Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 369/9900/16
провадження № 61-15985св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство»,
відповідачі: Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсними розпорядження, державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння
за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Журавльова Олександра Миколайовича на постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити його; визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (далі - Києво-Святошинська РДА) від 18 липня 2011 року № 1676 «Про передачу у власність громадянам України земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області»; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,6 га серії ЯК № 276391, виданий ОСОБА_1 ; витребувати на користь ДП «Київське лісове господарство» спірні земельні ділянки з володіння відповідачів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 17 липня 2011 року № 1676 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок площею 1,5 га та 0,6 га відповідно на території Бузівської сільської ради та у подальшому видано їм державні акти на право власності на землю. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 липня 2016 року № 3149 ОСОБА_3 відчужив на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,5 га.
Вважає, що це розпорядження прийнято Києво-Святошинською РДА поза межами її компетенції, оскільки адміністрація передала у власність громадянам земельні ділянки єдиним масивом у розмірі більшому, ніж це встановлено статтею 31 ЛК України, що відноситься до повноважень КМУ. Крім того, спірні земельні ділянки є частиною лісового фонду, користувачем яких є ДП «Київське лісове господарство», яке не надавало згоди на передання цих земельних ділянок у приватну власність. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.
Суди розглядали справу неодноразово.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 21 липня 2017 року у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення недоведеністю факту недотримання Києво-Святошинською РДА вимог земельного та лісового законодавства України при наданні спірних земельних ділянок у власність фізичним особам, а також пропуском прокурором строку звернення до суду та відсутністю поважних причин для поновлення цього строку.
Апеляційний суд Київської області рішенням від 02 листопада 2017 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнив частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2017 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Верховний Суд постановою від 15 липня 2020 року рішення Апеляційного суду Київської області від 02 листопада 2017 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Київський апеляційний суд останньою постановою від 30 вересня 2020 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2017 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив.
Визнав недійсним розпорядження Києво-Святошинської РДА від 18 липня 2011 року № 1676 «Про передачу у власність двом громадянам України земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Бузівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області».
Визнав недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,6 га серії ЯК № 276391, кадастровий номер 3222480800:08:002:0532, виданий ОСОБА_1 .
Витребував на користь КМУ та у постійне розпорядження ДП «Київське лісове господарство» земельні ділянки: з володіння ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 1,5 га з кадастровим номером 3222480800:08:002:0533, ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,6 га з кадастровим номером 3222480800:08:002:0532, що розташовані на території Бузівської сільської ради.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, а рішення місцевого суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому суд виходив з того, що передані у приватну власність земельні ділянки відносяться до категорії земель лісогосподарського призначення, у встановленому законом порядку вони не вилучалися у законного користувача - ДП «Київське лісове господарство», цільове призначення землі з лісогосподарського на ведення особистого селянського господарства у встановленому законом порядку не змінювалось, а місцева державна адміністрація прийняла рішення з перевищенням наданих їй законом повноважень. При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що прокурор не пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У жовтні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Журавльов О. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 липня 2017 року залишити в силі.
Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 та постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 369/9900/16.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють питання позовної давності, у зв`язку з чим зробив помилковий висновок про те, що позовна давність за пред`явленими у цій справі вимогами не пропущена. При цьому апеляційний суд не врахував, що ще у 2011 році органи прокуратури були обізнані про порушення прав держави внаслідок прийняття розпорядження Києво-Святошинської РДА від 18 липня 2011 року № 1676, тобто раніше за КМУ або інший державний орган, а тому у спірному випадку відлік позовної давності повинен обраховуватися з моменту обізнаності про порушення прав держави органів прокуратури, а не безпосередньо КМУ.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
03 грудня 2020 року справа № 369/9900/16 надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 22 вересня 2021 року суддею-доповідачем визначено Зайцева А. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року касаційне провадження у цій справі було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 359/3373/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року поновлено касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 17 липня 2011 року № 1676 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок площею 1,5 га та 0,6 га відповідно, загальною площею 2,1 га, на території Бузівської сільської ради.
05 серпня 2011 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,6 га серії ЯК № 276391, кадастровий номер 3222480800:08:002:0532, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240001004525.
03 серпня 2011 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,5 га серії ЯК № 276392, кадастровий номер 3222480800:08:002:0533, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240001004526.
