ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2022 року
м. Київ
справа № 750/9372/20
провадження № 51-5213км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Марчука О. П., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Сеник В. Г.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020275010000857, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 квітня 2021 року за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за касаційною скаргою захисника Антоненка В. В. на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 червня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року щодо ОСОБА_1,
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 червня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, призначених за вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 квітня 2021 року та даним вироком, ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.
Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 30 серпня 2020 року приблизно о 22:00, перебуваючи біля будинку № 86, що на вул. Освіти у м. Чернігові, підійшовши до потерпілого ОСОБА_2 та діючи умисно, повторно, з метою заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вдарив його по голові, після чого з кишені джинсів останнього відкрито викрав мобільний телефон "Apple iphone Xr 64 Gb Red" вартістю 13 050 грн, у зв`язку із чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі захисник Антоненко В. В., посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник вказує на те, що місцевим судом в порушенні вимог ст. 94 КПК України дано неправильну оцінку доказам, які були покладені в основу вироку. Зазначає, що досліджені в судовому засіданні докази не доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. Крім того, захисник наголошує, що протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28 вересня 2020 року є недопустимим доказом, оскільки, як видно зі змісту цієї слідчої дії впізнання відбувалось серед осіб, які були зображені в анфас, разом із цим потерпілий під час судового розгляду повідомив, що бачив особу, яка заволоділа його телефоном у профіль. На думку захисника вказане свідчить, що пред`явлення особи для впізнання було здійснено з порушенням норм КПК України, а показання потерпілого є сумнівними. Також захисник стверджує, що в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 було покладено показання потерпілого ОСОБА_3, які він надавав під час проведення слідчого експерименту 28 вересня 2020 року, що не відповідає положенням ч. 4 ст. 95 КПК України та свідчить про недопустимість цього доказу. Крім того захисник вказує, що в порушенні вимог процесуального закону у провадженні не було допитано єдиного свідка, свідчення якого мали значення. На думку захисника, суд апеляційної інстанції, не звернув належної уваги на допущені місцевим судом порушення й постановив рішення, яке не відповідає положенням, передбаченим ст. 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Засуджений ОСОБА_1, висловивши свої доводи на підтримання касаційної скарги, просив скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор, посилаючись на безпідставність доводів захисника, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційній скарзі захисника Антоненка В. В., оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку не підлягають.
При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги захисника Антоненка В. В. на підставах неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження у своєму рішенні навів докладні мотиви і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути провадження та дати правильну оцінку вчиненому.
За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисних дій, які виразилися у повторному, відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, тобто у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 186 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Доводи сторони захисту про непричетність ОСОБА_1 до вчинення вищевказаного кримінального правопорушення належним чином перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході судового провадження засуджений ОСОБА_1 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, визнав частково, повідомляв про те, що знайшов телефон та заперечував факт нападу на потерпілого ОСОБА_2 і заволодіння його телефоном.
Незважаючи на таку позицію засудженого, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання потерпілого ОСОБА_2 .
Показання потерпілого місцевий суд правильно визнав об`єктивними й обґрунтовано поклав їх в основу свого рішення, оскільки вони підтверджуються даними, що містяться у протоколі прийняття заяви від ОСОБА_2 31 серпня 2020 року по факту заволодіння належним йому мобільним телефоном, повідомленні директора ПТ "Ломбард 24" від 15 вересня 2020 року (щодо надходження від ОСОБА_4 в якості застави мобільного телефону iРhone імеі: НОМЕР_1 ; НОМЕР_2 ), протоколі огляду оптичного диску від 16 вересня 2020 року (відеозапис із камер відеонагляду з фасаду та приміщення ломбардного відділення де двоє чоловіків заходять до ломбарду та здають мобільний телефон, а після отримання коштів ділять їх між собою), протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 24 вересня 2020 року (свідок ОСОБА_4 впізнав ОСОБА_1, як свого знайомого, який вночі 31 серпня 2020 року попросив його здати до ломбарду мобільний телефон), протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28 вересня 2020 року (потерпілий ОСОБА_2 впізнав ОСОБА_1, як чоловіка, який 30 серпня 2020 року близько 22:00 год біля будинку № 86 по вул. Освіти у м Чернігові, застосовуючи до нього насильство, відкрито заволодів його мобільним телефоном, що знаходився в кишені штанів), протоколі проведення слідчого експерименту від 28 вересня 2020 року за участю потерпілого ОСОБА_2 (потерпілий розповів та на місці події показав про обставини, при яких у нього відкрито викрали мобільний телефон), повідомленні директора КП "Міськсвітло" (ділянка місцевості в районі будинку № 86 по вул. Освіти у м. Чернігові освітлюється з 20:08 до 01:00 та з 05:00 до 05:44, навпроти вказаного будинку встановлено три ліхтарі, аварій 30.08.2020 не було).
