Постанова
Іменем України
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 757/2543/16
провадження № 61-1379св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк Національний кредит»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовомПублічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» до ОСОБА_1 про стягнення коштів
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 -адвоката Оліуса Євгена Віталійовича на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Банк Національний кредит» (далі - ПАТ «Банк Національний кредит», банк) звернулося до суду з позовом, у якому просило застосувати наслідки нікчемності правочину та стягнути з відповідача на свою користь надмірно нараховані відсотки у сумі 2 416 049,99 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «Банк Національний кредит» посилалося на те, що 10 січня 2014 року між сторонами був укладений договір банківського вкладу «Стандартний», за умовами якого ОСОБА_1 передав, а банк прийняв на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 10 000 000,00 грн із щомісячним нарахуванням на суму вкладу 17 % річних з правом дострокового розірвання договору зі сплатою 2 % річних. 05 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про дострокове розірвання договору і цього ж дня сторони уклали договір про внесення змін № 1 до депозитного договору, за умовами якого при достроковому розірванні договору проценти нараховуються та сплачуються у розмірі 12 %.
З 28 серпня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Національний кредит». Під час перевірки договорів уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ПАТ «Банк Національний кредит» виявила договір від 05 червня 2015 року про внесення змін № 1 до депозитного договору, укладений з позивачем, який є нікчемним. Вважаючи зазначений договір нікчемним на підставі частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивач просив застосувати наслідки нікчемності правочину та зобов`язати відповідача повернути надмірно нараховані проценти.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Суди справу розглядали неодноразово.
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 13 серпня 2019 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Національний кредит» грошові кошти в розмірі 2 416 049,99 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що правочин щодо не застосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України. Оскільки за укладеним між сторонами договором про внесення змін від 05 червня 2015 року № 1 до договору банківського вкладу від 10 січня 2014 року № DF1433/2013-1 зі збільшенням процентної ставки збільшилась сума, яку банк сплатив вкладнику, це призвело до необґрунтованої виплати відповідачу грошових коштів у розмірі 2 416 049,99 грн.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Не погодившись із рішенням місцевого суду, 12 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.
Київський апеляційний суд ухвалою від 28 грудня 2021 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року. Відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року.
Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що апеляційна скарга на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року подана апелянтом 12 січня 2021 року, тобто після спливу більше одного року з дня складення повного тексту судового рішення. При цьому з матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд цієї справи в суді першої інстанції, отримував поштову кореспонденцію від суду, а його представник, адвокат Оліус Є. В., подавав до суду заяви по суті справи. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про те, що немає виключних випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України, для відкриття апеляційного провадження.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Оліус Є. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 28 грудня 2021 року та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що місцевий суд ухвалив рішення за відсутності сторін, при цьому не надіслав відповідачу його копію рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Оскільки повний текст оскаржуваного рішення був виготовлений судом лише 07 грудня 2020 року, а не в день його ухвалення 13 серпня 2019 року, то річний строк на подання апеляційної скарги з дня складання його повного тексту не сплинув. Таким чином, Київський апеляційний суд повинен був відрахувати річний строк на подання апеляційної скарги саме з 07 грудня 2020 року, а не з 13 серпня 2019 року, а тому безпідставно застосував частину другу статті 358 ЦПК України, чим позбавив відповідача доступу до правосуддя. Крім того, апеляційний суд, розглядаючи заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, взагалі не встановлював дату складення повного тексту судового рішення та не зазначив в ухвалі дату початку відліку граничного строку на апеляційне оскарження рішення. Водночас порушення Печерським районним судом міста Києва норм ЦПК України щодо виготовлення повного тексту судового рішення позбавило відповідача подати апеляційну скаргу у встановлений строк.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
04 квітня 2022 року справа № 757/2543/16 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року позов задоволено.
12 січня 2021 року представник ОСОБА_1 - Оліус Є. В. звернувся до суду з апеляційною скаргою. Разом з апеляційною скаргою представник подав до суду заяву про поновлення строку на оскарження судового рішення, у якій зазначив, що апелянт не отримував повний текст рішення суду, а стало відомо про існування повного тексту рішення суду з Єдиного державного реєстру судових рішень. При цьому у заявленому клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не зазначалося про те, що ОСОБА_1 не повідомлявся про розгляд цієї справи, а лише зазначено, що відповідач не отримав повного тексту оскаржуваного рішення.
Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 був залучений до участі у справі та був повідомлений про розгляд цієї справи в суді першої інстанції, отримував поштову кореспонденцію від суду, а представник ОСОБА_1 - Оліус Є. В. подавав до суду заяви по суті справи.
Апеляційна скарга на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 серпня 2019 року подана 12 січня 2021 року, тобто після спливу більше одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.