОСОБА_1 не має права володіння у спірному майні, а тому припинення його права власності на квартиру № 2 не завдасть йому істотної шкоди, у зв`язку з чим просили:
- встановити порядок користування житловим будинком
АДРЕСА_1 шляхом виділення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у користування житлової кімнати 2-4 площею 17,3 кв. м, житлової кімнати 2-3 площею 9,5 кв. м, кухні 2-1 площею 9,1 кв. м, ванної кімнати 2-2 площею 2,4 кв. м, які разом складають ізольоване помешкання - квартиру № 2 , загальною площею 38,3 кв. м, житловою площею 26,8 кв. м. у вказаному житловому будинку;
- припинити право власності ОСОБА_1 на 77/100 часток ізольованого помешкання квартири № 2 у вказаному домоволодіння зі сплатою грошової компенсації у розмірі 19 179,70 грн вартості вказаного ізольованого приміщення;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на 77/100 часток ізольованого помешкання - квартири АДРЕСА_5 .
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2019 року справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування житловим будинком та справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення об`єднано в одне провадження та присвоєно № 490/3703/19.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.
Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні житловою кімнатою 2-4 площею 17,3 кв. м у житловому будинку літ. «А» за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 із житлової кімнати 2-4 площею 17,3 кв. м без надання іншого житлового приміщення.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що реальний поділ будинку АДРЕСА_1 відбувся ще між правопопередниками сторін на підставі рішення Центрального районного народного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 1988 року щодо виділу в натурі ОСОБА_5 27/50 часток домоволодіння та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 05 листопада 2014 року. Право спільної часткової власності сторін на приміщення кімнати 2-4 в житловому будинку літ. «А» припинено рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 05 листопада 2014 року унаслідок виділу зазначеної кімнати ОСОБА_7 , правонаступником якого є позивач. Факт смерті одного з учасників у справі про поділ спільного майна ( ОСОБА_7 ), яке є спільною частковою власністю, не скасовує дію відповідного рішення суду і не припиняє його дію для інших учасників справи та їх правонаступників. Тому на дату звернення з позовами до суду, право спільної часткової власності на спірний житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами, відповідно до положень статті 367 ЦК України припинилося, і до кожного із співвласників - ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , перейшли у власність частини житлових та нежитлових приміщень, які відповідали їхнім часткам у складі конкретних приміщень, як це визначено наведеними вище рішеннями судів. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2016 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2017 року, підтверджено безпідставність користування ОСОБА_2 та її родиною
кімнатою 2-4 площею 17,3 кв. м.
Положення частини другої статті 331 ЦК України не регулюють спірні правовідносини, оскільки у зазначеній справі спір виник не з приводу права на новостворене майно. Не вчинення дій щодо реєстрації майна після поділу об`єкту нерухомого майна або виділу його частки не виключає правові наслідки такого поділу та виділу, зважаючи на те, що в силу пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не є підставою виникнення цивільних прав, а є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ураховуючи, що спільна часткова власність на об'єкт нерухомого майна - домоволодіння АДРЕСА_6 , припинена у зв`язку з виділом частки одного із співвласників та надалі, проведенням поділу у натурі іншої його частки між співвласниками, суд дійшов висновку, що зазначене виключає можливість вирішення питання про припинення за рішенням суду права ОСОБА_1 на частку у цьому майні на вимогу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Оскільки такий спосіб захисту цивільних прав як встановлення порядку користування спірним домоволодінням можливий лише за умова наявності спільної власності на житловий будинок, суд також вважав відсутніми правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим будинком АДРЕСА_1 . Додатково зауважив, що ОСОБА_3 не є власником домоволодіння, а тому не має права на звернення до суду з такими вимогами.
Установивши, що між сторонами склалися неприязні стосунки, відповідачі проживають у кімнаті 2-4 без згоди власника - ОСОБА_1 , не були та не є членами його сім`ї, не допускають ОСОБА_1 до належного йому житлового приміщення; ОСОБА_2 є власником інших приміщень у цьому ж житловому будинку, має постійне зареєстроване місце проживання за іншою адресою: с. Благодатне, Бобринецького району, Кіровоградської області; протиправність зайняття ОСОБА_2 спірної кімнати та порушення прав ОСОБА_1 встановлено рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 жовтня 2016 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 17 травня 2017 року, у справі № 490/4328/16-ц; ОСОБА_3 вселилася до кімнати 2-4 у житловому будинку літ. «А» та зареєструвала своє місце проживання у 2017 році без згоди позивача, після ухвалення судами рішень щодо відновлення його прав на це приміщення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 про усунення йому перешкод у користуванні спірною кімнатою шляхом виселення з неї відповідачів є правомірними та підлягають задоволенню, таке втручання у права відповідачів є пропорційним та переслідує легітимну мету в контексті приписів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , у якій вона просила скасувати рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 вересня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року, ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову та про задоволення зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального праватапорушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначила пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України у постанові від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц та від 20 листопада 2019 року у справі № 344/8200/14-ц.