Уся сукупність зібраних у провадженні доказів була ретельно проаналізована судом, у тому числі й було проведено ретельний аналіз тверджень ОСОБА_1 про його непричетність до нападу на потерпілого ОСОБА_2 та відкрите заволодіння його майном, що дало можливість дійти обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення. Виходячи зі встановлених судом фактичних обставин, дії останнього за ч. 2 ст. 186 КК України кваліфіковано правильно.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК України місцевий суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у пред`явленому йому обвинуваченні.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів додержання судом вимог статей 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці діяння, в касаційній скарзі не наведено.
Ураховуючи викладене, доводи захисника Антоненка В. В. про непричетність ОСОБА_1 до вчинення умисних дій, які виразилися у повторному, відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого та відсутність відповідних доказів щодо вчинення зазначених дій останнім, колегія суддів касаційного суду вважає такими, що не відповідають дійсності.
Що стосується доводів захисника про недопустимість окремих письмових доказів, то суд касаційної інстанції дійшов наступного висновку.
За статтями 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та іншими законами України, у тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
Доводи захисника про недопустимість доказу, а саме протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28 вересня 2020 року, через те, що впізнання відбувалось серед осіб, які були зображені в анфас, однак потерпілий під час судового розгляду повідомив, що бачив особу, яка заволоділа його телефоном у профіль, є необґрунтованими.
Як видно із матеріалів провадження, протокол пред`явлення осіб для впізнання за фотознімками від 28 вересня 2020 року оформлений відповідно до приписів ст. 104 КПК України, а зазначена слідча дія проведена з дотриманням вимог ст. 228 цього Кодексу за участю потерпілого ОСОБА_2 і в присутності понятих ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яким було роз`яснено їхні процесуальні права та обов`язки.
У ході проведення пред`явлення особи для впізнання за фотознімками 28 вересня 2020 року потерпілий ОСОБА_2 впізнав особу ( ОСОБА_1 ), яка 30 серпня 2020 року близько 22:00 здійснив на нього напад та відкрито заволодів його мобільним телефоном.
Доводи захисника про те, що потерпілий не міг впізнати обвинуваченого, через те, що впізнання відбувалось серед осіб, які зображені в анфас, а потерпілий на місці злочину бачив його тільки у профіль є безпідставними, оскільки відповідно до протоколу впізнання, потерпілий впізнав ОСОБА_1 за загальними рисами обличчя.
Як вбачається з технічних записів судових засідань, які відбувалися у місцевому суді показання потерпілого ОСОБА_2 є логічними та підтверджуються іншими належними доказами у кримінальному провадженні. Причин обмовляти потерпілим засудженого ОСОБА_1 не було встановлено, а тому суд не мав підстав не довіряти показанням, які потерпілий надав суду.
Безпідставними виявилися і твердження захисника про недопустимість доказу -протоколу слідчого експерименту від 28 вересня 2020 року, через те, що в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 було покладено показання потерпілого ОСОБА_3, які він надавав під час зазначеної слідчої дії.
Колегія суддів касаційного суду перевіряючи зазначенні твердження бере до уваги висновки, викладені в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17 (провадження № 51-6070кмо19), зокрема про те, що показання і протокол слідчої дії є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК України.
Як вбачається із оскаржуваного вироку, місцевий суд в обґрунтування свого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України не посилався на показання потерпілого, які він надав під час проведення слідчого експерименту 28 вересня 2020 року, при цьому суд досліджуючи цей доказ здійснив його оцінку за правилами вищезазначеної статті КПК України.
Колегія суддів касаційного суду звертає увагу на те, що місцевий суд ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1, обґрунтував свої висновки відповідно до положень ч. 4 ст. 95 КПК України лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, та з урахуванням досліджених письмових доказів наданих учасниками провадження.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28 вересня 2020 року та протокол слідчого експерименту від 28 вересня 2020 року було отримано в порядку, встановленому процесуальним законом, а доводи захисника про те, що вищевказані докази є недопустимими не знайшли свого підтвердження.
Крім того, доводи захисника про те, що у провадженні не було допитано єдиного свідка ОСОБА_4, були предметом перевірку суду апеляційної інстанції, який дійшов висновку, що ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки місцевим судом вживалися заходи для виклику цього свідка у судові засідання, однак не дивлячись на те, що справа неодноразово відкладалася, вказаний свідок так і не з`являвся до суду. При цьому апеляційний суд врахував, що ОСОБА_4 не був очевидцем вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, колегія суддів касаційного суду погоджується із висновками апеляційного суду та також не вбачає допущення порушень вимог КПК України в частині того, що у провадженні не було допитано свідка ОСОБА_4 .
Що стосується доводів у касаційній скарзі захисника про порушення апеляційним судом вимог статей 419 КПК України, то вони є безпідставними.
Статтею 419 цього Кодексу передбачено, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, належним чином виконав вищевказані вимоги кримінального процесуального закону.
Переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, і залишив вирок без зміни. При цьому суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги захисника в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
Таким чином, у ході перевірки матеріалів провадження колегія суддів касаційного суду не встановила підстав для задоволення касаційної скарги захисника.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд не встановив, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд