Постанова
Іменем України
23 травня 2022 року
м. Київ
справа № 263/3930/16-ц
провадження № 61-12403св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 квітня 2019 року у складі судді Кулика С. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року у складі колегії суддів: Мироненко І. П., Лопатіної М Ю. В., Мальцевої Є. Є.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , про стягнення боргу.
Позовну заяву мотивовано тим, що 21 лютого 2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 50 000,00 грн зі строком повернення до 21 серпня 2012 року та зі сплатою 6 % за кожен місяць користування позикою до дня повернення позики.
Також сторони передбачили умовами договору, що при несплаті процентів у встановлений строк вони підлягають подальшій сплаті у розмірі 8 % від суми боргу.
На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором ОСОБА_2 передала в іпотеку позивачу земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 не виконала свої зобов`язання за договором позики.
25 березня 2014 року між ОСОБА_1 як позикодавцем та іпотекодержателем і ОСОБА_3 , яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_2 , укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно з яким на виконання вимоги ОСОБА_1 про усунення порушень основного зобов`язання від 21 лютого 2012 року позичальник ОСОБА_2 визнала суму боргу за договором займу від 21 лютого 2012 року у розмірі 270 000,00 грн, яка утворилася станом на 21 березня 2014 року та складається з наступного: суми позики - 50 000,00 грн, процентів - 76 000,00 грн, пені - 144 000,00 грн. Вказану суму позичальник зобов`язалася повернути позикодавцю щомісячними платежами у розмірі не менше, ніж по 20 000,00 грн на місяць, починаючи з 21 квітня 2014 року до 21 квітня 2016 року. Однак відповідач не сплатила позивачу вказану заборгованість.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 270 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 01 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 22 травня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 25 березня 2014 року у розмірі 270 000,00 грн.
Вирішено питання про стягнення судового збору.
Додатковою постановою Донецького апеляційного суду від 05 червня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 07 червня 2019 року про виправлення описки, стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 4 050,00 грн на користь держави.
Постановою Верховного Суду від 20 лютого2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Постанову Донецького апеляційного суду від 22 травня 2019 року, додаткову постанову Донецького апеляційного суду від 05 червня 2019 року, ухвалу Донецького апеляційного суду від 07 червня 2019 року скасовано. Справу № 263/3930/16-ц передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. -
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять відомостей про отримання ОСОБА_2 судової повістки-повідомлення про розгляд справи 22 травня 2019 року. Наявна у справі копія телефонограми не є належним доказом повідомлення відповідача, оскільки за загальним правилом повідомлення учасників справи телефонограмою не відповідає встановленому частиною дев`ятою статті 128 ЦПК України порядку вручення судової повістки.
Постановою Донецького апеляційного суду від 02 липня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 квітня 2019 року залишено без змін.
Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що між сторонами виникли правовідносини за договором позики, відповідач свої зобов`язання з повернення суми боргу не виконала, що є підставою для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми боргу, процентів та пені. Апеляційний суд, врахувавши правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), вказав, що оригінал договору позики, який містить боргову розписку позичальника, та правовстановлюючі документи на іпотечне майно (земельну ділянку) перебувають у позивача, що згідно з положеннями чинного законодавства України свідчить про невиконання боржником свого обов`язку з повернення боргу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
05 серпня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 квітня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди проігнорували факт виконання ОСОБА_2 зобов`язання перед ОСОБА_1 у повному обсязі, що підтверджується наданими суду таблицями, у яких відображено суми платежів та є особистий підпис позивача.
На переконання заявника, суд апеляційної інстанції позбавив її права на змагальність у доведенні своїх вимог, відмовивши у задоволенні клопотання про проведення експертизи відповідно до ухвали від 02 липня 2020 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у 2014 році уклали договір без урахування погашення ОСОБА_2 боргу ще у 2012 році.
Суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 1048, 1049 ЦК України, оскільки нарахування процентів повинно відбуватись у межах строку дії договору позики. Суди також не врахували, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 квітня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року залишено без руху для зазначення в касаційній скарзі обов`язкових підстав касаційного оскарження.
У серпні 2020 року заявником у встановлений судом строк зазначені недоліки касаційної скарги усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано із Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області цивільну справу № 263/3930/16-ц, відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про зупинення виконання рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 квітня 2019 року.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у листопаді 2020 року, ОСОБА_1 заперечував проти доводів ОСОБА_2 , просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
21 лютого 2012 року між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником був укладений договір позики.
Відповідно до умов договору позики позикодавець передає позичальнику грошові кошти в розмірі 50 000,00 грн строком до 21 серпня 2012 року зі сплатою 6 % за кожен місяць користування позикою, які повинні виплачуватись не пізніше 21 числа кожного місяця. У разі невиплати вказаних процентів, вони повинні виплачуватись у розмірі 8 % від суми боргу.
Пунктом 1.4 договору позики сторони погодили, що у разі несвоєчасного повернення позики передбачена сплата пені в розмірі 0,5 % від суми позики за кожен день прострочки, сплата 3 % річних та інфляційних втрат.
На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором ОСОБА_2 передала в іпотеку ОСОБА_1 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов`язань за вищевказаним договором позики ОСОБА_1 30 січня 2014 року надіслав на її адресу письмову вимогу № 01/625 про усунення у 30-денний строк порушення зобов`язання за договором займу від 21 лютого 2012 року шляхом сплати простроченої заборгованості у повному обсязі.
У відповідь на вказану вимогу ОСОБА_1 ОСОБА_3 , яка діяла від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності від 21 лютого 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Рябоконь Ю. С., реєстраційний № 965, листом від 11 березня 2014 року повідомила позивача про неможливість задоволення вимог іпотекодержателя з підстав відсутності грошових коштів, однак боржник не заперечує проти укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Також, у вказаному листі міститься прохання про розстрочення чи відстрочення сплати суми боргу за договором позики від 21 лютого 2012 року.
25 березня 2014 року між ОСОБА_1 (позикодавець, іпотекодержатель) та ОСОБА_3 , яка діяла від імені та в інтересах ОСОБА_2 (позичальник, іпотекодавець), укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно з яким на виконання вимоги ОСОБА_1 про усунення порушень основного зобов`язання від 21 лютого 2012 року позичальник ОСОБА_2 визнала суму боргу за договором займу від 21 лютого 2012 року у розмірі 270 000,00 грн, яка утворилася станом на 21 березня 2014 року та складається з наступного: сума позики у розмірі 50 000,00 грн; проценти за період з 21 серпня 2012 року до 21 березня 2014 року із розрахунку: 50 000,00 грн х 8 % / 100 х 19 міс - 76 000,00 грн; пеня в розмірі 144 000,00 грн з розрахунку: 50 000,00 грн х 0,5 % / 100 х 576 днів. Вказану суму позичальник ОСОБА_2 зобов`язалась повернути позикодавцю ОСОБА_1 щомісячними платами у розмірі не менш, ніж по 20 000,00 грн на місяць, починаючи з 21 квітня 2014 року до 21 квітня 2016 року.
Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя від 03 серпня 2018 року у справі № 266/2956/18, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 25 березня 2014 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарг) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 755/1009/15-ц (провадження № 61-6282св18), від 20 червня 2018 року у справі № 752/13945/15-ц (провадження
№ 61-9749св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 01 квітня 2019 року та постанова Донецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.