Касаційна скарга заявника у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суди правильно встановили, що суть правовідносин сторін зводиться до спору про право на житлову кімнату 2-4 у житловому будинку АДРЕСА_2 , в якій заявник фактично проживає з 1988 року. Під час судового розгляду вона неодноразово акцентувала увагу суду, що за відсутності державної реєстрації у цілому права власності за ОСОБА_1 на кімнату 2-4 у житловому будинку літ. «А», що, на її думку, у позивача відсутні правові підстави заявляти свої права на вказану кімнату. Суди не врахували, що рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 05 листопада 2014 року у справі № 2-2700/11 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 , третя особа - ОСОБА_1 про реальний поділ житлового будинку, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 про припинення права власності на частку у спільній частковій власності та визнання права власності на частку в житловому будинку, не було виконано в частини проведення будівельних робіт, зокрема ОСОБА_7 не провів визначених судом робіт щодо переобладнання та перепланування поділеного майна, що в свою чергу унеможливило скасування реєстраційного номеру поділеного (спільного) об'єкта нерухомого майна з одночасним присвоєнням нових реєстраційних номерів поділеним (новоствореним) об'єктам, унаслідок чого права спільної часткової власності сторін на поділене майно не були припинені, а тому не виникло право власності на новостворені об'єкти нерухомого майна у кожної із сторін. Таким чином, в оцінці наявності/відсутності спільних часткових прав на спірну кімнату літ. 2-4, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ОСОБА_1 є повноправним власником вказаної кімнати, тобто набув право вимоги про виселення з цієї кімнати відповідачів, незалежно від того чи виконав він обов`язок щодо виконання визначених судом будівельних робіт для виділення цього майна зі спільного майна, що належало на праві спільної часткової власності, а також незалежно від обов`язку державної реєстрації прав на вказану кімнату в цілому. Мотивуючи рішення у частині прийняття спадщини суд, за аналогією частини четвертої статті 358 ЦК України, дійшов висновку, що вказана норма права поширюється не лише на договір між співвласниками щодо користування спільним майном, а й на випадки реального поділу майна за рішенням суду. На думку заявника, такий висновок суду є суперечливим, оскільки неможливо спочатку визнати спільні права припиненими (саме таких висновків дійшли суди), а після застосувати до спірних правовідносин положення статті 358 ЦК України.
Крім того, суд залишив поза увагою її посилання на те, що будівельні роботи з відокремлення кімнати 2-4 площею 17,3 кв. м від квартири АДРЕСА_4 , обов'язок проведення яких, на думку судів, увійшов до складу спадщини, призведуть до перетворення кімнати у приміщення не придатне для постійного проживання (відсутні комунікації), а житлова площа квартири № 2 буде зменшена до 9,5 кв. м, що порушуватиме вимоги житлового законодавства, а тому ефективним способом захисту житлових прав заявників має бути виплата ОСОБА_1 вартості частки у праві власності на кімнату 2-4 в порядку статті 365 ЦК України.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справи на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
Матеріали справи надійшли до Верховного Суду у травні 2021 року.
У травні 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилався на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.Зазначав, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 самовільно займають житлове приміщення, а саме кімнату 2-4 площею 17,3 кв. м, яка належить йому на праві власності, тому відсутні підстав для визначення порядку користування йому на праві власності кімнатою 2-4, що не є ні об`єктом спільної сумісної, ні спільної часткової власності сторін у справі. Реальний поділ житлового будинку проведений судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У червні 2021 року від ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив ОСОБА_1 , у якому вона просила відхилити доводи викладені ним у відзиві на касаційну скаргу та задовольнити подану нею касаційну скаргу, з викладених у ній підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є власником 77/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , з відповідною часткою господарських та побутових споруд, з яких:
- 54/100 часток зазначеного житлового будинку належитьйому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 вересня 2007 року, виданого Першою миколаївською державною нотаріальною конторою, реєстровий № 5-929, після смерті ОСОБА_5 ;
- 69/400 часток зазначеного житлового будинку належить йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04 березня 2016 року, виданого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Швейновою Н. С., реєстровий № 71, після смерті ОСОБА_7 ;
- 23/400 частки зазначеного житлового будинку належать йому на підставі договору дарування від 22 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Швейновою Н. С., реєстровий № 108, укладеного між ним та ОСОБА_10 , якій ця частка належала на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04 березня 2016 року, виданого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Швейновою Н. С., реєстровий № 72, після смерті ОСОБА_7 .
ОСОБА_2 є власницею 23/100 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 , з відповідною часткою господарських та побутових споруд,на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 березня 2014 року, виданого Першою миколаївською державною нотаріальною конторою, реєстровий № 5-135, після смерті ОСОБА_8 , якому ця частка належала на підставі свідоцтва про право на спадщину від 31 липня 2019 року після смерті ОСОБА_11 , яка отримала цю частку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 .
Домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , складається з двох - ізольованих квартир № 1 та № 2 з окремими входами, квартира № 1 у складі приміщень 1-1 - 1-3, коридору І, загальною площею 44,7 кв. м, квартира № 2 , що складається з приміщень 2-1 - 2-4.