Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 643/4654/19
провадження № 61-16284св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа -ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 листопада 2020 року у складі судді Горбунової Я. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про визнання правочину недійсним.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 01 квітня 2010 року він разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є учасниками спільної діяльності щодо реконструкції будівлі літ. «Б-3», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору про спільну діяльність (просте товариство) від 11 січня 2018 року, укладеним між ним, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Спільна діяльність передбачає, що на кожній зі стадій спільної діяльності від імені «Учасників» виступає ОСОБА_4 , а інші «Учасники» забезпечують, фінансують та іншим чином сприяють досягненню спільної мети, визначеної у договорі (п. 3.2. договору).
Відповідно до п. 7.1. договору про спільну діяльність, строк дії цього Договору (умови договору) застосовуються до відносин між учасниками, що виникли, починаючи з 01 квітня 2010 року, та діють до моменту досягнення спільної мети за цим договором.
Відповідно до положень п. 4.1. договору про спільну діяльність передбачено, що кожний «Учасник» відповідає за спільними зобов`язаннями за цим договором усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу, тобто по 1/3 частки.
В ході реалізації вказаного договору про спільну діяльність та угоди щодо розподілу між учасниками спільної діяльності нерухомого майна, створеного внаслідок реконструкції від 29 березня 2018 року, було розподілено належним чином отримані результати спільної діяльності, а саме - житлові квартири, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , між ним, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
У грудні 2018 року йому стало відомо, що 12 вересня 2013 року на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л. М. за реєстровим № 1299, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 було укладено з ОСОБА_2 договір доручення на обслуговування об`єкта- будівлі літ. «Б-3», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вказує, що цей договір безпосередньо впливає на наслідки укладеного 11 січня 2018 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 договору про спільну діяльність (просте товариство), оскільки безпідставно встановлює спільні зобов`язання його учасників, у тому числі і його.
Позивач зазначає про те, що оспорюваний договір є підробленим та таким, що не спрямований та не міг бути спрямований на реальне настання наслідків, а тому має бути визнаний судом недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 09 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку про неукладеність договору доручення на обслуговування об`єкта від 12 вересня 2013 року, оскільки вищезазначений документ підписаний ОСОБА_3 після спливу довіреності, посвідченої 03 вересня 2013 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л. М. за реєстровим № 1299 (строк дії до 03 вересня 2016 року).
Крім того, суд дійшов висновкупро те, що обслуговування, визначення якого наведене у пунктах 1.1., 4.1. Договору доручення на обслуговування об`єкта, за своїм юридичним та фактичним змістом повністю охоплюється зобов`язанням будівельного підряду на проведення реконструкції та капітального ремонту будівлі, а у ОСОБА_3 були відсутні відповідні повноваження на укладення такого Договору.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 листопада 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
04 жовтня 2021 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 листопада 2020 року та постановуХарківського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у позові, з підстав визначених в касаційній скарзі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
29 листопада 2021 року на адресу Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від представника ОСОБА_4 - адвоката Мартиненка А. М. надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому заявник просить суд вказану касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
01 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 01 квітня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округа Троян Я. М. за реєстровим № 1079, придбав нежитлову будівлю літ. «Б-3», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що на момент відчуження перебувала у стані придатному для використання за призначенням. Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 25656181 від 23 березня 2010 року вартість вказаної будівлі складала 305 000 грн та в такому розмірі була сплачена покупцем, що вбачається з п. 2.2., п. 2.3. вказаного договору.
В подальшому, як убачається зі змісту Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 17 березня 2014 року № ХК143140730712, на замовлення ОСОБА_4 підрядником ТОВ «СЕНС ВД» з вересня 2013 року по січень 2014 року проведено реконструкцію нежитлової будівлі літ. «Б-3» по АДРЕСА_1 під квартири готельного типу, кошторисна вартість якої за затвердженою проектною документацією, включаючи витрати на будівельно-монтажні роботи та вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію, складає 301 500 грн.
При цьому, судом встановлено, що здійснення вказаної реконструкції відбувалось в межах домовленості між ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , про що останніми укладено договір про спільну діяльність (просте товариство) від 11 січня 2018 року.
Відповідно до п. 1.2. договору про спільну діяльність, метою спільної діяльності є проведення реконструкції нежитлової будівлі літ. «Б-3», загальною площею 2 714,1 кв.м, що розташована у АДРЕСА_1 , та подальший розподіл між «Учасниками» отриманих за наслідком вказаної реконструкції 118 (ста вісімнадцяти) квартир, загальною площею 2 245,4 кв.м, у багатоповерховому житловому будинку готельного типу, що розташований у АДРЕСА_1 .
Спільна діяльність передбачає, що на кожній зі стадій спільної діяльності від імені «Учасників» виступає ОСОБА_4 , а інші «Учасники» забезпечують, фінансують та іншим чином сприяють досягненню мети, визначеної п. 1.2. цього договору (п. 3.2. договору).
Відповідно до п. 7.1. договору про спільну діяльність, строк дії цього Договору (умови договору) застосовуються до відносин між учасниками, що виникли, починаючи з 01 квітня 2010 року, та діють до моменту досягнення спільної мети за цим договором.
