Постанова
Іменем України
03 травня 2022 року
м. Київ
справа № 522/10385/19
провадження № 61-1676св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю, Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року у складі судді Донцова Д. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 червня 2020 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про позбавлення права користування квартирою АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позову посилався на те, що він постійно проживає з дружиною ОСОБА_3 у спірній квартирі, сплачує комунальні послуги, витрати з утримання житла. Реєстрація ОСОБА_2 у квартирі створює перешкоди в реалізації його прав щодо користування квартирою та призводить до зайвих витрат зі сплати житлово-комунальних послуг. Починаючи з 2012 року відповідач за місцем реєстрації не проживає, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про непроживання відповідача за місцем реєстрації понад встановлені статтею 71 Житлового кодексу Української РСР строки. Крім того, ОСОБА_1 не є належним позивачем у справі, оскільки ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_4 , яка є відповідальною особою, на ім`я якої відкрито особовий рахунок, померла у 1993 році, проте доказів про смерть ОСОБА_4 суду не надав.
Постановою Одеського апеляційного суду від 15 червня 2020 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував пояснення позивача та не дослідив належним чином наданий ним письмовий доказ про непроживання відповідача у спірному житлі з січня 2012 року, який не спростований судом. З урахування зазначених доказів, позивач довів належним чином, що відповідач втратив право користування спірним житлом.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, надалі уточненою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що він не був обізнаний про розгляд цієї справи у судах попередніх інстанцій. За місцем реєстрації не проживає, оскільки спірна квартира перебуває у непридатному для проживання стані, у квартирі відсутнє електро-водо та газопостачання. Він систематично сплачує кошти за комунальні послуги. Іншого власного житла не має. Надати докази на підтвердження зазначеного не мав можливості, оскільки не брав участі у розгляді справи. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач належним чином довів факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 Житлового кодексу Української РСР строки у спірній квартирі без поважних причин. Задовольняючи позов, апеляційний суд не оцінив позбавлення його права на користування єдиним житлом на предмет пропорційності та порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 465/7157/16, від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16. Крім того, зміст касаційної скарги свідчить, що підставою касаційного оскарження також є пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України (справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою) та пункт 1 частини 3 статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу).
У липні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якій ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
На обґрунтування відзиву посилається на те, що ніколи не перешкоджав відповідачу користуватись спірною квартирою, останній її добровільно залишив, майже 10 років не проживає у спірній квартирі без поважних на те причин, його особисті речі в квартирі відсутні, комунальні послуги не сплачує.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року зупинено дію постанови Одеського апеляційного суду від 15 червня 2020 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.
Суди встановили, що у кімнаті площею 24,60 кв. м., у квартирі спільного проживання АДРЕСА_1 , загальною площею 32,00 кв. м, зареєстровані дві особи: позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , що випливає із довідки з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію, виданої Виробничою дільницею № 6 Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський» від 13 червня 2019 року № 10120 (а. с. 8).
Кімната у квартирі АДРЕСА_1 не приватизована, належить до державного житлового фонду, особовий рахунок відкрито на ім`я ОСОБА_4 , яка не зареєстрована у встановленому законом порядку за зазначеною адресою (а. с. 8).
На підтвердження заявлених позовних вимог позивач подав акт про непроживання від 13 червня 2019 року, завірений начальником Виробничої дільниці №6 Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський», згідно з яким ОСОБА_2 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 з січня 2012 року до теперішнього час, його особисті речі у квартирі відсутні (а. с. 9).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд зазначив, що позивач, надавши акт про непроживання відповідача у спірній квартирі з 2012 року, належним чином довів, що відповідач втратив право користування спірним житлом.
З таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки суд дійшов його внаслідок порушення норм процесуального права.
Зокрема, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 не брав участі у розгляді справи у судах першої та апеляційної інстанцій та не мав можливості надати докази на спростування позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.