Постанова
Іменем України
23 травня 2022року
м. Київ
справа № 453/319/13-ц
провадження № 61-18206св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Тухлянська сільська рада Сколівського району Львівської області,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог та судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області, ОСОБА_2 , у якому просив суд визнати незаконним рішення Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області від 15 квітня 2011 року № 111 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 » та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку від 12 жовтня 2011 року, виданий на ім'я ОСОБА_2 .
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 29 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 08 липня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 вересня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
04 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Сколівського районного суду Львівської області з заявою, у якій просив переглянути рішення Сколівського районного суду Львівської області від 29 квітня 2014 року за нововиявленими обставинами. Такими нововиявленими обставинами заявник вважав фальшивість письмових доказів, а саме акта встановлення і узгодження зовнішніх меж земельної ділянки від 18 січня 2011 року та довідки Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області про реєстрацію особистого селянського господарства від 03 березня 2011 року № 219, які є складовими документації із землеустрою, затвердженої оскаржуваним рішенням Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області, що призвело до безпідставної передачі у власність земельної ділянки відповідачу ОСОБА_2 та спричинення істотної шкоди позивачеві, який раніше користувався цією земельною ділянкою.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 09 квітня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення, ухваленого 29 квітня 2014 року у цивільній справі № 453/319/13-ц, задоволено.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 09 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Визнано незаконним рішення Тухлянської сільської ради Сколівського району Львівської області від 15 квітня 2011 року № 111 «Про розгляд заяви громадянки ОСОБА_2 ».
Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 136015, виданий ОСОБА_2 12 жовтня 2011 року Тухлянською сільською радою Сколівського району Львівської області та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 462450001001132.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 313, 00 грн.
Ухвалено, що з набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цій справі.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з факту доведеності у судовому порядку неправомірності складення довідки про реєстрацію особистого селянського господарства від 03 березня 2011 року за вих. № 219, якою підтверджено закріплення земельної ділянки площею 0, 1652 га для ведення особистого селянського господарства за господарством гр. ОСОБА_2 (головою господарства) і акта встановлення та узгодження меж вказаної земельної ділянки, які в подальшому призвели до безпідставної передачі останній у приватну власність указаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0, 1652 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій,посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, а також на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішеннясуду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Сколівського районного суду Львівської області від 29 квітня 2014 року за нововиявленими обставинами.
Постановою Львівського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року рішенняСколівського районного суду Львівської області від 09 квітня 2021 року скасовано, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його заяви про перегляд рішення Сколівського районного суду Львівської області від 29 квітня 2014 року за нововиявленими обставинами та залишенозгадане рішення в силі.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що заява позивача про перегляд рішення Сколівського районного суду Львівської області від 29 квітня 2014 року за нововиявленими обставинами, а також долучені до неї матеріали не містять жодних доводів, які б свідчили про наявність прав позивача на спірну земельну ділянку станом на час ухвалення судом згаданого рішення, а відтак наведене у ній станом і на 29 квітня 2014 року не могло слугувати правовою підставою для задоволення позовних вимог саме позивача ОСОБА_1 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
03 листопада 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року та залишити в силі рішення Сколівського районного суду Львівської області від 09 квітня 2021 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд під час ухвалення оскаржуваного судового рішення не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме статті 15, 16, 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частину п'яту статті 20 Земельного кодексу УРСР від 1970 року (в редакції, чинній на момент набуття спільної часткової власності на житловий будинок), пункт 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (в редакції, чинній на момент розроблення документації із землеустрою на спірну земельну ділянку), внаслідок чого дійшов невірного висновку про недоведеність позивачем обставин щодо наявності у нього прав на спірну земельну ділянку.
Також, на думку заявника, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, передбачені статями 89, 263, 382 ЦПК України, оскільки не надав належної правової оцінки ухвалі Сколівського районного суду Львівської області від 05 лютого 2021 року про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрала законної сили 15 лютого 2021 року, у кримінальній справі № 453/1595/20, якою встановлено факт фальшивості письмових доказів, не навів мотивів відхилення аргументів позивача, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, не проаналізував висновків суду першої інстанції та не зазначив, чому не погоджується з ними.
Крім того, заявник вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 1510/2-1411/11, від 27 травня 2020 року в справі № 802/2196/17-а та від 21 квітня 2021 року в справі № 826/11952/16.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали зі Сколівського районного суду Львівської області.
30 грудня 2021 року справа № 453/319/13-ц надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення.
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.