Відповідно до п. 5.3. договору про спільну діяльність, мета спільної діяльності за цим договором вважається досягнутою після розподілу всіх квартир між учасниками у порядку та на спосіб, визначений додатковими угодами.
Відповідно до п. 1.5. договору про спільну діяльність для цілей цього договору вклад кожного з «Учасників» складає 1/3 частки від загальної вартості вкладів «Учасників».
Відповідно до положень п. 4.1. договору про спільну діяльність передбачено, що кожний «Учасник» відповідає за спільними зобов`язаннями за цим договором усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу, тобто по 1/3 частки.
Згідно п. 4.2. договору про спільну діяльність передбачено, що спільними зобов`язаннями за цим договором вважаються в тому числі договірні зобов`язання, пов`язані з організацією обслуговування будівлі літ. «Б-3», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке включає в себе реконструкцію приміщень будівлі під квартири готельного типу, капітальний ремонт, земляні, санітарно-технічні, електротехнічні, вентиляційні, підсобні та інші роботи, забезпечення водопостачання, водовідведення, газопостачання, електропостачання тощо.
Відповідно до п. 4.3. договору про спільну діяльність передбачено, що у разі виникнення спільних зобов`язань за цим договором «Учасники» зобов`язані пропорційно їх відшкодувати, а за наявності на те підстав - спільно та/або кожен окремо доводити незаконність та необґрунтованість вимог кредитора за спільними зобов`язаннями.
Як убачається зі змісту договору доручення на обслуговування об`єкта, вказаний договір підписаний зі сторони ОСОБА_4 представником ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої 03 вересня 2013 року приватним нотаріусом ХМНО Олійник Л. М. за реєстровим № 1299.
Відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-технічної експертизи документів № 9572/20-34/16934?16955/20-34 від 01 липня 2020 року підписи від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в розділі 10 «Адреси та підписи сторін» у договорі, датованому 12 вересня 2013 року, виконані пізніше липня 2017, а не у вказану в документі дату 12 вересня 2013 року; підписи від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у кошторисі, датованому 12 вересня 2013 року, виконані пізніше липня 2017, а не у вказану в документі дату 12 вересня 2013 року; підписи від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у акті, датованому 20 лютого 2014 року, виконані пізніше липня 2017, а не у вказану в документі дату 20 лютого 2014 року.
ОСОБА_4 у відзиві на позовну заяву визнав фактичні обставини, на які посилається позивач в обґрунтування позову, однак не визнав пред`явлені позовні вимоги, оскільки, на його думку, договір доручення на обслуговування об`єкта від 12 вересня 2013 року є нікчемним, визнання якого судом недійсним не вимагається. Зазначив, що договір доручення на обслуговування об`єкта від 12 вересня 2013 року він не укладав та нікого на це не уповноважував. Про наявність указаного договору дізнався у жовтні 2017 року, тобто з моменту звернення ОСОБА_2 з позовами про стягнення заборгованості. Вважає, що договір доручення на обслуговування об`єкта від 12 вересня 2013 року виконаний шляхом підроблення тексту та дійсної дати безпосередньо перед зверненням до суду з позовами, з метою створення формальної підстави для пред`явлення майнових вимог в межах справи № 643/12296/17. Підтвердив, що зобов`язання з реконструкції та обслуговування об`єкту (будівлі) дійсно є спільними зобов`язаннями ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
Зі змісту позову, який поданий у вересні 2017 року ОСОБА_2 до Московського районного суду м. Харкова і розглядається в межах іншого позовного провадження (справа № 643/12296/17), вбачається, що ОСОБА_2 стверджує, що на виконання договору доручення на обслуговування об`єкта від 12 вересня 2013 року він виконав роботи з реконструкції приміщень під квартири готельного типу, капітальний ремонт, земляні, санітарно-технічні, електротехнічні, вентиляційні, підсобні та інші роботи, забезпечення водопостачання, водовідведення, газопостачання, електропостачання для реконструкції нежитлової будівлі літ. «Б-3» по АДРЕСА_1 , що підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт. Фактичні витрати на обслуговування об`єкта виконані повіреним за залученими ним особисто коштами відповідно до п. 3.3. вказаного договору і склали еквівалент 766 660,00 дол. США, комісійна плата довірителя повіреному складає еквівалент 100 000,00 дол. США, а 15 % річних від невідшкодованої довірителем суми залучених повіреним грошових коштів за період їх використання з 27 вересня 2013 року по 20 лютого 2014 року склав еквівалент 45 693,00 дол. США. В той же час, після реєстрації Декларації про готовність об`єкта до експлуатації (17 березня 2014 року) послуги оплачені не були, а також не були відшкодовані залучені позивачем кошти, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 33 809 619,33 грн (включає суму залучених коштів - 19 768 251,43 грн (еквівалент 766 660 доларів США на момент звернення до суду із позовною заявою), 15 % річних - 11 462 877,90 грн та комісійну винагороду - 2 578 490,00 грн.). Позивач ОСОБА_2 вважає, що оскільки згідно з умовами договору про спільну діяльність (просте товариство) від 11 січня 2018 року зазначена сума у разі доведеності є спільним зобов`язанням ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , сума заборгованості має бути сплачена вказаними особами.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.