Згідно з договором купівлі-продажу від 20 липня 2016 року № 3149 ОСОБА_3 відчужив ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,5 га.
З листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 28 квітня 2016 року відомо, що земельні ділянки 1, 2, 3, 4, 5, 6 з кадастровими номерами, вказаними в листі, згідно з матеріалами лісовпорядкування 2003 року повністю накладаються на землі лісового фонду кварталу 7 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство», а ділянки 7, 8 накладаються частково, що також кореспондується з фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 7 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство» та межами земельних ділянок згідно з переліком кадастрових номерів.
З листа ДП «Київське лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства Держлісагентства України від 04 травня 2016 року № 02-388 встановлено, що спірні земельні ділянки розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Приміського лісництва у кварталі 7, виділи: 30, 32, 33, 34, 35, є єдиним лісовим масивом.
ДП «Київське лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства Держлісагентства України у листі від 04 травня 2016 року № 04-36/881 повідомило, що воно та підпорядковане йому ДП «Київське лісове господарство» не надавало погодження на вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок, що розташовані на території Києво-Святошинського району, які частково накладаються на землі лісогосподарського призначення.
З листа Києво-Святошинської РДА від 29 серпня 2016 року відомо, що 13 жовтня 2011 року на підставі постанови прокуратури про проведення виїмки в районній державній адміністрації було здійснено виїмку розпоряджень стосовно земельних питань, прийнятих у період з 01 січня до 10 жовтня 2011 року, та документів, які були підставою для їхнього прийняття. За фактом підроблення постанови про проведення виїмки Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області було порушено кримінальну справу № 13-8909 та 15 грудня 2011 року здійснено виїмку вищезазначеної постанови, протоколу виїмки і завірених копій вилучених документів.
З копії постанови про проведення виїмки від 15 грудня 2011 року т.в.о. заступника начальника СВ Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області відомо, що в ній постановлено провести виїмку в Києво-Святошинській РДА таких документів: оригіналу протоколу виїмки від 17-18 жовтня 2011 року, в якому перераховані документи, вилучені на підставі постанови про проведення виїмки слідчого Прокуратури Дарницького району м. Києва у кримінальній справі № 52-3321; завірені копії документів, вилучених протоколом виїмки від 17-18 жовтня 2011 року, який складений на підставі постанови про проведення виїмки слідчого Прокуратури Дарницького району м. Києва Музики В. М. від 13 жовтня 2011 року у кримінальній справі № 52-3321.
У матеріалах справи є копія листа Прокуратури Київської області від 26 жовтня 2016 року, яким ДП «Київське лісове господарство» та КМУ повідомлені, що прокуратура області підготувала позов в інтересах держави в особі КМУ та ДП «Київське лісове господарство», оскільки спірні земельні ділянки знаходились у користуванні цього державного підприємства, а розпорядником земель лісогосподарського призначення є КМУ.
В суді першої інстанції ОСОБА_2 подав заяву про застосування позовної давності.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Зміст прохальної частини касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржена тільки в частині задоволених вимог позову, заявлених до Києво-Святошинської РДА, ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсними розпорядження та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , а тому переглядається лише в частині вирішення цих вимог.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Зазначеним вимогам оскаржувана постанова відповідає не повною мірою.
Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі ДП «Київське лісове господарство»
Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
В абзаці третьому частини третьої цієї статті міститься заборона здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який визначає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті зазначеного відсутність у Законі інших визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.
У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади, не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.
Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави, зокрема, в особі ДП «Київське лісове господарство».
Оскільки ДП «Київське лісове господарство» не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, то звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» є безпідставним, а тому позовна заява, подана в інтересах зазначеного підприємства, підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Щодо висновків судів по суті заявленого позову
Суди попередніх інстанцій встановили, що розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 17 липня 2011 року № 1676 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок площею 1,5 га та 0,6 га відповідно, загальною площею 2,1 га, на території Бузівської сільської ради.
На підставі вказаних розпоряджень ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,5 га, яку він на підставі договору купівлі-продажу від 20 липня 2016 року № 3149 відчужив ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Згідно з частинами першою - третьою статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного розпорядження Києво-Святошинської РДА, виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.